Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Барабашка ховається під землею - Нестайко Всеволод Зиновьевич - Страница 10
— Велика недостача?
— Та є… — Наталя Тимофіївна знову зітхнула.
— Вони когось підозрюють?
Вона мовчки знизала плечима.
— А що пропало?
— Одяг, намисто, старовинні жіночі прикраси.
— Одяг теж жіночий?
— Як ти догадався? Жіночий. Тільки, — підтвердила Наталя Тимофіївна. — Здебільшого вишивані сорочки, білизна, спідниці. Причому дивна річ. Поряд лежала дуже коштовна інкрустована козацька зброя, ціни нема, її не взяли. А нічні жіночі сорочки латані-перелатані, під руками розлазяться, вкрали.
— А нащо жінці зброя? Жінки на зброї не розуміються.
— Ти думаєш, то жінка?
— А ти що думаєш?
Вона знову знизала плечима.
— А коли помітили пропажу? — спитав Анатолій Петрович.
— У тому-то й справа, що взагалі не помітили. І не знають, коли це сталося. Тільки ревізія виявила.
— Гм, — він замислився. — Що ж у них за порядки? Зникають музейні експонати, а вони навіть не помічають.
— Там стільки того старовинного одягу, що можна й не встежити.
— Одне з двох — або хтось зі своїх тихенько виніс, або…
— Ні-ні!.. Зі своїх ніхто не взяв, я певна. Вони з таким трудом все це збирають, їздять по глухих селах… Та й нащо воно їм? Зараз усього цього не носять. А дівчата молоді. Цінність все це має тільки музейну. Таке воно дрантя.
— І нічого підозрілого дівчата не помічали?
— Взагалі-то був у них один підозрілий відвідувач тижнів три тому.
— Чим же він підозрілий?
— Два дні поспіль приходив у музей.
— І все?
— Ну, ти ж знаєш ті етнографічні музеї народного побуту. Крім організованих туристичних екскурсій, відвідувачів майже нема. Порожньо. А тут два дні підряд. Причому глухонімий.
— Глухонімий?
— Так. Кремезний, невисокий на зріст, але дуже широкоплечий, майже квадратний. Обличчя похмуре, очі вовкуваті. Побачивши його на другий день, дівчата спробували заговорити до нього, він тільки замахав руками й одразу пішов.
— Ну що ж, це вже версія. А як у них охороняється музей?
— Як усі музеї. Сигналізація. Міліціонер.
— І сигналізація була справна? І міліціонер не заснув?
— В усякому разі до сьогоднішнього дня жодного натяку на крадіжку.
— Гм… Натяку нема, а крадіжка є…
— Директор такий розгублений, — зітхнула Наталя Тимофіївна, — що мені боляче на нього дивитися.
— Звичайно, було б краще, якби пропажу помітив він сам, а не ревізія.
— Такий хороший дядько! Всього лише рік як директорствує, а експонатів у музеї збільшилося на третину. Дитинка нещодавно народилася. Третя. Уявляєш? Троє дітей зараз — це подвиг.
— Для людини з такою зарплатнею — справді…
— Я знаю, про що ти думаєш… Ні! Такі люди як він на злочин не підуть ніколи.
— Але об’єктивно відповідати йому доведеться. Чи ти хочеш… — Анатолій Петрович вичікувально подивився на дружину.
— Навіть якби я й хотіла, то приховати цього просто не можу. Ревізія комплексна, нас кілька людей…
— А що ж ти хочеш?
— Я хочу… — вона подивилася так благально, що він усе зрозумів. — Поки ми не склали акта, поки ще не пізно… може, ти подивишся своїм досвідченим оком… Може, є докази того, що відбулася крадіжка, що це зробив хтось сторонній… Толю!
Він усміхнувся:
— Ех, жінки, жінки! Ну й логіка. Спершу не хотіла говорити нічого, а тепер просить.
— Та чого там не хотіла… Я ж знала, що ти… — вона не договорила, а просто обняла й поцілувала його…
Музей містився у старій католицькій церкві з високими, вузькими вікнами, крізь які пролізти було абсолютно неможливо. Масивні різьблені двері були непошкоджені. Сигналізація в порядку — діяла безвідмовно.
Капітан Попенко обстежив будівлю дуже уважно, — що називається, зазирнув у кожну шпарку. Слідів проникнення ззовні — аніякісіньких.
Директор музею (справді симпатичний і щиро засмучений), а також дівчата-співробітниці (теж симпатичні й розгублені) дивилися на Анатолія Петровича з чеканням і надією. Так само, як і його дружина й інші члени ревізійної комісії.
