Пігмаліон - Шоу Бернард Джордж - Страница 7

ГІҐІНС. Як запорука довіри, Елізо: одну половинку мені, другу — вам. (ЕЛІЗА хоче щось заперечити, але ГІҐІНС запихає цукерку їй у рота). Тут ви їстимете шоколад коробками, ящиками. Щодня, з ранку й до вечора. Ну, то як?

ЕЛІЗА (нарешті проковтнула цукерку, мало не вдавившись). Я б виплюнула, так не мона ж: виховання не дозволя.

ГІҐІНС. Стривайте, ви, здається, казали, що приїхали на таксі?

ЕЛІЗА. Ну то й шо? В мене таке саме право їздить на таксі, шо й у всіх.

ГІҐІНС. Авжеж. Невдовзі ви зможете їздити на таксі, скільки вам заманеться. Будете роз’їжджати по місту хоч цілими днями уздовж і впоперек. Подумайте, Елізо…

ПАНІ ПІРС. Пане Гіґінс, ви зваблюєте дівчину. Це негарно. Їй слід подумати про майбутнє.

ГІҐІНС. У такому віці? Облиште, пані Пірс. Про майбутнє вона подумає, коли попереду вже нічого не залишиться. Ось так, Елізо: беріть приклад з цієї пані. Дбайте лише про майбутнє інших. Про своє — ніколи! Думайте краще про шоколад, таксі, золото й діаманти.

ЕЛІЗА. Не тра’ мені вашо’о золота й дивомантів. Я, шоб ви знали, порядна! (Сідає, сповнена гідності).

ГІҐІНС. Під опікою пані Пірс ви такою й залишитесь. А потім одружимо вас із сином якого-небудь маркіза, гвардійським офіцером із пишними вусами. Спершу за те, що він одружився з вами, батько позбавить його спадку. Але, побачивши вашу красу й доброчесність, згодом розчулиться і…

ПІКЕРИНҐ. Даруйте, Гіґінсе, але я мушу втрутитися. Пані Пірс має цілковиту рацію. Дівчина має довіритись вам на півроку, цебто поки триватиме експеримент — і вона має ясно розуміти, що робить.

ГІҐІНС. Яким чином? Адже вона взагалі не в змозі щось розуміти. Та й, зрештою, хто з нас розуміє, що він робить? Бо якби розуміли, то й не робили б нічого.

ПІКЕРИНҐ. Дуже дотепно, Гіґінсе, проте зараз це не до речі. (До ЕЛІЗИ). Панно Дулітл…

ЕЛІЗА (в захваті від такого звертання). Тьу-у-у!

ГІҐІНС. Ось, прошу. Це все, що з неї витягнеш. «Тьу-у-у»! І що їй після цього поясниш? Ви — людина військова і, певно, розумієте: таким треба тільки наказувати. Елізо, півроку ви житимете у цьому домі й учитиметесь говорити красиво, як леді з квіткового магазину. Якщо будете слухняною — матимете добру спальню, досхочу їжі та гроші на шоколад і таксі. Коли ж ви будете неслухняною й лінивою, то спатимете в комірчині разом із тарганами, а пані Пірс духопелитиме вас мітлою. За півроку в розкішній сукні ви поїдете в екіпажі до королівського палацу. І якщо король здогадається, що ви таки не справжня леді, поліція ув’язнить вас у Тауері й відрубає голову, щоб іншим зарозумілим квіткаркам не було внадно. Якщо ж ні хто ні про що не здогадається, то ви отримаєте в подарунок сім шилінгів шість пенсів, і з ними розпочнете нове життя як леді — продавщиця в шикарному магазині. Якщо ви відмовитеся від моєї пропозиції, то будете тупим невдячним убоїськом, і янголи ридатимуть, дивлячись на вас. (До ПІКЕРИНҐА). Сподіваюся, тепер ви вдоволені, Пікеринґ? (До ПАНІ ПІРС). Здається, пані Пірс, я виклав усе гранично просто і ясно.

ПАНІ ПІРС (терпляче). Гадаю, мені краще поговорити з дівчиною сам на сам. Не знаю, чи зможу я взяти на себе відповідальність за неї, і взагалі, чи погоджусь на цей ваш замір. Я певна, ви їй не зичите зла, але якщо вже ви захопитеся чиєюсь вимовою — чи як ви це називаєте — ви забуваєте про все на світі. Ходімо, Елізо.

ГІҐІНС. От і чудово. Дякую, пані Пірс. Тягніть її у ванну.

ЕЛІЗА (неохоче підводиться; підозріливо). Чо’ це ви мене лякаєте?! Не підойде мені тут, так піду собі, а товкти себе мітлою не дам! Не просилась я ні в які палаци. Ніяких я діл з поліцією не мала й мать не хочу! Я ж порядна…

ПАНІ ПІРС. Не сперечайтеся зі старшими, дитя моє. Ви не так зрозуміли цього пана. Ходімо ж. (Веде ЕЛІЗУ до виходу й розчиняє перед нею двері).

