Знаки карпатської магії - Бердник Громовиця - Страница 46

А є дивовижні загадки з відчутним сакральним забарвленням, але відповіді на них втрачені в пітьмі віків: «Межи трьома дорогами одне високе стоїть», «Приїхали гості, розпустили коні по всьому світі».

Нерідко загадки нагадують славнозвісні коани дзенських мудреців, де інформація подається у вигляді запитань-відповідей. Правильна відповідь дає вірне розуміння того чи іншого поняття, неправильна вказує, що людина ще не готова прийняти ту чи іншу інформацію. Такі загадки-запитання нагадують шлях до ініціації в якісь містерії. «Без чого світ не буде стояти? - Без землі». «Що росте без кореня? - Камінь». «Що плаче без голосу? - Серце». «Що сходить без насіння? -Сонце». «Що цвіте без цвіту? - Папороть». «Що росте вище лісу? - Дух людський». «Що старше від розуму?-Увага». «Що ходить по світу без ніг і без торби? - Слово».

У етнографічних джерелах я знайшла одну загадку-запитання, яка мене просто вражає. І якщо припустити, що в наших пращурів були священні містерії, ця загадка могла б іти останнім пунктом у переліку запитань, що їх ставили неофітові: «Кого Бог ніколи не побачить?» Правильна відповідь: «Такого, як Він сам».

Багато зашифрованої інформації зберігають вишиванки-візерунки, писанкові орнаменти, знаки, мальовані в старовинних книгах.

Переплут — традиційний образ слов’янської орнаментики. Які таємниці приховує ця дивовижна істота?

У зв’язку з останнім варто згадати лише знамените зображення Сигмарла-Переплу-та. Що це - стилізована фантазія переписувачів книг? А може, це зашифровані знання прадавніх волхвів, заборонені на той час християнською релігією, - знання про єдність людини й природи, про таємні шляхи до мудрості?..

І, звичайно, глибинні знання ховаються в легендах та казках.

- Легенди - то є істинна правда, інформація про давно минулі події, - вважає Мольфар. - Сучасним людям вони здаються казкою, фантазією для дітей, бо сучасні люди, сліпі серцем і душею, не бачать нічого поза матеріальним світом речей і не вірять у духовні сили.

Але саме там, у казках збереглися знання. Недарма гуцули вважають, що ввечері молитву можна замінити казкою, переказом, розгадуванням загадок. Справіку бабусі вечорами розповідали дітям казки. Можливо, ця традиція - певний духовний обряд, що бере початок з тих далеких віків, коли «відьми», мудрі «відаючі» жінки-старійшини роду саме таким чином передавали нащадкам таємні, сокровенні знання про навколишній світ та долю людини, про її призначення у світі, про її життєвий шлях...

Можливо, справіку існували два напрямки Веди (Знання). Один напрямок -зовнішній шлях, яким і зараз розвиваються суспільство, наука та сучасна цивілізація загалом. А в давнину існувала ще й Веда «внутрішня», таємна, для передавання котрої створили казку, легенду, загадку, міф. І осягнути її здатен тільки той, хто зможе за казковою формою побачити сут-нісні символи найвищої реальності. Адже буденна людська свідомість роздрібнює світ на окремі деталі. І реальністю ми називаємо саме цю роздрібненість. Сучасні люди не бачать цієї правди, бо втратили віру в духовні світи й духовні сили, тому й духовний зір у людей нині відібрано. Наші ж предки ще мали спосіб описати Ціле. Це міф, тобто узагальнений, символічний образ, який концентрує в собі образ явища. У всіх легендах є натяки на прадавнє знання, і мета кожно-го Героя - знайти його. Можливо, міф - це така собі «алгебра духу», синтез логічного розуму та інтуїтивного чуттєзнання? Таким чином, можна говорити про «міфоісторію», духоісторію, тобто паралельно тій історії, яку ми знаємо як реальну, існує ще одна -історія міфів, і саме вона відображає не події фізичного існування людства й планети, як та, котру ми вивчаємо в школах, а саму суть духовного розвитку людства. На жаль, нині втрачено це вміння, високе мистецтво -творити міфи. А коли людина знову стане міфотворцем, зуміє проникнути в тонку структуру тканини буття, тоді вона поверне втрачену титанічність, всеможливість і єдність розуму та інтуїції. Тоді почнеться новий етап розвитку людини взагалі...

