Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович - Страница 23

І варта з Царського двора.

Бо, якщо він сказав, що треба

В державі знищить всіх ворон,

Йому не смієш ти перечить,

Бо він сьогодні Соломон.

Бо президенти, то не люди,

Вони були колись людьми,

До того, поки в крісло всілись,

І ще не мали ордени.

Ну, а холопам дай команду,

То ті й за чортом побіжать,

Бо вже усі вони не можуть,

Щоб комусь попу не лизать.

Раніше рвались всі до Бога,

Зараз до чорта на той світ.

Чому ж змінилась в нас дорога,

І помінявся наш політ?

Невже коза із Херосіми

Та, що там вижила одна? –

Їм оптимізм усім вселила,

Бо залишилася жива.

Але вже вік не Херосіми,

І в світі бомби вже не ті,

І як їх всі на землю кинуть –

Згорять і мертві, і живі.

Не допоможуть й катакомби,

Бо, якщо ти почнеш війну,

Краще бери вже простирадло,

І на кладовище, в – труну.

Бо не врятують підземелля,

А там ще встигнеш побувать.

Чи може Сонце, Місяць, зорі

Тобі набридли, так сказать?

Чи може маєш власне Сонце?

Яке нічим не замінить!

Чи малувато в світі щастя,

Чи вам нема кого любить?

Отож, не можу зрозуміти,

Чого ще треба цим «вождям»,

Які родились, щоб лякати,

Й локшину всім чіпляти нам?

Отож, не можу зрозуміти,

Нащо тобі ота війна?

Щоб на людину говорили,

Що та, як валянок дурна.

Живеш собі й живи спокійно,

Дівчаток шпокай і радій,

І хоч ти став вже генералом,

Але, будь-ласка, не наглій.

Бо де знайдеш таку Планету,

І де знайдеш такий ще рай?

Щоб кожна файна молодичка

Пропонувала вам вай-вай...

Ну хай залишишся ти жити,

Неначе шкурка з мандарина,

Й на тебе стануть пальцем тикать:

– Погляньте ви на ту тварину!

1.12.1966 р.

ТЕБЕ НЕ ЗАБУДУ

О ні, я тебе не забуду,

Бо очі занадто ясні,

І груди, як світлі гірлянди,

Завжди виграють, як вогні.

О, як би ті білі ромашки,

Що, ніби під Сонцем роса,

Хотів би схопить за ті бляшки

Що світять, як промінь костра.

І з того пекучого сяйва

Пить ніжності вічний нектар,

Аж поки, нарешті, ти скажеш:

– Рятуй мою душу! – пожар!..

7.8.1967 р.

ЯКБИ ТИ ЗНАЛА

Якби ти знала, молодичко,

Як же хотів я підійти,

Аби в твоє поглянуть личко,

Але хіба дадуть чорти.

Якби ти знала, як хотілось

Тебе в той вечір обійнять,

І дотягтись до того тіла,

Що не дає всім хлопцям спать.

Якби ти знала те, дівчино,

Чому дубочки шепотять?

А десь в садку цвіте калина,

І всі її зірвать хотять.

8.5.1967 р.

ДИВЛЮСЬ НА ТЕБЕ

Дивлюсь я на тебе, а інша на думці,

Бо в іншої очі ясніші зорі,

І світять, і гріють, і ніжно голублять,

І кличуть до себе, як хвилі морські.

Дивлюсь я на тебе, а згадую іншу,

Бо досить мені вже тієї журби,

Яка колись серце моє розтопила,

І тут же десь з іншим пішла по гриби.

15.7.1963 р.

БОЖИЙ ХРАМ

Дивлюсь на небо: тут і там

На небі вогники палають,

А хлопці думають, то храм,

І по селу дівчат шукають.

9.9.1979 р.

КОЛИ ПЛИВУТЬ ХМАРКИ

Коли пливли по небі хмари,

А я до тебе притуливсь,

То я забувсь про всі кошмари,

Які за тиждень надививсь.

17.12.1979 р.

ПЕРШОПРОХОДЦЮ

Пам’ятай, мій любий друже,

Не спіши стрибать туди…

Бо як раз стрибнеш в ту «лужу»,

То, вважай, що назавжди.

31.12.1968 р.