ЕЛІЗА (виходячи). А шо?! Точно вам кажу! Не попрусь я до вашо’о короля, хай хоч голову рубають. Знала б, з ким звяжусь, дзуськи б ви мене тут бачили. Скіки себе помню, я була порядна. Я шо, лізла до ньо’, чи шо?! Чи я йому шось винна?! Та мені й діла до ньо’о нема. Не дам я, шоб він тут вірьовки з мене вив! В мене такі ж почутя, шо й в усіх…

ПАНІ ПІРС. Я поселю вас тут. Це й буде ваша спальня.

ЕЛІЗА. Ог-го-о… Та я зроду в цім багатстві не засну! Шо ви, добра пані?… Такі розкоші не про мене! Тут на’іть торкнуця до чо’ось страшно — я ж не принцеса якась…

ПАНІ ПІРС. Якщо будете так само доглянута, як і ця кімната, то швидко до неї звикнете. І звертайтеся до мене не «добра пані», а «пані Пірс». (Відчиняє двері до перевдягальні, перебудованої на ванну кімнату).

ЕЛІЗА. Шоб я луснула! Це ви тут шо, одежу полоскочете? Ну й здорова миска — зроду такої не бачила!

ПАНІ ПІРС. Це не миска, Елізо, а ванна. В ній миються. Зараз ми й вас помиємо.

ЕЛІЗА. Це ви шо, хоч’те, шоб я вся отуди залізла й намокла?! Шоб на мене в цій вашій мисці кінець прийшов? Дзуськи! Знала я одну: по суботах теж отако хлюпалась. І дохлюпалась, шо Богу душу оддала.

ПАНІ ПІРС. Пан Гіґінс надолі теж приймає ванну — щоранку і в холодній воді.

ЕЛІЗА. Ти ба! Живучий!

ПАНІ ПІРС. Якщо ви будете навчатись у товаристві пана Гіґінса й полковника, вам треба брати з них приклад у всьому. Їм може не сподобатися, як від вас пахне. Ось — два крани: тут — гаряча вода, а тут — холодна. Зробіть таку температуру, яка вам сподобається.

ЕЛІЗА (рюмсаючи). Не буду… Зроду тако’о не робила… Я жити хочу… Я ж уся ніколи не милася…

ПАНІ ПІРС. Невже вам не хочеться бути чистою та охайною, як справжня леді? Слід мати не лише чисту душу, але й чисте тіло.

ЕЛІЗА. Ой, нє-є-є…

ПАНІ ПІРС. Ну, годі плакати. Ідіть до спальні та зніміть із себе брудний одяг. (Бере з вішалочки купальний халат і подає ЕЛІЗІ). Потім накиньте цей халат і вертайтеся сюди. Я тим часом приготую ванну.

ЕЛІЗА (захлинаючись від сліз). Ой, нє-є-є… Я так не можу… Та я зроду… Я ж ніколи не роздягалася, так шоб уся! Я так не можу… Я ж порядна…

ПАНІ ПІРС. Не кажіть дурниць, дитя моє. Невже ви не роздягаєтеся перед сном?

ЕЛІЗА (зі щирим подивом). Нє-є!.. А нашо воно мені? Я на той світ не спішу. Спідницю скину — та й годі з вас.

ПАНІ ПІРС. Цебто, ви спите в тому ж одязі, який носите вдень?

ЕЛІЗА. Тю! А в чому ж мені спать?

ПАНІ ПІРС. Допоки ви в цьому домі, ви спатимете як належить — я дам вам нічну сорочку.

ЕЛІЗА. Це шоб я півночі од холоду зубами клацала? Ви точно мене хоч’те в могилу звести!

ПАНІ ПІРС. Я хочу зробити з вас, замазушки, елегантну панну, гідну товариства двох шановних джентльменів. Вибирайте самі: або ви робитимете, що я кажу, або вас знову викинуть на вулицю.

ЕЛІЗА. Ой… Ви ж не знаєте, шо за напасть для мене, той холод! Я ж холоду боюсь більше смерті!

ПАНІ ПІРС. Повірте, вам тут не буде холодно. Я кластиму вам до ліжка гарячу грілку. (Виштовхуючи дівчину до спальні). Ну ж бо! Перевдягайтеся мерщій!

ЕЛІЗА. Ох, якщо б знала, скіки оце натерплюся, та ше й мицця, нізашо б у світі не приїхала! І який нечистий мене приніс?! (ПАНІ ПІРС проштовхує ЕЛІЗУ в кімнату, але двері повністю не зачиняє: аби полонянка часом не втекла).