Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович - Страница 70

Я б її вічно пив і пив,

Бо та поезія, як небо,

Де стільки блискавок і злив.

Як в джерелі вода – поезія творця,

Яку б у жаркий день я пив би без кінця,

Вона, немов безмежне небо,

Весь час притягує до себе.

10.11.2013 р.

ЯКЩО ВІН НА ПРЕСТОЛІ

Якщо він в руки взяв посох,

То він вже думає – що Бог.

27.11.2013 р.

КОЛИ РУБАЛИ БЕРІЗКУ

Коли сусід рубав берізку,

У мене плакала невістка.

Ну що про цих людей сказати?

Таких потрібно – убивати.

27.11.2013 р.

КОЛИ ЗНІМАЛА САРАФАН

Таку як ти, моя красуне,

Хто б з нас, скажи, не захотів?

І я б з тобою на край світу,

Щоб не старий був – полетів.

Бо коли я дивлюсь на тебе

Стає якимось інший світ:

Співає гай, співає небо,

Немов мені сімнадцять літ.

Й куди не гляну – квіти й квіти,

А над полями голуби,

А в квітах галасують діти,

Й шукають в квітах тих гриби.

Й весь час та мить переді мною,

Як ти знімала сарафан,

Й від того, що тоді побачив –

В душі ще й досі ураган.

Оце б таку як ти, кирпата,

Нехай Боги мене простять!

Щоб міг тебе поцілувати –

То вже й не гріх би помирать.

16.11.2013 р.

МОЄ ПОВІТРЯ

Будь то зима, чи тепле літо,

Будь ти повія – все одно,

Для мене ти – як свіжий вітер

Як синє небо і кіно.

Про тебе тільки я і мрію,

Як про вершину почуття,

Бо де б знайшов таку Марію

В якій – усе моє життя?

І хай хто хоч метає стріли,

І хай хоч кат мене трясе,

Для мене ти – як свято ліри,

Й цим словом сказано – усе.

О як же, люба, хочу літа

Й ковточок – свіжого повітря!

15.11.2013 р.

НАВІЩО ТАКИЙ БОС?

Не вірю в те що бос – від Бога,

Бо щоб такий був Бог, як бос,

То нащо він такий нам треба,

Щоб тільки гавкав, як барбос?

14.11.2013 р.

КЕТЯГИ

Ти розцвіла, немов «піони»,

Й від тебе йде таким теплом,

Мов в пазусі розкрились «грони»,

Що манять – медом, і вином.

От би в ту пазуху забратись,

Де ти ховаєш Божий скарб,

І ним до ранку любуватись,

В той час, коли ти – будеш спать.

Ти розцвіла, як літом небо,

Й від тебе йде таке тепло,

Що так і хочеться до тебе

Щоб пить твій мед й хмільне вино.

О, як я хочу того щастя,

Яке для мене, мов магніт,

Й в тобі відчути стільки ласки,

Скільки мені сьогодні літ.

О, миленька моя принцесо,

О, мій завжди вишневий цвіт!

О, як же хочеться до тебе,

Навіть коли вже стільки літ.

15.11.2013 р.

ЩОБ БОГ ТЕБЕ ПРИСЛАВ ДО МЕНЕ

От би ту красу що в тебе

Бог прислав на ніч до мене.

Уявляєш? – я до феї,

Щоб робив до ранку з нею?

– Щоб робив? – до хлопця фея, –

Те, що й інші роблять з нею.

14.11.2013 р.

ЯКЩО НЕМА ГРОШЕЙ

Скільки в нас невинно убієнних

Й досі під берізками лежать,

Ще з часів тих сталінських, воєнних,

Що вождів не стали поважать.

Скільки сліз пролито матерями,

Дітками, чекаючи батьків,

Поки в галіфе ті шматували

Їх синів, дядьків, чоловіків.

Я й сьогодні згадую ті роки,

Як мені ще не було й п’яти,

Як по селах в хромових чоботях

Бігали двоногі ті – вовки.

Як оті опричники в кокардах,

Всі вони від імені вождів,

Нищили наш генофонд народу,

Бо боялись наших кулаків.

