Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Зорі падають в серпні - Сизоненко Олександр - Страница 45
Однак він сів біля пакільця й почав розмотувати перемет, сподіваючись, що ті двоє підуть у Садовськ.
Але вони не пішли. Жінка зняла туфлі, ступила крок до моря й сіла на пісок, зануривши ноги у воду; чоловік постояв якийсь час, потім ліг на піску й поклав їй на коліна голову. Правою рукою він прикрив очі, щоб сонце не било, а ліву вмочив у воду і бовтався. Жінка гладила йому волосся, схилившись, закохано дивилась на нього і тихо говорила щось, мабуть, ніжне, ласкаве.
«Цих не переждеш», подумав Муратов і зітхнув. Йому б піти зараз звідси, не заважати б чужому щастю, але мусив сидіти.
Ось уже й двадцять годин, ось уже й пів на дев'яту вечора. Все. Залишається півгодини до останнього автобуса. Муратов змотує перемети і йде до Садовська, обходячи двох закоханих. Коли увійшов у першу вулицю, оглянувся. Сонце висіло над самісіньким морем — от-от торкнеться води й погасне. А на березі, на синьому тлі водного безмежжя, горить червоною трояндою сукня красивої і щасливої жінки, здатна осяяти після сонця і степ, і море, і навіть вечірні сутінки.
Муратов постояв якусь хвилину, помилувався на ту червону пляму між степом і морем і швидко пішов до автобусної зупинки.
Всю дорогу мовчав і всміхався, везучи із Садовська дивне, змішане відчуття вдоволення й тривоги. Адже не відгукнувшись сьогодні, він ризикував втратити взагалі зв'язок із Драконом. А що з того могло вийти? Раніше він би це вважав найстрашнішою небезпекою, карою, а тепер… Тепер за цим крилася можливість загубитися в Новому Городищі у трудівничому вирі, раз назавжди порвати зв'язки з минулим і — лишитись шофером, мати багато хороших друзів, іноді зустрічатися з Надею. Сліди загубляться, він стане звичайним смертним, рядовою людиною на цій землі. Це здавалося зараз справжнім щастям. І Муратов посміхався дорозі, деревам, що бігли назустріч, темному степові, що, невидимий, крутився і плив за вікном.
З вікна бюро видно Дніпровське плесо. Воно сьогодні сіре й похмуре. Вночі зірвався вітер, надув з півночі важкі попелясті хмари, розкуйовдив верховіття верб і ясенів, а по річці погнав довгі хвилі. Звідси вони здаються зморшками, від них Дніпро одразу постарів і насупився. Все посіріло, посмутніло.
Надя Лепетова сидить над розгорнутим кресленням, поклала на нього руки і дивиться у вікно. З двору вивозять цемент у жовтих паперових мішках, і слідом за машинами в'ється сірими хвостами пил, наче вони тліють і димляться. Весь час одні машини в'їжджають, інші виїжджають із двору. Цей безупинний рух супроводжується то сердитим і злим завиванням, то спокійним, вдоволеним вуркотінням моторів.
Одна машина зупиняється просто перед вікнами, чекає, мабуть, черги. З кабіни виходить Муратов. Сьогодні по-осінньому холодно, а він в одній гімнастьорці. Засунувши руки в кишені та мерзлякувато піднявши плечі, обходить машину і щось гукає вантажникам. Вітер куйовдить його кучерявий буйний чуб, часом зовсім закриваючи обличчя.
— Ну, що там? Довго ще? — гукає він комусь, запитливо дивлячись на штабелі. Потім вертається і йде до радіатора. Радіатор, мабуть, теплий. Притиснувшись до нього спиною, Юрій стоїть у затишку задуманий-задуманий, поволі виймає з кишені шматок черствого хліба і починає ліниво жувати. Відкушуючи великий шматок, ганяє його від одної щоки до другої, і вигляд у нього такий, що Наді стає до сліз жалко Муратова. Взагалі цей Муратов дивний, якийсь надто вже самотній. Навіть коли приходить з товаришами до клубу, все одно в очах у нього туга, сам він мовчазний, задуманий, наче когось поховав. Товариші його танцюють, а він стане десь у затінку й мовчить.
«Чого він такий? — думає Надя. — Треба буде спитати, чи є в нього батьки».
Ось Муратова гукнули. Він стрепенувся, швидко засунув хліб у кишеню і, продовжуючи жувати, поліз в кабіну. Того дня він зробив багато рейсів, і Надя кожного приїзду спостерігала за ним.
