У відкритому морі - Капица Петр Иосифович - Страница 23

В цей момент у когось із партизанів під ногою хруснула гілка. Чудні незнайомці підвели голови.

— Чув? — спитав пошепки менший і поквапливо засунув руки під плащ.

— Не хапайтесь за зброю, нас тут багато, — сказав Пунчонок.

Він випростався з занесеною над головою гранатою.

— Руки вгору!

— А ноги куди подіти? — побачивши перед собою грізного парубка в цивільному одязі, якомога наївніше спитав Чижеєв.

Пунчонок помітив, як з-під плаща глузівника виглядає наведене на нього дуло автомата.

— Зважте: ваші голови взяті на мушку. Один необережний рух — і в них будуть дірки, — попередив партизан. — Витягайте руки з-під плащів.

— Не можемо, погода сира… Нежитю боїмося, — продовжував так само глумливо Чижеєв.

Бачачи, що супротивників не залякаєш і що вони тільки одягом скидаються на німецьких солдатів, Пунчонок вирішив поставити питання в лоб:

— Ви чееми?

— А ви хто?

— Кримські партизани.

— Тоді ми — кримські чееми.

— Звідки знаєте Калузького? — задав перевірне запитання Пунчонок.

Сеня збагнув, що Калузького міг знати лише хтось із партизанського штабу. Кучерявий парубок на штабіста не був схожий, він більше нагадував зв'язкового, про якого розповідали в печері.

— Звідтіля ж, звідки знаємо, що тебе звати Тарас Пунчонок, — сказав Чижеєв.

Це так вразило партизана, що він мимоволі опустив у кишеню гранату і вже розгублено запитав:

— Хіба ми знайомі?

— Атож! Через Вітю, якщо знаєте такого.

— Значить, свої? — зрадів партизан. — Тоді руку, товариші.

— Ось тепер можна й нам не остерігатися простуди, а то друг мій кволий, — сказав Чижеєв, киваючи на Восьмьоркіна. Він по-дружньому простяг руку і запитав: — Де ж решта ваших?

— Тут вони. Ми прирізати вас хотіли.

— Даремно, могли на боксерський удар нарватися. Будьте знайомі — чемпіон боксу Степан Восьмьоркін, флотський важковаг і важкодум.

Із кущів вийшло ще двоє.

— Тихіше, нас можуть помітити, — занепокоївся Пунчонок. — Зірвемо всю музику. Ви теж автоколону підстерігаєте?

— Ні, ми продуктами більше цікавимося, але й автоколоною можемо зайнятись.

— А скільки вас всього?

— Поки що ось тут все наше військо — я і Стьопа,

— Тоді давайте разом діяти, за спільним планом.

Пунчонок поспішно виклав свої плани і висловив побажання захопити контрольний пункт.

— Гаразд, регулювання руху ми з Степаном на себе візьмемо, — сказав Чижеєв. — Направимо, куди треба. А ви побільше мін закладайте і людей з гранатами ведіть, щоб жаркіше було.

Моряки домовилися про сигнали, разом з двома партизанами пересікли біля балки шосе і, зробивши велике півколо, підібралися з другого боку до контрольної будки. Тут вони знайшли окопчик, залягли в ньому і почали спостерігати.

Вони ясно бачили, як у німців відбулася зміна постів. Біля контрольного пункту лишилося всього четверо чоловік. Один регулювальник стояв напроти покажчика з німецькими написами на перехресті доріг, а решта — двоє солдатів і єфрейтор — пішли в будку. Регулювальники мінялися щогодини.

До вечора рух на дорозі різко скоротився: за годину промчалося лише три вантажних машини і один мотоцикл. Почало сутеніти. Моряки й партизани підповзли ще ближче до будки і причаїлися за стосом дрібно нарубаних дров.

Незабаром на шосе показався невеликий загін мотоциклістів.

Забризкані грязюкою мотоциклісти зупинилися біля контрольного пункту, викликали єфрейтора, про щось поговорили з ним і покотили далі. Єфрейтор більше не вертався в будку, він зостався на дорозі з регулювальником.

— Видно, їх квартирмейстери або передова охорона, — шепнув один з партизанів. — Вірна ознака, що незабаром прибуде автоколона з військами. Треба швидше захопити будку, інакше проскочить мимо.

— Зараз ми їм зміну влаштуємо, — сказав Чижеєв.

Він підкрався до будки і обережно заглянув у вікно.

