Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович - Страница 64

Я знаю, як нас називають

Ті Богом вибрані сини,

Й чому до нитки роздягають

Нас всіх ті «праведні» пани.

Й, видно, що люблять ЦЮ роботу,

Бо ж ходять в офіс і в суботу.

4.8.2013 р.

ТИ ВЖЕ НЕ ТОЙ

К.В.Є.

Ти вже давно не той, Володя,

Якого я колись любив,

Бо ту любов, що мав до тебе,

То ти її давно вже вбив.

5.8.2013 р.

ДУРЕНЬ

Якщо думаєш, я – дурень,

Помиляєшся, браток,

Бо, де бачив ти щоб дурень

Стільки мав в житті думок?

Що я їм в житті довіривсь,

Що люблю їх більше всіх?

А, можливо, і правий ти,

Що від них не маю втіх?

14.7.2013 р.

ДУМКА, ЦЕ – МИТЬ!

Думка, це – мить.

Лише зумій на всім лету її схопить,

І зупинить!

І стане вічністю вона,

Як буде розуму повна.

А, якщо схопиш ти ту мить,

То з нею будеш й сам ти жить.

5.9.1991 р.

НУ ЩО ТОБІ СКАЗАТИ

Ну що тобі я можу й ще сказати,

Якщо тебе учили красти і стріляти,

Ще й брехати?

3.8.2013 р.

ПРО СВІЙ НАРОД

Мені байдуже, що про мене скажуть

Оті святі, що гноблять мій народ,

Але за кожного я українця ляжу –

Якщо, звичайно, він не ідіот.

І чхать хотів на всякі пересуди,

І як вони, їх буду теж пороть,

Щоб всі бандити те відчули,

Що українці, теж – народ.

4.8.2013 р.

УНІТАЗ

Ой, до чого, добрі люди,

Ми сьогодні дожились,

В кожнім офісі три ... леді,

Чи було таке колись?

Кожну сукню, як одягнеш –

Носиш поки не протреш,

А сьогодні одягла раз

І під ніж, або під прес.

Навіть цар колись Микола

Золота не одягав,

І ходив як всі довкола

Й іншим теж не дозволяв.

Ну, а зараз подивіться

На сучасних ви нікчем:

З голови до ніг прикраси,

А в роботі тільки член.

Діаманти – де не глянеш,

Аж від носа до пупка,

Навіть й там, де сором глянуть,–

Біля самого лобка.

Ой, ти поле моє поле,

От який настав вже час,

Навіть й в шефа, що в столиці –

Золотий вже унітаз.

От цікаво б там на ньому

Хоч разочок посидіть,

Але ж там, напевно, треба –

Діамантами свистіть?

1.8.2013 р.

УЗНАЮ Я УКРАЇНУ

Наші верби і тополі,

Де не глянеш – скрізь у полі

Наші села бережуть,

Й прокладають далі путь.

По калині і жасмину

Узнавав я Україну,

Й раптом в нас переворот,

Вже не той, що був, народ.

2.8.2013 р.

Я ХОЧУ БУТЬ ТАКИМ, ЯК ВСІ

Я хочу буть таким як всі –

Трохи дурненьким і лукавим,

Похожим буть на тих що п’ють,

І тих – що вічно хочуть слави.

Я хочу буть як весь народ,

Якого з квітами стрічають,

Бо всіх розумних у нас б’ють,

А дурнів всіх в нас величають.

Дивуюсь мудрості вождів,

І чи судить вже їх? – не знаю,

О, як би зараз я хотів

Послухать, як дрозди співають,

Й забуть про все і випить кави.

2.8.2013 р.

НЕ ПРИНЯТО ПИСАТЬ

Про це не прийнято писать,

Кому потрібний крик стабільний?

Але не можна вже мовчать,

Коли над вами дух – дебільний.

2.8.2013 р.

ЇМ НЕ ДО НАШОЇ БІДИ

Ось спробуй довідку візьми,

Як скрізь при владі в нас жиди,

То з вас такий податок стягнуть,

Що вам прийдеться тільки ахнуть.

Їм не до нашої біди,

Бо не були б вони – жиди!

4.8.2013 р.