ЯКЩО КОХАЄТЕ ЛЮДЕЙ

Ото і всього насолоди,

Як ви кохаєте людей,

Коли ще вас тягне в походи,

І дишете вогнем ідей.

24.11.1966 р.

ЩОБ ХЛОПЦІ ЦІЛУВАЛИ

Якби менше ви брикались,

Вас би всіх зацілували.

28.11.2011 р.

Я – ІДУ!

Хочеш ніжитись в саду?

Приготуйся, я – іду!

СКАЖИ МЕНІ...

В останній раз тобі пишу,

В останній раз тебе благаю:

Ти світ наш Божий не гніви

За те, що я тебе чекаю.

І хоч не радує життя

Таке нудне та однобоке,

Але у мене почуття,

Немов на площі – караоке.

Я знаю, що прийде той час,

Коли й тебе життя утомить,

І ти захочеш відпочить,

Як та коза, що в полі бродить.

А поруч буде все мовчать,

Й ніхто не зможе обізватись,

Тоді і ти почнеш кричать,

Щоб з кимось хоч поспілкуватись.

14.10.1962 р.

МУРАШНИК

Вас запитають ще потомки,

Де ви були, і хто з вас хто,

Навіщо в партію вступали,

В яку не вірив з вас ніхто?

І дерли шкуру з менших в чині,

І говорили: пуп землі,

Це той, хто їздить на машині,

А ви – мурашечки малі.

А ті мурашки дні і ночі,

Чи дощ надворі, чи туман,

Чи Сонце світить, чи не світить –

Орали землю – тут і там.

Ніхто на їх навіть дивитись

І не хотів, і не бажав,

Аби мурашник той невмитий

Землю орав і план давав.

А ти це знав, що більше тиждня

Вони не будуть страйкувать,

Бо як не стануть працювати,

То як же діток годувать?

28.2.1967 р.

ЛЮДСЬКІ СЛЬОЗИ

Ніколи в житті той не матиме щастя,

Хто бреше, як Бобік, не знаючи, нащо!

Хто гідність людини суспільству на сором

Міняє в житті, не проживши ще й сорок.

Хто розум шліфує над тим, як найкраще,

Людей залякать і принизить трудящих.

Щоб зменшить розцінки й собі в нагороду

Украсти як більше, а дулю народу.

Ніколи в житті той не матиме щастя,

Хто щастя шукає в чужому нещасті,

Хто радість вбачає у криках людей,

Що море створили із сліз, що з очей.

А ти в тому горі, неначе на морі,

Вигулюєш душу собачу свою,

То де ж твоя совість, скажи ж ти, Оноре,

Як знаєш, що море, то – сльози людські.

28.6.1967 р.

СЬОГОДНІ ТИ ЦАР

Якщо ти директор, то це ще не значить,

Що можеш блудить, а всі інші батрачить,

Тебе не цікавить ні Ненька, ні мати,

Чи спала вона, а чи топлена хата.

Сьогодні ти Цар, а ким будеш ти завтра,

Чи думав хоч раз ти про дядька Назара,

Який, як і ти – теж колись був міністром,

А вигнали хлопця, став знов – трактористом,

Бо більше робити не вмів він нічого,

Та й добре колись заробляв він на ньому,

Та тільки розцінок старих не пізнав,

Хоч сам, як міністром був – їх скасував.

Хоч ти і директор, одначе не знаєш,

Ким син ще твій буде, якого кохаєш!

Як доля тобі посміхнеться, не знаєш,

Навіщо ж народ свій, скажи, обдираєш?

30.6.1967 р.

НІЧОГО ДУРИТИ!

Ми захистим самі державу,

І нічого людей дурить,

Що не дамо якщо Ірану,

То не залишимося жить.

Таких братів мені не треба,

Поки даєш, то доти й брат,

Бо християнство мусульманин

Не піде зроду захищать.

Й не агітуй мене, між нами,

Я також хочу їсти й пить,

Годуйте краще їх піснями,

А мій народ, як танк – мовчить.

7.1.1967 р.

ЛЮБЛЮ ТЕБЕ

Я б за очі оті, очі – лагідні

Свою б душу юначу віддав,

Бо для мене вони, ніби ягідки,

Яких кращих в житті я не знав.