Тісне приміщення освітлювалося лише мерехтливим світлом залізної пічки, біля якої сидів навпочіпки рудий німець і ворушив дрова. Другий регулювальник спав на лавці, закривши обличчя шапкою.

Момент був зручний. Чижеєв махнув рукою партизанам і Восьмьоркіну: виходьте, мовляв, пора діяти.

Степан, як було домовлено з Чижеєвим, підвівся, набрав добрий оберемок дров і діловою ходою попрямував до дверей сторожки. З дороги на нього ніхто не звернув уваги. Восьмьоркін витер біля порога ноги, штовхнув легкі дощані двері і, зігнувшись, протиснувся в приміщення.

Солдат, який сидів біля пічки, вирішив, що вернувся єфрейтор, і, не повертаючи голови, про щось заговорив.

Восьмьоркін мовчки кинув дрова в куток і випростався, затиснувши замашне поліно в правій руці.

Принесені дрова, видно, здивували солдата: його начальник не мав звички носити паливо для підлеглих. Гітлерівець здивовано обернувся і раптом побачив освітлену червонастими бліками полум'я величезну постать незнайомця. Він відскочив убік, але важкий удар по голові звалив його навзнак.

Від метушні прокинувся й регулювальник, який спав на лавці. Восьмьоркін підскочив до нього, і фашистський солдат так і не зрозумів спросонку, що скоїлося. Із лави він уже не встав.

Захопивши сторожку, Восьмьоркін видавив шибку у вікні і, важко дихаючи, шепнув Чижеєву:

— Обоє готові… Противна робота… Розізлився я дуже. Кажи, що далі робити?

— Треба якимсь чином заманити в будку єфрейтора.

— Але ж як?

— Давай загаласуємо або заспіваємо, ніби шнапсу ми напилися, — запропонував один з партизанів. — Може, він і прибіжить.

— Гарно придумали, — схвалив цю пропозицію Чижеєв. — Давайте спробуємо.

Через деякий час до перехрестя донісся безладний спів. Тільки п'яні могли так горлати, і єфрейтор деякий час прислухався до цього дикого ревища, а тоді вилаявся і бігцем поспішив до будки.

Лютий єфрейтор біг з твердим наміром заткнути пельки гулякам-солдатам, бо ж з хвилини на хвилину могло над'їхати начальство. Веселенька буде зустріч! Він різко рвонув двері і зарепетував:

— Руіх! Штіль!.. Швайне!

Але тут чиясь дужа рука згребла його за груди і ривком втягла всередину. Потім немов стеля обвалилася на голову єфрейторові. Обм'якле тіло мішком осіло на землю…

— І цьому кінець, — сказав Восьмьоркін.

Зміняти регулювальника на дорозі пішов Чижеєв з партизаном, переодягнутим у єфрейторів дощовик. На зріст партизан був приблизно такий, як покійний фашист. Він не викликав підозри у регулювальника.

Дорога була темна й безлюдна. Задублий на вітрі, змоклий регулювальник з радістю передав переодягнутому Чижеєву ліхтар і указку з фосфоресціюючим кружком. Козирнувши мнимому єфрейторові, він побіг грітися в будку. Незабаром звідти почувся глухий окрик, а через хвилину все затихло.

— Все, більше жодного не лишилося, — сказав Чижеєв.

Поправивши вогонь у ліхтарі, він став з ним на перехресті. Пора було братися за виконання обов'язків регулювальника. Вдалині показалося синювате сяйво автомобільних фар.

Розділ тринадцятий

Ніна виходила вночі. Частину дороги пройшли на катері. Було туманно й холодно.

Батько з Миколою Дементійовичем обережно опустили на воду тузика — крихітну шлюпку, поцілували дівчину на прощання, допомогли їй вмоститися і подали весла.

— Прийдемо завтра опівночі, — сказав батько. — Твого сигналу будемо ждати дві-три години. Не діждемося — прийдемо через добу знову. Не зможеш сюди вернутися, іди в ліс… Чого мовчиш? Страшно самій?

— Ні, я стараюся запам'ятати. — Дівчина бачила, що старому важко розлучатися з нею.

— Візьми про всяк випадок «вальтер», тільки не входь з ним у місто. Сховай де-небудь на березі.

Батько віддав їй трофейний пістолет і ще щось тверде, загорнуте в папірець. Ніна навпомацки визначила, що це шоколад.