Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Пригоди журавлика - Нестайко Всеволод Зиновьевич - Страница 32
— Ну?! — сказав тепер уже Кося.
— Ага! — видихнув Колько.
— Що ж робити? — розгублено спитав Кося.
— Не знаю, — безпорадно розвів лапами Колько.
Становище й справді було важке.
Завтра у школі Пантера Ягуарівна спитає: «Ну, як здоров'я Вовченка?» Що казати? Правду? Все розкриється, і ніхто не знає, як поведе себе шакал Бацила. Справжні злодії не зупиняються ні перед чим. Ще й віку вкоротити може і Вовчику, і їм — за те, що виказали.
Не говорити правди?
По-перше, вони просто не вміють брехати, ще не навчилися.
По-друге, після їхніх відвідин тато-вовк може прийти до школи і…
Ой! Ой! І ще раз — ой!
Сумні роздуми друзів несподівано були перервані.
З лісу вийшли Раїска Мняу і Зіна Бебешко.
— О! Ви вже дома? — сказало рисеня. — А ми прийшли дізнатися, як там Вовченко, як його здоров'я.
Від несподіванки їжачок і зайчик тільки роти пороззявляли.
— Що сталося? Чого це ви такі? — збентежено спитало лісове козеня.
— Що — він серйозно хворий? Йому погано? Ну, кажіть же, кажіть! — накинулась на них Раїска Мняу.
Кося й Колько розгублено перезиралися і мовчали.
Але від дівчаток хіба одчепишся.
І друзі врешті не витримали й усе їм розказали. І про зустріч з татом-вовком, і про випадково підслухану розмову, про шакала Бацилу, про все-все. Рисеня й лісове козеня тільки охали й ахали. Очі в них зробилися круглі й великі.
— Який жах! — сказала Раїска Мняу.
— Який кошмар! — сказала Зіна Бебешко.
— Треба щось робити! — сказала Раїска Мняу.
— Бе-бе-безперечно! — підхопила Зіна Бебешко.
— А що робити? Що? — сказали Кося й Колько, кліпаючи очима.
— Треба якось виручати Вовченка! — вигукнула Раїска Мняу.
— Інакше він загине! — вигукнула Зіна Бебешко.
У Косі й Колька похололи кінцівки.
— А як ми можемо його виручити? Як?
— Мені здається, — сказала Зіна Бебешко. — Треба піти сьогодні вночі до Урочища Сивого Бе-беркута і…
— І налякати шакала Бацилу так, щоб він на все життя зарікся чіпати неповнолітніх! — підхопила Раїска Мняу.
Ой! Кося й Колько відчули, як у них щось тенькнуло і обірвалося всередині.
— Ме-мене мама не пустить! — сказав Кося Вухань.
— І ме-мене! — сказав Колько Колючка.
— Ну, знаєте! — обурено сказала Раїска Мняу. — В таких випадках дозволу не питають. Просто ідуть і все!
— Бе-безперечно! — підхопила Зіна Бебешко.
— Так! — рішуче сказала Раїска Мняу. — Як усі поснуть, ми тихенько вилазимо і йдемо в Урочище Сивого Беркута.
Кося зітхнув.
Колько подумав і теж зітхнув.
Якби все це їм говорили хлопці, вони б не вагаючись відмовилися. Знайшли б причину і відмовилися. Але перед дівчатками їм було незручно. Соромно і незручно. Все ж вони були хлопцями. До того ж вони згадали свою клятву.
— Гаразд, — зітхнули вони.
— Зустріч біля кривої бе-берези, — сказала Зіна Бебешко.
— Не забудьте захопити світлячкові ліхтарики, — сказала Раїска Мняу. — Пароль: «Ви не бачили грушу?» Відгук: «На березі груші не ростуть!» Чао!
Раїска Мняу та Зіна Бебешко, як усі дівчатка, страшенно любили таємниці і змагалися у вигадках з хлопцями.
«А що, як просто заснути, — лежачи в ліжку, думав Кося Вухань. — Скажу завтра, що ненароком заснув та й усе».
Але заснути він не встиг. Тільки-но почав дрімати, як його щось боляче шпигонуло в бік.
— Вставай, сплюха нещасний! — зашепотів Колько Колючка. — Вставай!
Довелося вставати і йти.
В лісі було темно й страшно.
У Косі не попадав зуб на зуб.
— Па-пароль! — почувся біля кривої берези переляканий голос Раїски Мняу.
— Та йди ти зі своїм паролем! — прошепотів Колько.
— А що це у вас цокотить? — тривожно спитала Зіна Бебешко.
— То в мене. З-зуби. Не бійтесь. То від холоду. З-за-мерз трохи, — ніяковіючи, прошепотів Кося Вухань.