— Чого це ти у вікно весь час дивишся? — спитала Лепетову її подруга, інженер-економіст Ніна Крилова, смішлива, весела дівчина.
— Цікаво стежити за людиною, яка не знає, що за нею стежать.
— Не помічала щось у тебе такої схильності. — Ніна підійшла до вікна. — Але, Надю! Ти знаєш, на кого дивитися! Він же просто красивий!
— Теж мені красивого знайшла… — пробурмотіла Надя.
Лице Ніни Крилової видовжилось, очі широко розкрились, рот став схожим на букву О, а ніс — ґудзиком, здається, ще більше задерся вгору.
— Надю, — трагічним голосом сказала вона. — Ти пропала…
— Чому? — здивувалася Надя, насторожено обертаючись до подруги.
— Ти закохалася в нього, — суворо прошепотіла Кирилова і повернулася до вікна. — Я пригадую, останнім часом ти тільки й говориш про Муратова, але він таки хороший. Справжній Ромео! Грива яка в нього, очі! А профіль!
— Кинь, Ніно, дурниці городити, — сказала Надя слабим голосом, наче в цей час вона думала про щось дуже важливе або дослухалась до чогось, одній їй відомого. Вона повільно підвела на Ніну очі, наче хотіла перепитати.
— Нарешті ти перестанеш сміятися з мого романа, — торжествувала Ніна, не помічаючи стану подруги. — Немає вже монашки Надії, є закохана діва Лепетова, прекрасна й розумна! — Ніна обняла подругу, і, на її здивування, Надя раптом припала до Ніниного плеча і схлипнула глибоко, всіма грудьми — так плачуть тоді, коли довго стримуються, коли довго щось наболіло, шукає виходу і нарешті знаходить у риданні.
Усі ці дні Надя непомітно для себе думала про Муратова. Думалося їй приємно і тепло, з якимсь смутком і жалем, але вона ніколи не задумувалась над своїм ставленням до Юрія, і тільки слова Ніни, сказані жартома, наштовхнули Лепетову на справжню причину її думок, бажання бачитися з Муратовим, причину того дивного співчуття до нього, що завжди бринить у її серці.
У той же вечір, зустрівшись з ним в Палаці культури, Надя зашарілася і невідомо чого схвилювалась. Муратов привітався з нею, як завжди, стримано, кивком голови і пішов з товаришами.
Надя ходила по фойє, розшукуючи Ніну. Знайшла її серед танцюючих. Розчервоніла, в красивій шерстяній сукні, одягнутій вперше після літа, Ніна танцювала, як вона любила висловлюватись, натхненно. Василь Гавриш, з яким вона дружила, був танцюристом не гіршим за Ніну, і вони щовечора ходили на танці.
— Надю, ти сама, як завжди! — трагічним тоном сказав Василь, і трудно було зрозуміти, хто з них копіює кого: Василь Ніну чи навпаки. Інтонації і жести його були точнісінько такі, як у Ніни під час розмови з Надею в конструкторському бюро.
— Василю, що я тобі зараз скажу, — урочисто почала Ніна. — Ти впадеш, — зітхнула вона й похитала головою. Василь одразу ж схопив її за руку.
— Ну? — спитав він, витягнувши шию. — Що ж ти скажеш мені?
— Надя закохана.
— Ніно, облиш, — попросила Лепетова, і губи її затремтіли.
— Німфо! Ти збожеволіла, — патетично вигукнув Василь. — В кого?
— Он у того, що стоїть біля вікна.
Надя обернулася. Під стіною самотньо тулився Муратов. Усі його друзі танцювали з дівчатами, а він, певне, чекав початку кіносеансу.
— Зараз ми підійдемо до нього, — Василь, взявши дівчат під руки, попрямував до Муратова. Юрій вперше сьогодні був у чорному костюмі і білій сорочці.
— Ти подивись, який він красивий, — сказала Ніна Василеві.
Юрій справді здався Наді дуже красивим у цьому вбранні. Білий комірець сорочки різко малювався на темному піджаці і вигідно відтіняв смагляве обличчя й шию. Коли вони підійшли, Муратов відштовхнувся від стіни і насторожено глянув на Василя.
— Щось трапилось? — запитав він.
Ніна з милою посмішкою подала йому руку.
— Нічого особливого. Просто я хотіла з вами познайомитись.
— Юрій, — назвав він себе й ледь помітно вклонився. Потім глянув на Надю і якось дивно, немов він був у чомусь винен, всміхнувся. — Здрастуйте, Надю! — сказав він. — Я весь час згадую нашу розмову після концерту і…
- Предыдущая
- 45/54
- Следующая
