Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович - Страница 40

Як розбігались хто куди.

А ми з дружиною гуляли

Але – не бігли взад-вперед,

Бо від людей ми не ховались

Неначе ті, що крадуть мед.

Тому ми йшли і посміхались,

Й про щастя думали давно,

Вони ж петлялись під ногами,

Мов хтось розкидав доміно,

А під вікном скрипіла слива,

Бо хтось любов у когось крав.

– Скажи мені, а ти щаслива? –

Я у дружини запитав.

– Судить про щастя не збираюсь,

І мірять на один аршин, –

Так, я щаслива і пишаюсь

Що в мене ти завжди один.

17.11.1974 р.

НАЙКРАЩІ ПОДАРУНКИ

О, ні, як був я молодий,

Мені й тоді вже не хватало,

Бо, якщо чесно, хоч убий!

Скільки б не брав – було їх мало.

Тому весь час я йшов вперед,

Як ганстер в полі романтичний,

То в драматичний, то в балет,

Де був народ той еротичний.

Всім посміхався, всіх любив,

Ну що сказать я людям мушу,

Я їх ніколи не дурив,

І їм не ліз, як інші, в душу.

Я все життя жінок кохав,

І дарував їм поцілунки,

Бо знав, що для жінок вони

То є – найкращі подарунки.

7.1.1994 р.

А СОСНА ХІХІКАЄ

Гріється під хатою

Ясен там, де віз,

Щоб на Місяць глянути,

Він на тин поліз.

А сосна хіхікає,

Аж земля гуде:

Хто ж тебе, красунчику,

Там на небі жде?

28.5.1983 р.

СВІЖИЙ ВІТЕР

Ну й набридла вже дружина,

Особливо літом,

Ой, як хочеться дихнути

В полі свіжим… вітром.

5.10.2012 р.

ЯК ПРИЙДЕ ЛІТО

Сміється май вишневим цвітом,

Гукає жайвір на поля,

А вже по полю ходить літо

А поруч з літом йде – маля.

28.5.1983 р.

А ЛИСТЯ ПАДАЄ

У всіх бажання жити довго,

Та скільки в світі не живіть,

Однак колись прийдеться вмерти,

Й забуть навіки про живіт.

Яке бажання буть здоровим

У цих людей, що ледве світ –

Вони уже біжать по росах,

Бо хочуть жить багато літ.

Вони від старості втікають,

Яка за ними вже біжить,

Але хіба вони не знають,

Що старість вже не зупинить.

2.6.1983 р.

ДИВЛЮСЬ В ТВОЇ ОЧІ

Дивлюсь, немов на нові двері –

В очі твої,

Вони ж, неначе на папері,

Такі сумні.

Дивлюсь на те диво,

Немов на вогні,

Як п’яний на пиво,

А дурень на пні.

І поки твій вогник

Нам грітиме кров,

То житиме доти

І наша любов.

20.10.1987 р.

НЕНАДІЙНЕ ПОХМІЛЛЯ

Захмелів від кирпатої вроди,

Похмелиться б оце, тільки де?

Бо я поки прийду із роботи,

То хтось інший «похмілку» знайде.

21.1.1984 р.

ЧИ ЧУЛИ, ЯК ДРОЗДИ СПІВАЮТЬ?

Чи ранком ви були в саду?

Чи чули, як дрозди співають?

Які чекають Божий день

А потім десь й самі зникають.

23.6.1992 р.

ДІТИ У КОЖНОГО СВОЇ

Діти у кожного свої,

І в кожного свої є вади,

Одним всміхаються й чужі,

А інші і своїм – не раді.

9.6.1978 р.

НАД СТАВКОМ ТУМАН

Весь горизонт у надвечір’ї

Від Сонця ген почервонів,

А вранці, як проснулись звірі,

Ліс теплим променем горів.

Пугач проснувсь і засміявся,

Щоб кожний, хто ще спить – вставав,

А сам за кущиком сховався,

Й весь ранок з небом загравав.

Ведмідь, як глянув на те диво,

Як тут же він на дибки став,

А заєць в полі так сміявся,

Що в бідного аж хвіст відпав.

17.11.1978 р.

