Знаки карпатської магії - Бердник Громовиця - Страница 9

Мені час їхати. В листопаді рано сутеніє, і я хочу до смерку дістатися до Косова. Мольфар вирішує мене трохи провести. Ми йдемо стежинкою до річки, й далі говоримо про химерне поєднання язичництва і християнства, яким є мольфарська традиція. Ми говоримо про одну з найважливіших заповідей мольфарської магічної традиції: про те, що людина має бути вільною у своєму духовному виборі.

А що принесло візантійство в духовне життя наших предків?

Знищення правічних коренів. Знищення Віри. Спотворення духовних символів, які наповнювали життя тих людей сенсом, давали Силу як хранителям знань, так і звичайним людям. І справді - чи не звідтоді почався той духовний занепад, який і досі триває?

Я запитую у Мольфара:

- Зараз багато доводиться чути: необхідно, мовляв, повернутися назад, до прадідівських традицій, до прадавнього язичництва...

І цей носій традиції, котра химерно поєднала та сплавила у своїх ритуалах праєвропейські шаманські обряди, уламки слов'янського язичницького волхвування, козацьке характерництво та християнську віру, відповідає:

- Назад повернутися неможливо. Подивіться на річку - вона плине вперед, і ніяка сила не поверне її назад. Так само й потік історії: він рухається тільки вперед. Ми ніколи не зможемо повернутися назад. Це - ілюзія. Кожен процес закономірний, і якщо нам здається, що зараз необхідно повернути давні традиції, то мусимо дати їм нове життя, нове існування... Бо все змінюється...

- На Сході це теж основа основ - «Книга Змін».

- Так. Усі світові духовні традиції - це часточки прадавнього знання, котре після великої катастрофи, яку пережила колись Земля, було передане в різні куточки землі й розвинулося за індивідуальними законами. Від природи, від повітря та води залежить сила магічних традицій народів. Вони, ці традиції, нібито різні, але Джерело, яке породило їх, - єдине. І зараз завдання всіх, завдання моль-фарів - повернути людям ті витоки, які колись, давно-давно, розділилися на сотні джерелець...

На прощання Мольфар дає мені маленький гвіздочок, промовляючи:

- Раніше, коли людина йшла до мольфара, мусила так іти, щоб ні з ким дорогою не розмовляти, ніде не переходити воду. Зараз це практично неможливо. Крім того, до мене й неможливо прийти, якщо не перейдеш річку. Тому неодмінно в кишені треба мати гвіздок. Це мольфа, яка захистить результат примівки, прочитаної над вами.

Я кладу в кишеню куртки гвіздочок і ступаю на кладку.

Я повернуся до Києва і якийсь час житиму звичайним життям мешканки великого міста. А потім я знову приїду сюди, в серце Карпат. Бо є шляхи, зійти з яких неможливо...

Частина друга

ЗИМА

ГРОМОВИЦЯ.

Ворожіння.

Громові

обряди

Ворожіння, ворожба - передбачення майбутнього, долі; в древності - один із головних обрядів богослужіння.

Ворожбит - «професійний» волхв. Ворожбити й ворожки по зорях тлумачать сни про життя та смерть, застерігають від лихих людей, відводять лихо... Це ті самі жерці, що знали Божу волю й уміли по-Божому говорити.

«Українська міфологія»

Над морем глибоким - явір високий,

Грай море, радуйся, земле, Вік до віку!

А на тім яворі сиз орел сидить,

Сиз орел сидить да в воду глядить,

У воду глядить, з рибою говорить:

- Ой бути нам, рибо, і/ одного пана,

У одного пана, гса/іа Івана.

Тобою, рибо, гості вітати,

А ліош пером - листи писати!

Народна колядка

Я знову в Карпатах. Нині - Різдво, й ми з друзями вирішили провести його в горах. Для мене це ще одна нагода побачитися з Мольфаром. Цього разу я зателефонувала йому з Києва та попередила, що приїду (так, сучасні шамани користуються телефоном, комп’ютерами та іншими досягненнями цивілізації). Мені відомо, що Різдво й святочні дні - особливий час для магів, тому я хотіла знати, чи може прийняти мене Мольфар. Заразом я везу йому кілька своїх статей про мольфарство, що вийшли в київських журналах та дайджестах, а також - нові книги. Тому що мій Мольфар - охочий до читання, має чималу бібліотеку та ретельно стежить за новинками як художньої, так і науково-популярної літератури.

