Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Барабашка ховається під землею - Нестайко Всеволод Зиновьевич - Страница 5
— Може, хтось лазить у ваш погріб, — сказав дідусь.
— Як же б він лазив? Двері міцні, на замку. Дірок у погребні нема.
Тут прийшов тато.
— Про що це ви?
Йому розказали.
— Гм, — поправив він окуляри на носі. — Інтересно. Ану ходімо глянемо на той льох.
Пішли всі гуртом.
Погребня була стара, вкрита мохом, але міцна, мурована, з дубовими, оббитими залізом дверима, на яких висів здоровенний, ще, мабуть, дореволюційний фігурний клепаний замок.
Баба зі скреготом той замок відімкнула, зняла, і вони один по одному почали спускатися кам’яними сходами вниз.
Стіни льоху теж були муровані, вкриті пліснявою, аж чорні, мокрі від сирості.
— Скільки ж йому років, цьому льохові? — спитав дідусь.
— Може, двісті, а може, й усі триста, — сказала баба. — В усякому разі мій дід казав, що його дід розповідав, як його дід у цьому льохові, хлопчиком будучи, від турків ховався. Тоді усю сім’ю їхню, крім нього, турки вирізали, бо тато його був сотником запорозьким.
— Ич, який льох історичний! — сказав дідусь, і очі його при тьмяному світлі брудної, наче теж вкритої мохом лампочки, спалахнули вогнем цікавості.
— Тут вам, папа, матеріал для нової п’єси буквально на кожному кроці, сам у руки лізе, — не без іронії сказав тато.
Льох був великий, довгастий, і дальній його кінець тонув у напівтемряві, оскільки лампочка світилася біля входу. Але можна було розрізнити, що там стояли бочки з квашеною, мабуть, капустою, солоними огірками абощо. А далі, відгороджена почорнілими дошками, горою була насипана картопля.
— Може, хтось там ховається? — сказав дідусь. — Заліз і сидить, на сир та молоко чекаючи.
— Підіть подивіться, — стенула баба Секлета плечима. — Але звідки б йому узятися, тому «хтосю»? Я розчиненого льоху не залишаю.
Тато все-таки поліз, усе обдивився, за кожною бочкою помацав, навіть картоплю у кількох місцях розгріб.
— Ні! Нема нічого.
— Я ж казала.
Баба полізла нагору першою.
— Гадаю, що все це бабині балачки, — півголосом сказав тато. — Щось у неї в голові зсунулося від старості, і їй здається, наче хтось її продукти забирає. Від склерозу таке буває. В містику я не вірю.
— Хтозна, — непевно відказав дідусь. — В усякому разі продукти поставимо. Хай краще Надежда Кринична скористається, ніж зіпсується до ранку.
— Абсолютно правильно, — сказав тато. — Біжіть, хлопці, несіть наші сидори.
Женя й Вітасик збігали до хати, принесли сумки з продуктами, їх поставили на ослінчику посеред льоху.
Потім усі вийшли, і баба замкнула льох на замок.
Тато, а за ним і дідусь по черзі помацали замок. Було замкнено. Жодних сумнівів.
Тільки після цього пішли вечеряти.
Розділ VII
Культурист Валерій Заярнюк. Версія потребує пильної уваги
— Я знав, що ви до мене прийдете… — Валерій дивився похмуро і якось навіть приречено. Хоча цей вираз явно не гармоніював із його виглядом. Він був утіленням сили, краси і впевненості. Могутній торс облягала чорна майка з короткими рукавами, і видно було кожен м’яз натренованого, «накачаного», як то кажуть, тіла. — І треба мені було ото ляпати язиком! — з досадою сказав він. — Але я його не вбивав.
— Ви давно знайомі з Іриною Іващенко? — спитав капітан Горбатюк.
— Три роки. Як вона ще перший раз складала вступні іспити. І не пройшла…
— Пробачте… у вас були серйозні стосунки?
— З мого боку так… Я хотів одружитися… я… — обличчя його вкрилося червоними плямами. — Але вона… Вона вважала, що я люблю тільки себе. Чогось думають, що всі, хто займається культуризмом, — самозакохані егоїсти. Це не так. Це неправда.
— Вона так уважала ще до того, як з’явився Жора Лук’яненко?
— Ще…
— Отже, не можна сказати, що він відіграв вирішальну роль у ваших стосунках?
— Мабуть… Я певен, що вона б все одно кинула його. Він їй абсолютно не пара. Вона ж дуже розумна, освічена і тонка дівчина. А він торгаш.