ПІДУ ПОГУЛЯЮ

Піду я краще погуляю,

І десь пройдуся по межі,

Може кохану там зустріну,

І почитаю їй вірші.

2.8.2013 р.

АБО РОЗДЯГАЙСЯ…

Поки дивився на твої кільця,

Твоя енергія добралась до мого кінця,

Отож, або ти роздягайся,

Або як швидше – убирайся.

2.8.2013 р.

ПРО ХАБАРІ В РЕСТОРАНІ

Ректору податкової академії – Петру Мельнику

– За хабар стаття, прости,

Ну хіба що до п’яти.

– Візьмеш довідку, що хворий,

Й не посадять вас ніколи.

– Щоб хабарників судили –

В нас би певно всі сиділи.

Тут не будь на мізер падок,

Не бери малих ти взяток,

Щоб у вас, як знадобиться,

Було чим з ким поділиться.

Візьмеш довідку, що хворий,

І забудь про прокурорів.

Бо в тюрму тих не беруть,

Які хворі й мало п’ють.

Бо що з того можна взяти,

Як не має в хлопця хати?

29.7.2013 р.

ОТ ДОЖИЛИСЬ!

Пішла дівчина в Дивин

І принесла куль новин.

– І що з ними поробляєш?

– Сиджу і в папки підшиваю.

– А нащо тобі це все?

– Я працюю в – КЕДЕБЕ.

– Ну ж бо, люди, й світ настав,

Де такий він взявся?

Невже Бог нас так створив,

Щоб кожен з нас – усіх боявся?

29.7.2013 р.

НЕ ВІРЮ Я НІКОМУ

Уже давно не вірю я нікому –

А ні вождям, ні друзям, ні панам,

Бо всі чомусь вже ладні кожну,

Варто якій всміхнутись вам.

От й зрозумій, кому в нас можна вірить?

Як кожен робить навпаки,

І ладен жінці в пазуху залізти,

Ось спробуйте від жінки відійти.

29.7.2013 р.

НЕМА КОМУ ПИСАТЬ ВІРШІ

Нема кому писать вірші.

Мої вже друзі повмирали,

А ті, які і ще живуть –

То стали всі, як оксакали.

Дивлюсь, й не можу я збагнуть,

І як воно оте все сталось? –

Що ті, кого любив колись,

Немов щури порозбігались?

Такий і друг Микола став,

Такою стала і сестричка,,

За те, що їх я шанував,

Бо кожен мав гарненьке личко.

Чи то вже світ такий настав?

Чи сатана в наш світ забрався?

То де ж, й куди подівся Бог? –

Й чому від нас він всіх сховався?

3.8.2013 р.

НУ І СВІТ НАСТАВ

Ну і світ настав вже, люди,

Як же тут і не ревти,

Бо міністрам не хватає,

Щоб ви думали? – біди…

4.8.2013 р.

ПОКИ БУЛИ МИ МОЛОДИМИ

Поки були ми молодими,

І жіночки красою грали,

Ми в гості всі тоді ходили,

Чому ж сьогодні перестали???

Бо ти тоді кохав мою,

А я мав зуб на іншу даму,

І поки ті чекали нас,

То «була дружба» і між нами.

Але тоді про це мовчали.

3.8.2013 р.

НАЙБІЛЬШИЙ РЕСУРС

Жінок розумних не буває,

Але й не бачив я дурних,

Бо в неї розуму хватає

На всіх «голодних», і блатних.

А як ума не вистачає,

Як тут же свій міняє курс,

І свої ніжки оголяє –

Як самий більший свій ресурс.

І поки ти дійдеш до тями,

Вас одурманить вона так,

Що проковтне тебе з ногами,

От й доведи, що – не дурак?

28.7.2013 р.

ЛИСТАЮ СТОРІНКИ ЖИТТЯ

Листаю в пам’яті сторінки

Своїх давно прожитих днів,

І бачу лиш твої колінки

Ті, від яких я сатанів.

Ну що і ще запам’яталось?

Те – як роками працював

За ті копійки й обіцянки,

Що вождь всім щедро роздавав.

За що і не люблю начальства,

За що його і не терпів,

Бо їх брехня, як бездоріжжя