«Магічне коло» північноамериканських шаманів. Нью-Мехіко. США.

Є ще в мольфарстві шлях вищої магії. Про неї мало говорить Мольфар. Точніше, зовсім не говорить. Каже тільки: це - шлях високих строгих ритуалів. Це дорога для мага, в душі якого не лишилося місця для користолюбства, заздрощів і земних бажань. Це шлях не для «сильних чаклунів», а для тих, хто мислить і прагне знайти свою душу.

Я замислююсь над долею мого наставника. Таке просте життя: сільський пастушок, школа, армія, робота на лісоповалі та у санепідемстанції... І поряд із цим - усвідомлення свого призначення, виконувати яке він міг - до певного часу - тільки таємно, ночами.

Можливо, саме в цьому найбільша таємниця і найбільший подвиг життя Мольфара, його найбільше випробування: пронести усвідомлення призначення своєї душі через усі життєві перепетії. Пронести свій дар у мовчанні, а відходячи у вічну Тишу, збагнути останню таємницю...

Я запитую:

- Якби вам дано було можливість прожити життя наново, ви б погодилися ще раз жити так само?

І Мольфар відповідає - просто й щиро.

- Звичайно, ні. Коли людина починає жити, пізнавати природу й закони буття, вона не має ще знань, а здобуває їх упродовж свого життя. А тепер, коли життя моє добігає кінця і я маю чимало пережитого за плечима, знаю закони природи -хотів би життя іншого... Але навіть мольфари не в змозі змінити власну долю й життєву дорогу.

...Мольфарська традиція - не екзотика. Це реальна сила, і вимагає вона серйозного ставлення. Мольфар розповідає, що приходять до нього, особливо в останні роки, домо-рощені «маги», які вимагають дива та підтвердження магічних здібностей, приїздять такі, що бажають перевірити карпатського шамана «насилу». На подібні «запити» відповідь у Мольфара одна: пусті експерименти шкодять і людям, і природі, й силам, з якими Мольфар спілкується. Вони порушують гармонію світів. І сили ті можуть помстити-ся за необережне та зневажливе ставлення до Таємниці. Магія, котру несе мольфарська традиція, - це живий вогонь, блискавка над вершинами гір. І забавляючись із нею, можна обпектися назавжди.

Блискавка, що з’єднує небо й землю, -ось шлях мольфара.

А якщо хтось усе-таки прагне йти цією стежиною?

Мольфар каже: «Мольфарство - це тяжкий хрест, це доля, що її людина несе до самої смерті. Це життя для інших. Це відповідальність за кожен день свого життя, за кожну дію, за кожне промовлене слово, за кожну думку. Бо куля може пролетіти повз тебе, а слово, мовлене в урочий час, - ніколи...»

Багато чого ще не відкрив Мольфар. Бо духи не велять. Є таємниці, яких ніхто не повинен знати доти, доки сама природа не забажає відкрити їх своїм оновленим дітям, як відкривала колись, на зорі людської цивілізації. Що сталося з нами, чому дедалі більше відвертається від нас, ховає своє обличчя наша спільна мати?

У нас є Небесний Батько, але є й земна Мати. Ми в пориванні до Батька забуваємо про Матір. Але поки ми в своїй душі не об’єднаємо любов до них обох, доки не згадаємо про Матір, не повернемося до неї обличчям - ні про який перехід на новий рівень не може бути й мови.

Зараз людина віддаляється від природи, від її законів... Що більше ми цивілізуємося, то більше відриваємося від Матері-При-роди. І Природа карає тих, хто відвертається від її законів; тоді починаються великі екологічні лиха. А людина ж насправді - це посланець Цілості, яка прагне повернути собі буття. Людина має потенцію творити з Хаосу Гармонію, і лише людина може об’єднати розірвані частки буття в єдиний промінь, так само як і знищила його колись...

- Прийде час; - говорить Мольфар, - коли людина вибиратиме той чи інший напрямок духовного розвитку залежно від потреби її місії. Нещодавно духи відкрили мені, що настане момент, коли поєднаються прадавні магічні знання та сучасний технічний прогрес. І тоді людству відкриється «філософський камінь», і буде нова золота доба. Але чи будуть ті люди нащадками нинішніх - цього я не можу сказати...