Ми прибуваємо до Косова. Зимові Свята в Карпатах - щось особливе. До сьогодні там ходять по домівках веселі колядники, віншуючи ґазд і бажаючи їхнім родинам щастя - на весь наступний рік. Донині в Карпатах збереглася традиційна «Маланка», веселий новорічний вертеп, коріння якого сягає незапам’ятної давнини, та різноманітні різдвяні ритуали, що збереглися тут ще з часів язичництва. І хоч сучасна молодь уже не цілком розуміє значення цих обрядів, вони зберігаються - бодай у вигляді веселої гри-маскування. І це дуже важливо: тому що святочні пісні - це ті самі примівки, священні заклинання, створені впродовж віків нашими предками. їх не змогли знищити християнські священики - такі пісні набули нового християнського звучання і почали прославляти народження Сина Божого, але хто є Христос, як не нове Сонце, котре подарувало людям світло Вчення Любові? Втім, це вже інша тема...

Зима в гуцульському селі. Фото з архіву автора.

Потім прийшли новітні творці «світлого майбутнього», а згодом - настав час технічного прогресу. І люди самі відмовилися від давніх «забобонів». І можливо, тим порушили ритми в природі: ми, люди, як незаперечна часточка Буття, перестали цими прадавніми заклинаннями підтримувати велику рівновагу, про яку говорив Мольфар?

Цей період - зимове сонцестояння, Новий Рік, Різдво, час народження нового Сонця, а потім і Сина Божого - завжди був особливим. Сонце повертає на весну, день стає довшим. Людський погляд має змогу охопити весь рік. Крім того, ці довгі, зимові ночі - час для магічних обряд о дій. Особливо шанували мольфари першу ніч по зимовому сонцестоянні: її називали «відьомською» і вважалося, що в цей час народжуються дуже сильні відьми та чаклуни.

У мольфарських ритуалах, як і в інших староєвропейських та шаманських традиціях, ніч ніколи не була ворожою до людини, на відміну від пізніших, християнських уявлень, коли всі священні теми, ритуали і методи язичництва апологети християнської традиції позначили «диявольським тавром» . Мольфарська ніч не випускає на волю ворожі сили і лихих духів. Вона - найдієвіший час для ритуалів та обрядів, пов’язаних із потойбічним світом. До ночі зверталися і в примівках, спрямованих на захист від ворогів.

Міч темна, ніч тишна, сидиш ти на коні буланому, на сідлі соколиному. Замикаєш ти комори, дворці і хлівці, церкви й монастирі, і київські престоли: замкни моїм

І ворогам губи і губища, щоки і пращоки, очі й \ праочі, щоб вони на мене, нарождену, хреще-I ну й молитвяну рабу Божу (таку-то), зубів і У І очей не витріщали, гніву в серці не мали, щоб усе поважали і в добрих мислях мали15. і

Закон рівноваги діє і у виборі пори дня: для цілительства та ославлення - день, для ворожіння, замовляння чи інших магічних дій - ніч. А Різдвяні Святки - час найдовших ночей і сутінкових днів - найкраща пора для ворожінь та заклинань на цілий рік.

Колись наші предки у день сонцевороту запалювали новий вогонь із 12 полін. Число

12 було оточене особливою пошаною в усіх слов’ян та інших європейських племен. З дванадцяти криниць набиралася вода для ворожіння хрещенським вечором. Магічні цілительські практики знають дванадцять священних трав. Дванадцять сортів дерева та трав входять до Купальського багаття в день літнього сонцевороту.

Дванадцять полін Свят-вечірнього «живого вогню» («живим» називають вогонь, запалений природнім способом - тертям або викрешуванням, і для магічних обрядів годиться тільки такий вогонь) - це символ зладованості та світової гармонії. Урочистий цикл новосонячних обрядів наші предки починали зі спогадів про минулий рік і закінчували ворожінням на майбутнє, на долю.