— І я… чогось, — призналася Зіна Бебешко.
— З-значить, так, — прошепотіла Раїска Мняу. — Вриваємося в печеру, світимо з чотирьох боків світлячковими ліхтариками і кричимо: «Лапи вгору!» Мій тато каже, що при нападі головне — це раптовість.
Кося й Колько промовчали. Вони собі просто не уявляли, як це воно все буде.
Ой! Ой! І ще раз — ой!
Урочище Сивого Беркута користувалося в лісі недоброю славою.
То була скеляста гора, поросла колючим чагарником, на вершині якої колись вив гніздо Сивий Беркут. Колючий чагарник прикривав вхід у велику темну печеру. І саме та печера спричинилася до недоброї слави Урочища. Старі мешканці лісу казали, що кожен, хто пробував жити в печері, зазнавав лиха. І ніхто не наважувався тепер зазирати в неї, особливо після заходу сонця.
Чим ближче підходили вони до Урочища Сивого Беркута, тим менше їм хотілося туди йти. Вони вже не перемовлялися навіть пошепки.
Та от уже й вхід у печеру.
Спинилися в нерішучості.
Прислухалися.
— Тихо, — ледь чутно прошепотів Колько.
— Нема нікого, — прошепотів Кося. — Ходім назад.
— А може, все ж за… зирнути? — непевно шепнула Раїска Мняу.
— Не требе-ба, — шепнула Зіна Бебешко. — Не-бе-безпечно.
Хоч як костричилися дівчатка, а переляк зборов і їх.
— Мабуть, ходім-таки назад, — шепнув Колько.
І вони збиралися вже повертати, аж раптом…
Аж раптом з печери залунали звуки… золотого тромбона.
— Ой! Там Бегемот Гіпопотамович! — стиха зойкнула Раїска Мняу. — Ану ходімо! Подивимося!
І перша рушила до печери.
Кося й Колько перезирнулися. Бегемот Гіпопотамович! Невже?! Але відступати було пізно.
Вони розсунули колючий чагарник і… завмерли.
Посеред печери з тромбоном у лапах стояв шакал Бацила. Облізла шерсть клаптями висіла на ньому. У роті блищав золотий зуб.
Перед ним з підібганим хвостом і опущеною головою стояв Вовчик Вовченко.
— О! Це я люблю! — криво щирився шакал Бацила. — Золотий, кажеш, тромбон. Капітально!.. З тебе, здається, буде толк. Я тебе залишаю. Житимеш зі мною. А то мені скучно самому.
Вовчик підвів голову і жалібно скривився:
— Пустіть мене! Будь ласка! Я хочу додому…
— Мовчи, щеня! Радій, що сам шакал Бацила тебе усиновити хоче.
— Не треба-а! — заплакав Вовчик. — Пустіть мене-е!.. Я хочу додому. Ви ж обіцяли, що коли я принесу щось хороше, ви мене одпустите. Я піду додому! Я піду…
Вовчик зробив рух у бік виходу, але шакал Бацила ловко схопив його зубами за карк і швиргонув у куток печери.
— Від мене не втечеш!.. Одпустити? Чого захотів! Щоб ти мене виказав? Ніхто ж не знає, де я ховаюсь. Усі бояться цієї печери. Тут мене ніхто не шукатиме. Або ти будеш зі мною, або… — шакал так клацнув зубами, що аж іскри посипались.
— Хлопчики! Дорогі! Зробіть що-небудь! — мало не плачучи, прошепотіла Раїска Мняу.
— Ви ж хлопці! Ви ж хоробрі! — благально зашепотіла Зіна Бебешко.
Колько Колючка відчув, як щось ніби підхопило його й одірвало від землі. І раптом зривистим голосом, несподівано для самого себе, він вигукнув по-ведмежому:
— Ану пусти його!
Вигукнув, ні про що не думаючи, чесно кажучи, просто від страху.
І враз шакал Бацила випустив з лап тромбон, присів і підібгав хвоста.
— Та що ви… що ви, дядьку Ведмідь! Я ж… нічого… Просто так… Пожартував. Будь ласка… хай іде… — улесливо залепетав він. І одразу став схожий не на дорослого шакала, а на маленьке жалюгідне вовченя, яке щойно плакало перед ним. І зробився зовсім не страшний, а просто огидний. Виявляється, хуліган тільки тоді хуліган, коли його бояться. А коли його не бояться, він сам починає боятися, він уже не хуліган, а зінське щеня.
І раптом Колько Колючка вперше у житті відчув, як це не страшно — бути сміливим. Страшно бути боягузом, а сміливим бути — зовсім не страшно!.. Кося Вухань теж це відчув.
- Предыдущая
- 32/39
- Следующая