Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Правда - Пратчетт Терри Дэвид Джон - Страница 33
— Що?!
— Це обґрунтоване прохання, ваша милосте.
— Ні. По-перше, він досі непритомний. По-друге, він під арештом.
— Невже ви не допускаєте до нього навіть адвоката?
— Я гадаю, хлопче, його високості й без того досить проблем.
— Тоді як щодо Тулумбаса? Він же не під арештом, чи не так?
Ваймз кинув погляд на сержанта Ангву, котра знизала плечима.
— Гаразд. Це не протизаконно, і ми не можемо дозволити, щоб люди думали, що він мертвий, — сказав він.
Знявши з гачків латунно-шкіряну переговірну трубу, він завагався.
— Сержанте, з тією проблемою вже розібралися? — спитав він, не звертаючи на Вільяма уваги.
— Так, командоре. Переговірні труби тепер гарантовано відокремлені від пневмопошти.
— Ви впевнені? Чули, що констебль Гостробік вчора втратив всі зуби?
— Обіцяно, що це більше не повториться, командоре.
— Очевидно, не повториться. У нього ж більше не залишилось зубів. Гаразд… — Ваймз підняв трубку, трохи потримав її на віддалі й заговорив у неї:
— З’єднайте мене з в’язницею, будь ласка.
— Гу-гу-гу?
— Повторіть!
— Гу?
— Це Ваймз!
— Бур-бур-бурурум?
Ваймз поклав трубку на місце й подивився на сержанта Ангву.
— Ремонт ще триває, командоре, — сказала вона. — Труби підгризають щурі.
— Щурі?!
— Боюсь, так.
Ваймз загарчав і повернувся до Вільяма.
— Сержант Ангва проведе вас до в’язниці, — сказав він.
Вільям нарешті опинився по інший бік дверей.
— Ходімо, — сказала сержант.
— Я добре тримався? — спитав Вільям.
— Бачила гірше.
— Даруйте за згадку про капрала Гноббса, але…
— О, про це не хвилюйтесь, — сказала сержант Ангва. — Вашу спостережливість обговорюватиме все управління. Розумієте, пан Ваймз добрий до вас, бо ще не вирішив, що ви собою являєте. Просто будьте обережні, ось і все.
— Зате ви вже вирішили, що я собою являю, авжеж? — сказав Вільям.
— Скажімо так: я не покладаюсь на перше враження. Дивіться під ноги.
Попереду нього вона прослідувала до підземелля. Вільям помітив (йому вистачило розуму не записувати), що внизу їх зустріли двоє Вартових.
— Вибачте, а тут завжди стоїть охорона? Я маю на увазі, камери ж і без того замкнені, чи не так?
— Я чула, у вас працює вампір, — сказала сержант Ангва.
— Отто? Ну, так. Ми не маємо упереджень на цей рахунок…
Сержант не відповіла. Натомість вона відкрила двері головного коридору й гукнула:
— Відвідувач до пацієнтів, Ігорю.
— Адну сікунду, сіржанте.
Кімната була освітлена моторошним мерехтливим синім світлом. На полицях уздовж однієї зі стін шикувались банки. Всередині деяких із них ворушились якісь створіння — дуже дивні створіння. Інші створіння просто плавали за склом. В кутку, на якомусь хитромудрому пристрої з мідних куль та скляних стержнів, шипіли блакитні іскри. Але головним об’єктом, що привернув Вільямову увагу, було величезне око.
Перш ніж він встиг закричати, перед оком з’явилась рука, і те, що він сприйняв був за гігантську зіницю, виявилось найбільшою з бачених ним лінз, що звисала на підвісці з лоба свого носія. Втім, цей факт не надто допоміг Вільямові знову відчути вологу в пересохлому від страху роті.
Одне око було вище за інше. Одне вухо — більше за друге. Обличчя являло собою мішанину швів. Але все це було ніщо в порівнянні зі скуйовдженою зачіскою; засмальцьоване чорне волосся Ігоря було, на манер деяких юних музикантів, начесане наперед, але мало таку довжину, що могло б залишити без ока якого-небудь ні в чому не винного перехожого. Втім, судячи з вигляду робочого місця Ігоря, він потім цілком міг би повернути те око на місце.
На одній з лав кипів акваріум, у нуртуючій воді якого шалено крутились і сновигали туди-сюди картоплини.
— Ігор — співробітник нашого відділення судово-медичної експертизи{16}, — сказала сержант Ангва. — Ігорю, це пан де Ворд. Він хотів би побачити пацієнтів.
Вільям зауважив швидкий погляд, кинутий Ігорем на сержанта. Та додала:
— Пан Ваймз дозволив.
