Пігмаліон - Шоу Бернард Джордж - Страница 22

ЕЛІЗА (відверто). Мені байдуже, як ви до мене ставитесь. Можете мене лаяти, бити до синців: мені не звикати. Але (встає й дивиться йому просто у вічі) переїхати себе я не дозволю!

ГІҐІНС. Тоді забирайтеся з моєї дороги! Я через вас не зупинюся! І взагалі, з якої речі ви говорите про мене, мов про якийсь трактор?

ЕЛІЗА. Бо ви і є, як той трактор! Завелися й посунули — а на інших вам начхати! Але не думайте, обійдуся й без вас!

ГІҐІНС. Знаю, що обійдетесь. Я вам сам це казав.

ЕЛІЗА (ображена, переходить на протилежний кінець канапи й обертається обличчям до каміна). Так, казали, бездушний ви егоїст! Казали, бо хотіли мене здихатись!

ГІҐІНС. Брехня!

ЕЛІЗА. Дякую. (Сідає з виразом ображеної гідності).

ГІҐІНС. А ви ніколи не замислювалися, чи обійдуся без вас я?

ЕЛІЗА (серйозно). Не намагайтеся заморочити мені голову. Надалі вам доведеться обходитися без мене.

ГІҐІНС (зарозуміло). І обійдуся! Мені взагалі ніхто не потрібен! Я маю свою душу, свою Божу іскру! Але (з несподіваною відвертістю) мені вас бракуватиме, Елізо. (Підсувається ближче до неї). Ваші ідіотські уявлення про життя багато чого мене навчили. Уклінно вам за це дякую. До того ж я призвичаївся до вас, до вашого обличчя, вашого голосу. Вони мені навіть подобаються.

ЕЛІЗА. Ну що ж, у вас є записи з моїм голосом і мої фотографії. Як затужите на самоті — увімкніть грамофон. Його ви принаймні не образите: в нього нема почуттів.

ГІҐІНС. Але на записі я не почую вашої душі. Залишіть мені свою душу, а голос і обличчя можете забрати, бо вони — це не справжня Еліза.

ЕЛІЗА. Який же ви підступний! Ви вмієте викрутити дівчині душу, як інші викручують руки, щоб поставити її на коліна. Пані Пірс мене попереджала. Скільки разів вона сама збиралася піти від вас, але ви щоразу спромагалися уламати її в останню мить. А тим часом вона вам байдужа так само, як я.

ГІҐІНС. Але мені не байдужа людська природа, не байдуже життя. А ви і є частиною життя, що зустрілось мені на дорозі й увійшло в мій дім. Чого ви ще від мене хочете?

ЕЛІЗА. Я не перейматимусь тими, хто байдужий до мене.

ГІҐІНС. Облиште цей гендлярський підхід, Елізо. Це вам (професійно точно відтворює її колишню вимову) не «букєтіки продавать».

ЕЛІЗА. Як вам не соромно глумитись із мене?!

ГІҐІНС. Я ніколи ні з кого не глумлюся. Це не личить людині. Я лише висловлюю своє слушне обурення з приводу вашого гендлярського підходу до справи. В питаннях почуттів я не визнаю ніяких угод. Ви називаєте мене бездушним лише тому, що я не купився на ваше прислужництво, на те, що ви підносили мені пантофлі й шукали мої окуляри — принизливе видовище, як на мене. Чи пригадуєте ви, щоб я хоч колись подавав вам взуття? Ви були дурною, якщо сподівалися пробудити цим мою прихильність. Якщо хочете знати, то ви набагато зросли в моїх очах, коли жбурнули в мене тими пантофлями. Спочатку ви переді мною плазуєте, а потім вас обурює моя байдужість! А, по-вашому, рабиня заслуговує на щось інше? Якщо ви повернетесь, повертайтеся заради доброї дружби. На інше не розраховуйте. Я й так дав вам у тисячу разів більше, ніж ви мені. А якщо ви свої цуценячі звички тягати капці вважатимете гідними герцогині, яку я з вас створив, то я захрясну двері перед вашим дурним носом!

ЕЛІЗА. Навіщо ви мною займалися, коли я вам байдужа?

ГІҐІНС (поблажливо). Як навіщо? Це моя робота.

ЕЛІЗА. Ви навіть не уявляєте, скільки проблем ви мені створили.

ГІҐІНС. Світ ніколи б не було створено, якби Творець боявся справити комусь проблеми. По-вашому, творити життя не означає творити й проблеми? Є лише один спосіб уникнути проблем: убивство. Ви помітили, що тільки боягузи вимагають, аби всіх, хто може справити проблеми, вбивали?

ЕЛІЗА. Я не проповідник, щоб звертати увагу на такі речі. Натомість я звертаю увагу на те, що ви не звертаєте уваги на мене.

ГІҐІНС (розлючений, підхоплюється й починає ходити по кімнаті). Елізо, ви ідіотка! Я даремно викладаю перед вами свої знання, марную на вас скарби свого мілтонівського розуму! Затямте раз і назавжди: в мене свій шлях, я роблю свою справу, і мені начхати на будь-кого. Мене не залякаєш, як ваших батька й матір! Вирішуйте самі: або ви повертаєтесь, або забирайтеся під три чорти.