КОЛИСКОВА

Всім доброї ночі,

Приємного сна,

Щоб всім вам приснилася

Тепла весна.

А ще хай присниться

Вам мавпа, барсук,

Ведмідь гімалайський,

І дурень-віслюк.

Ой, баюшки-баю,

Хто рано засне,

До того у гості

І зайчик прийде.

12.9.1974 р.

С.С.

Скільки ж ти, тварюко,

Розвела сімей,

І в батьків відбила

Ти скількох дітей?

Скільки ж їм принесла

Горя сучка ця,

Шляючись по місту

В пошуках кінця.

4.10.1978 р.

МОЇЙ УКРАЇНІ

Замучена, засмучена,

Та ніжна, як весна,

Вкраїно, моя матінко,

Яка ж ти чарівна!

А скільки в тебе щедрості,

А скільки доброти,

Що ладна всіх зігріти

І всім щось дати ти.

Тому ото і преться

До нас усе дермо,

Аби відвести душу

Й пограти... в доміно.

8.5.1983 р.

СВІЖИЙ ВІТЕР

Ти завжди, як свіжий вітер,

Що цілує в полі квіти.

Може б й ти мене, мій Грицю,

Хоч разок повів в пшеницю!

Ми говоримо про вітер,

Де живе він? Кажуть – в квітах?

Та і справді, щоб не квіти,

Звідки б взявся свіжий вітер?

18.6.1990 р.

ХТО СЕБЕ ПОВАЖАЄ

Хто себе сам поважає,

Той людей не ображає,

Й все під себе не гребе,

Трохи й іншим залишає.

8.6.1978 р.

НЕ ВІР КАТАМ

Ти не вір катам ніколи,

Хай бояться нас вони,

Хочуть? – щоб ми їх вважали,

То хай будуть – теж людьми.

24.5.1992 р.

ТРИНДА-РИНДА

– То ти їдеш, то не їдеш,

А то геть втікаєш,

Нащо ж хлопцю обіцяєш,

Те, чого не маєш?

Ой, ти дівчино-дівчино,

Що ж ти наробила?

Де ж ти свою тринду-ринду,

Скажи, загубила?

– Що я вам сказати маю,

Я й сама не знаю,

Пішла з хлопцями до гаю,

Аж ринди немає.

Що там було як гуляла,

І сама не знаю,

А як ранком я проснулась,

Аж ринди – немає,

– Що ж ви, хлопці, мовчите всі?

Годі вже стояти!

Бо пора вже тринду-ринду

В дівки пошукати.

Довго всі її шукали,

Де барвінок в’ється,

А вона там... притаїлась

Й з їх усіх сміється.

– Ой, ви, хлопці, ой, ви хлопці,

Що сталося з вами?

Що не можете знайти вже

Й ринду між ногами.

19.12.2012 р.

ПОЕТ І ПОЦІЛУНОК

Заговорила, посміхнулась,

І все від серця відлягло,

А ще десь із півгодини

Все кипіло і ревло.

Що таке душа поета?

Скільки тре’ для щастя їй?

Сотні тисяч поцілунків,

І поет – навіки твій.

23.12.1992 р.

ОЙ, В САДОЧКУ

Ой, в садочку під горою,

Де чайка літає,

Сидить хлопець з дівчиною

І в неї питає:

– Ой, чому ж ти, моя люба,

Про мене не дбаєш,

І від мене, так як вечір,

Ти кудись літаєш?

Я б від тебе не літала,

І тебе б кохала,

Якби тільки твоя мати

Про те все не знала.

Над лісочком, над ставочком

Чаєчки літають,

А вже дівки самі дають,

І в мам не питають.

3.9.1974 р.

ЯКЩО ВИ ЗАКОХАНІ

Я пишу про милих і коханих,

Про красунь, що нам несуть любов,

І її дарують, як тюльпани,

Збуджуючи розум наш і кров.

Так буває в кожної людини,

Так буває з кожним знов і знов,

Як проз вас пройде ота дівчина

З пазухою повною обнов.

А як кров у тому поєдинку

Тут же в нас зіб’ється у комок,

Як до нас всміхнеться та дівчина