— Тоді прайдіць сюди, — сказав Ігор, прослизаючи повз Вільяма в коридор. — Приємно зустріць тут відвідувача, пане де Ворде. От пабачите, які в нас камфортні камери. Цільки ключі принесу.
— Чому він так дивно розмовляє? — спитав Вільям, коли Ігор покульгав до шафи з ключами.
— Намагається виглядати сучасним. Ви раніше ніколи не бачили Ігорів?
— Не таких, як цей! У нього два великих пальці на правій руці!
— Він з Убервальду, — сказала сержант. — Ігорі дуже переймаються своїм самовдосконаленням. Зате чудові хірурги. Головне — не ручкайтеся з ними в грозу…
— Ось і ми, — сказав Ігор, кульгаючи назад. — До кого першого?
— Правитель Ветерані? — сказав Вільям.
— Він досі спиць, — сказав Ігор.
— Що, весь цей час?
— Не дивно. Такий удар па галаві…
Сержант Ангва голосно кашлянула.
— Я думав, він упав з коня, — сказав Вільям.
— Ну, так… І дістав удар, кали вдарився аб підлогу, ні сумніваюсь, — сказав Ігор, позирнувши на Ангву.
Він повернув ключа у дверях.
Правитель лежав на вузькому ліжку. Його обличчя було бліде, проте, схоже, він спав цілком мирно.
— Він зовсім не прокидався? — спитав Вільям.
— Ні. Я його перевіряю кожні п’ятнацять хвилин чи десь так. Це трапляєця. Часам тіла проста каже: спаць.
— Я чув, він взагалі майже не спить, — сказав Вільям.
— Мабуць, каристаєця мажливістю, — сказав Ігор, акуратно замикаючи двері.
Він відкрив наступну камеру.
Тулумбас із забинтованою головою сидів на ліжку. Він хлебтав бульйон. Побачивши гостей, він, схоже, злякався і ледь його не пролив.
— Як наші справи? — спитав Ігор настільки життєрадісно, наскільки це було можливим для власника обличчя, сповненого швів.
— Е-е-е, ну, мені значно краще…
Молодий чоловік у непевності переводив погляд з обличчя на обличчя.
— Це пан де Ворд, він хотів би з вами поговорити, — сказала сержант Ангва. — Я поки піду допоможу Ігореві сортувати очні яблука. Чи ще що-небудь.
Коли вона пішла, запала сторожка мовчанка. Тулумбас був із тих людей, чий характер не помітиш неозброєним оком.
— Ви син вельможного де Ворда, авжеж? — сказав Тулумбас. — Ви пишете той новинний листок.
— Так, — сказав Вільям. Скидалось на те, що для інших він завжди буде татковим синочком. — М-м-м. Кажуть, Правитель Ветерані вдарив вас кинджалом.
— Кажуть, — погодився клерк.
— Але ж ви все бачили на власні очі.
— Я постукав у двері, щоб передати йому газету, як він і просив. Його високість відкрив двері, я зайшов до кімнати… І наступне, що я пам’ятаю — як я прокинувся тут, а на мене дивився пан Ігор.
— Напевно, це було для вас шоком, — сказав Вільям, відчувши мимолітний спалах гордості за те, що «Час» відіграв у цій ситуації свою, хай і дуже дотичну, роль.
— Мені сказали, що я довіку не володів би рукою, якби Ігор так добре не вправлявся з голкою, — палко сказав Тулумбас.
— Але у вас і голова забинтована, — сказав Вільям.
— Гадаю, я впав, коли… коли сталось те, що сталось.
О боги, подумав Вільям, та він же розгублений.
— Я глибоко переконаний, що це — якась помилка, — продовжував Тулумбас.
— Його високість був дуже заклопотаний?
— Його високість завжди заклопотаний. Це його робота.
— Вам відомо, що троє осіб чули, як він кричав, що вбив вас?
— Я не можу цього пояснити. Вони, напевно, помилилися.
Відповіді ставали дедалі коротшими й гострішими. Ось-ось, подумав Вільям…
— Чому ви вважаєте… — почав він, і тут його побоювання справдились.
— Здається, я не зобов’язаний відповідати на ваші запитання, — сказав Тулумбас. — Чи зобов’язаний?
— Ні, але…
— Сержанте!!! — заволав Тулумбас.
Почулися швидкі кроки, й двері відчинилися.
— Так? — сказала Ангва.
— Я завершив розмову з цим добродієм, — сказав Тулумбас. — І я стомлений.
- Предыдущая
- 33/80
- Следующая