— Що ж тоді вабило її до нього?
— Думаю, комплекс порятунку, милосердя… Вона вбила собі в голову, що він нещасний, сирота, з поламаною долею. І вона повинна врятувати його, підняти до себе. Вона й мене один час хотіла піднімати… Але я… — він усміхнувся, — занадто важкий…
Капітан пильно глянув на Валерія Заярнюка. Той наче спохопився, одвів очі.
«Здається, дівчина не помилялася в оцінці цього культуриста. Він таки себе любить», — подумав Горбатюк і спитав:
— Скажіть, будь ласка, а гроші?.. Як вона взагалі ставиться до грошей?
— Ну — як… Нормально. Як усі люди. То раніше вважалося, що треба обов’язково зневажати добробут, багатство, гроші… Тепер так не вважають… — він знову спохопився. — Але вона… вона порядна дівчина. Гроші для неї не головне. За гроші вона… Ні! Ні!
— А ви — як ставитеся до грошей?
— Так само! — очі в нього враз стали холодними. — Ви помиляєтесь. Ви глибоко помиляєтесь. Гроші тут ні до чого.
— Ну, а Жора… Лук’яненко? Він-то напевне любить гроші? Торгаш.
— Торгаш, — зціпивши зуби, повторив Заярнюк.
— Він гроші любить?
— Авжеж. Де ви бачили торгаша, який не любив би грошей.
— А він міг би віддати свої гроші іншій людині?
— Тобто?
— Ну… написати доручення на свої капітали на чиєсь ім’я?
— Та ви що? Цього навіть я не зробив би.
— Отже, не вартий він доброго слова?
— Ви хочете, щоб я його хвалив?
— Та ні… Ви, мабуть, знаєте про нього чимало такого, що підтверджує вашу негативну думку.
Заярнюк насторожився:
— Що ви хочете сказати?
— Те, що сказав. Я б на вашому місці намагався боротися за своє кохання. І бачачи, з якою недостойною людиною хоче зв’язати свою долю, спробував би відкрити їй очі на нього. У спортивних колах у вас великі зв’язки. Лук’яненко теж займався спортом. Є спільні знайомі. Не думаю, щоб ви не цікавилися, що за один цей Жора.
— А це що — злочин?
— Ні. Все цілком природно, психологічно вмотивовано, зрозуміло… Я був би вдячний вам, якби ви поділилися своєю інформацією про Лук’яненка. Для нас це дуже важливо.
Капітан побачив, що Заярнюк відчув полегкість. Навіть усміхнувся:
— Не думаю, щоб я міг би розповісти вам щось таке, що дуже б вас зацікавило. Слизький тип цей Жора. Був здібним боксером. Тренер покладав на нього великі надії. Думав зробити з нього чемпіона. А він наплював йому в душу, кинув спорт, зайнявся комерцією. Це порядно по-вашому?
— А з ким він товаришував, коли займався спортом?
— У тому-то й справа, що мені про нього говорив кращий його друг Вася Забарило, який тепер аж тремтить, коли згадує його.
— А що ж таке?
— Бо він його зрадив. А що може бути огидніше за друга-зрадника!
— В чому полягала та зрада, ви не знаєте?
— Жора його вдарив, послав у нокаут, у ресторані, при всіх.
— За що?
— Хотів похизуватися. Перед дівчатами. Там була одна балерина, яка їм обом подобалася. Таке не прощають.
— А Вася Забарило теж займався боксом?
— Тепер майстер спорту. Вони дружили три роки. На зборах, на змаганнях завжди мешкали в одній кімнаті. Я ж кажу — Вася був його найкращим другом. Якщо найкращий друг каже, що він покидьок, — можна не сумніватися.
— А ви Васю добре знаєте?
— Ну, не так щоб дуже, але…
— Що він за один?
— Нормальний… Нормальний хлопець. Справжній спортсмен. В бою азартний, вольовий, завжди прагне до перемоги…
— Поразки переживає? — запитав капітан Горбатюк.
— Хто не переживає поразок?
— Отже, той нокаут міг залишити в його душі бажання реваншу?
— Що? Ви гадаєте… Ні-і! Вася не такий, щоб… Ні-і!
— Ну, ви ж його знаєте не так щоб дуже… Гарантувати не можете?
— Гарантувати, звичайно, але…
— Ви мені про всяк випадок координати Забарила дайте, будь ласка.
— Тільки ви ж йому не кажіть, що я… А то ще подумає…
— Не хвилюйтесь.
- Предыдущая
- 5/22
- Следующая