Чую й досі крики ті і зойки,

Плач таких як сам, і матерів,

Навіть по садках кричали сойки,

Тільки ось з’являлись воронки.

З тих часів пройшло багато років,

Й комуністів більше вже нема,

А система та і залишилась

Що куди не підеш, скрізь – тюрма.

Як вони себе не називали

Ті, що в нас були і ті – що є,

Ті, шо за худобу не вважали

Тих, хто був не з ними, і не п’є.

Їм давай як більше проституток,

Й наших доморощених б…дей,

Для яких наш шеф робив притулки,

Де багато пальм і орхідей.

І казали: все в нас – для людини,

Тільки ти сопи, мовчи й радій,

То ж живи і радуйсь без зупинно,

Тільки ж каркать на вождів не смій.

Все у нас для бідної людини,

А грошей нема, то – сядь й мовчи,

І ніхто не дасть вам й копійчини,

То ж бери і сам себе – дрочи.

12.11.2013 р.

НЕПРЕОДОЛИМОЕ ТЯГОТЕНИЕ

Мы все бываем очень часто

Упрямы, горды и глупы,

Порой весёлые, опасны,

Порой тоской поражены.

Порой душой одолевает

Такой простор, такая ширь,

Словно вокруг Луна летает,

Словно везде прекрасный мир.

Затем опять душа страдает

И рвётся в мир полей, лесов,

Туда – где счастье ожидает

И много птичьих голосов.

И сколько б ты красой Планеты

Не восхищался, дорогой,

Но придет час и вас потянет

К своей семье, в отцовский дом.

5.6.1976 г.

ЧЕЛОВЕК ДЛЯ СЧАСТЬЯ СОЗДАН

Человек для счастья создан

И немножко для любви,

Поигрался в папки-мамки

И будь добрый – уходи.

Людина створена для щастя,

І для кохання – так і знай!

Трохи погрався в татка-мамку

І далі, дяденька, валяй.

12.6.1975 р.

ТОЛЬКО УЛЫБАЕТСЯ

Солнце светит,

Солнце светит,

А Луна качается,

Милый любит и не любит,

Только – улыбается.

10.12.1976 г.

ЕСЛИ СЛУЧИТСЯ

Любовь не стихия, а закономерность,

Поэтому верю и я в её верность.

И может случится, что ваша жена

К другому уйдёт – не таите к ней зла.

Знать были грубы вы и, может быть, – злы.

А злые мужья – никому не нужны.

Имейте терпение, смирите свой гнев,

И станет вам другом и львица, и лев.

И пусть самый добрый мужчина другой,

Жена, если любит, – вернется домой.

Ведь первые ласки и первая ночь,

Они ярче Солнца, Луны и всех звёзд.

И может навеки угаснет звезда,

Но первая ночь ни за что, никогда.

Но если вы взяли чужую жену,

Тогда я помочь вам ничем не смогу.

И, если уходит такая жена,

Вы ей помашите рукой навсегда,

Такую не ждите домой никогда.

Сложите ей вещи, подайте рюкзак,

И ей на дорогу вы суньте пятак.

И пусть уезжает! Цветами ей путь,

На место такой двадцать новых придут.

5.6.1976 г.

ПОЦЕЛУЙ

Там, где розы горят среди туй –

Обещала ты мне поцелуй,

А сегодня ты едешь в свой край,

И махнула рукой мне: «Прощай!».

Уезжай, уезжай, уезжай,

Только мне поцелуй ты отдай,

И тогда я за тот поцелуй

Буду помнить тебя среди туй.

17.7.2013 р.

КОГДА ХОЧУ Я ЕСТЬ

Когда хочу я очень есть,

Ты не бери меня за здесь!

24.8.1976 г.

УМ КРИЧИТ

Ум кричит, душа рыдает,

Сердце плачет, как дитя,

Что же ты ещё желаешь,

Синеглазая моя.

Пусть проплачут все метели,

Росы все и все дожди,

Через две иль три недели

Я приеду, только – жди.

24.8.1976 г.

КОГДА ЗАШКАЛИВАЕТ КРОВЬ

До чего мне нравится твой носик,

И твои волшебные глаза,

У которых спрятала ты осень,