Йому й самому щиро хотілося знайти якісь сліди. Але зачепитися було ні за що.
У кутку коридора стояла швабра, а біля неї відро, в якому лежала ганчірка.
Капітан Попенко в задумі подивився на нього. І раптом відчув на собі чийсь погляд. Обернувся й зустрівся очима з жінкою у хустині. Очі її були такі страдницькі й такі перелякані, що йому аж кольнуло в серці.
Наступної миті вона схопила відро, швабру й задріботіла геть.
— Ваша прибиральниця? — глянув капітан на директора музею, що ходив за ним по п’ятах.
— Ага. Фрося. Нещасна жінка.
— Що таке?
— Син у неї пропащий — наркоман, алкоголік. Мучиться вона з ним. Усе, що заробляє, віддає йому. У трьох місцях прибиральницею робить. І така добросовісна. По кілька разів воду міняє, коли підлогу миє. А кран у дворі… Ні-ні! На неї й не думайте. Вона весь час на очах. Прибирає зранку, коли ми всі вже на роботі. Бо їй же ще у два місця треба.
— Можна мені з нею поговорити… без свідків? — несподівано спитав Анатолій Петрович.
— Будь ласка, — розгублено знизав плечима директор музею. — Але… я вас запевняю… це свята людина. Будьте з нею делікатні.
— Невже ви такої поганої думки про мене?
— Ні-ні, але… Ідіть у мій кабінет. Я її зараз гукну.
Кабінетом той невеличкий закапелок за дерев’яною перегородкою можна було назвати виключно з поваги до директора музею. В ньому вміщався тільки маленький письмовий стіл, сейф і два стільці перед столом.
Анатолій Петрович сів на один зі стільців і почав чекати. Чекав хвилин п’ять.
Нарешті двері прочинились, і вона зазирнула — бліда, з неприродно розширеними зіницями.
— Заходьте, заходьте, — якомога привітніше сказав капітан підводячись. — Сідайте.
Було так тісно, що коли вони сіли, то майже торкалися колінами.
Анатолію Петровичу здалося навіть, що він чув, як шалено б’ється її серце.
— Фросино Миколаївно, ви не хвилюйтесь. Я певен, що ви добра і гарна людина. І я щиро співчуваю вам… Для матері немає більшої кари, ніж дивитися, як на очах гине дитина. Хай навіть ця дитина вже доросла, вона все одно лишається дитиною для матері.
Зморшкувате, у червоних прожилках обличчя прибиральниці закам’яніло, очі наповнилися сльозами.
— Я розумію, мати заради сина ладна на все, — вів далі капітан. — Це святий закон життя. І кожній матері здається, що існує лише вона і її дитина. Але у світі є ще й інші матері й інші діти. І буває так, що мати, дбаючи про свою дитину, робить нещасними інших дітей.
Сльози вже текли по її щоках без упину.
— Фросино Миколаївно, я заздалегідь прошу у вас пробачення. Можливо, я помиляюсь. Але я слідчий. А коли у слідчого виникає якась думка, підозра, він повинен перевірити — або підтвердити, або спростувати її. Я ще раз прошу пробачення, але скажіть мені тільки одне… Я повірю вам на слово й більші нічого не питатиму… Ви виносили у відрі з водою наче ганчірки і ховали десь у дворі, а потім забирали? Так?
Вона сховала обличчя в долоні і заплакала вголос, причитуючи:
— Боже мій!.. Боже мій!..
Він мовчки чекав.
Нарешті вона відняла руки від очей і подивилася на нього скрушно, приречено:
— Не дай Боже вам такої долі, як у мене!.. Мені вже все байдуже. Тюрма так тюрма. Смерть так смерть. Все краще, ніж таке животіння.
— І кому ж воно було треба — оте древнє лахміття?
— Я сама не знаю. Але він платив за нього як за нове.
— Хто?
— Гугнявий.
— Гугнявий? — вражено перепитав капітан.
Розділ XIV
Загадковий професор
Тато взяв тиждень у рахунок відпустки, назавтра вони знову їхали в Завалійки. І знову з шофером Гришею. Цього разу везли цемент, велику залізну бочку для води, велике залізне корито для змішування бетону, яке спеціально зварили татові на заводі, і різний інструмент — лопати, ломи, сокири, молотки тощо.
Тато був рішучий і беручкий до роботи. Нічого не відкладав на завтра.
- Предыдущая
- 10/22
- Следующая