ЕЛІЗА. А заради чого мені повертатися?

ГІҐІНС (ставши коліньми на канапу, нахиляється до ЕЛІЗИ). Задля розваги. Для цього я вас і брав.

ЕЛІЗА (відвернувшись). А потім, якщо я не робитиму всього, що вам заманеться, ви знов кинете мене на вулицю?

ГІҐІНС. Так. Але так само й ви зможете встати й піти хоч завтра, якщо я не робитиму того, що заманеться вам.

ЕЛІЗА. Піти? Куди? До мачухи?

ГІҐІНС. Або продавати квіти.

ЕЛІЗА. Ох, якби я могла повернутися до свого кошика з квітами! Я не залежала б тоді ні від вас, ні від батька, ні від кого на світі. Навіщо ви мене ув’язнили? Навіщо я на це пішла? Я перетворилася на рабиню, попри всі свої модні туалети.

ГІҐІНС. Нічого подібного. Якщо хочете, я можу прийняти вас як дочку і покласти на ваше ім’я гроші. А може, волієте вийти заміж за Пікеринґа?

ЕЛІЗА (люто). Я не вийшла б навіть за вас, якби ви й просили! Хоча за віком ви підходите мені більше Пікеринґа.

ГІҐІНС (лагідно). Більше ЗА Пікеринґа.

ЕЛІЗА (втративши самовладання, підхоплюється). Говоритиму, як захочу. Ви мені вже не вчитель.

ГІҐІНС (роздумливо). Втім, не думаю, щоб Пікеринґ на це пішов. Він такий же переконаний старий парубок, як я.

ЕЛІЗА. Не думайте, що я так прагну заміж. Утім, коли хочете знати, залицяльників мені ніколи не бракувало. Фреді Гіл пише мені двічі, а то й тричі на день! І не листи, а цілі простирадла!

ГІҐІНС (прикро вражений). Який нахаба!

ЕЛІЗА. Має право писати, якщо йому так подобається. Бідолаха любить мене.

ГІҐІНС (злазить із канапи). Ви не маєте права заохочувати його до таких дій!

ЕЛІЗА. Кожна дівчина має право, щоб її кохали.

ГІҐІНС. Кохали?! Хто?! Такі телепні, як Фреді?!

ЕЛІЗА. Фреді не телепень! Те, що він бідний і несмілий, іще ні про що не свідчить. Він любить мене, і можливо, з ним я буду щасливіша, ніж із деякими, котрі стоять вище за мене і котрим я глибоко байдужа.

ГІҐІНС. А що він зможе для вас зробити? Про це ви подумали?

ЕЛІЗА. А може, я й сама зможу для нього щось зробити. Хоча, по правді, я ніколи не замислювалася, хто для кого й що робитиме. Це ви тільки про те й думаєте! А я просто хочу лишитися сама собою.

ГІҐІНС. Коротко кажучи, ви хочете, щоб я закохався у вас до нестями, як цей Фреді? Так?

ЕЛІЗА. Ні, від вас мені потрібне зовсім інше почуття. І даремно ви такий певний щодо нас двох. Варто мені було захотіти — і я повелася б зовсім інакше. Я в житті таке бачила, що вам, з усією вашою вченістю, й не снилося. Такій, як я, щоб ви знали, звабити джентльмена — нічого не варто. Тільки від такого кохання обоє ладні невдовзі руки на себе накласти.

ГІҐІНС. Це правда. Через що ми тоді, в біса, сперечаємось?!

ЕЛІЗА (надзвичайно схвильована). Мені хочеться трішечки доброти. Я знаю, що я проста, темна дівчина, а ви освічений джентльмен. Але я теж людина, а не бруд у вас під ногами. І все ото (поправляє себе), і все те, що я робила, було не заради вбрання чи таксі, не для того, щоб домогтися вашого кохання. І не думайте, я не забула, яка між нами різниця. Я старалася заради нашої дружби, адже нам було добре разом… І я почала… почала до вас прихилятися.

ГІҐІНС. Ось-ось! Те саме відчуваємо й ми з Пікеринґом. Елізо, ви рідкісна дурепа!

ЕЛІЗА. Дякую на доброму слові. (Опускається в крісло, на очах у неї сльози).

ГІҐІНС. Поки не перестанете поводитись, як повна ідіотка, інших слів і не очікуйте! Хочете стати леді — то не вбивайтесь, якщо ваш знайомий чоловік то мліє від вас, то прикрашає вас синцями. Не підходить вам мій суворий життєвий устрій — повертайтесь у свою канаву. Гніть спину до втрати людської подоби, а потім гризіться з усіма та впивайтеся до памороків. Ох, яке ж воно чудове, життя в канаві! Пекельне, несамовите, кого хочеш пройме! І щоб його скуштувати, не треба ні вчитися, ні працювати. Це вам не література, не класична музика, не філософія і не мистецтво. Ви вважаєте мене бездушним егоїстом. Адже так? От і гаразд! Ідіть собі до тих, хто вам більше до душі. Знайдіть собі якогось жирного хамулу з мішком грошей. Одружуйтеся з ним, і хай він вас цілує своїми товстими губами й штурхає грубими шкарбанами. Не здатні цінувати того, що маєте, — беріть те, що спроможні оцінити.