Знаки карпатської магії - Бердник Громовиця - Страница 34

Прядка та веретено — символи чаклунської сили мольфарки. Із колекції УЦНК «Музей Івана Гончара».

У символіці веретена простежується і мотив павука, як «снувача світу», тобто Бога-Деміурга. А в мольфарській космогонії павук - одна з найсвященніших істот тваринного світу. Стародавня гуцульська колядка розповідає про братів-павуків, які «світ снують». За легендою, колись у гніздо, виснуване павуками, впав камінчик, потім він розрісся - і так постала земля. Цю космогонічну легенду й нині шанують у деяких гуцульських селах, кладучи камінець під

Святвечірній стіл. Прикмет, пов’язаних із павуками, дуже багато, а найпоказовішими є дві: павук, що спускається зі стелі, «добру звістку несе»; та вбивати павука не можна, бо «щастя в домі не буде».

У кельтів павук - збирач ниток життя. Він тримає їх своїми вісьмома лапами (що символізують вісім сторін світу). Павутиння в кельтській традиції - символ того, що тримає світ разом і не дає йому розпастися. У павучій символіці можна побачити також і мотив спіралі як ознаки безмежності й нескінченності життя, символ безсмертя. До речі, в африканських віруваннях павучок Анансі теж виступає як бог-деміург, але водночас і як шаман-трікстер.

У чародійництві павучу символіку та звертання до павуків використовують у чарах «зв’язування», але й в деяких темних обрядах - при насиланні на людину проблем...

Серед інших дерев мольфари звертали увагу на розколене дерево, тобто розтрощене блискавкою або зламане буревієм. Його використовували як інструмент у певних обряд о діях. Таке дерево застосовувалося для захисту коней; вважалося також, що коли знайти розколене дерево в певні дні, то його тріска наділяє людину особливою силою. Треба відломити гілку, подякувати - і не озираючись чимдуж утікати.

Розповідають гуцули і про буйне дерево. Кажуть, що таке часто зростає в хвойних лісах і має здатність до руйнування. Знайти буйне дерево може тільки мольфар - за голосом, якого не чує решта людей. Якщо таке дерево взяти на забудову, то хата розвалиться, а в дім влучить блискавка. І навіть тріска з такого дерева, підкладена під хату, руйнує її. Буйне дерево використовували чорні мольфари, щоби шкодити...

У ці літні дні трави сповнюються сонячної та земної сили, і настає час їх збирання. Тож я хочу дізнатися про рослинну моль-фарську магію: про трави, про їхні цілющі та магічні властивості.

Мольфарів, котрі володіють таємницями трав та «лютого коріння», уміють лікувати зіллям і готувати чудодійні настоянки, називають травознаями. Вони достеменно знають, коли та де яку траву збирати, бо кожному зелу визначене його місце в природі та в оздоровленні людини, кожна трава має власні біоритми, власний цикл. Існує чітко визначений час, коли її брати - в яку пору дня й ночі, в які дні - по сонцестоянні, у певну фазу Місяця, певний місячний день, або при світлі сонця, чи в місячному сяйві, на світанку чи опівночі....

Мольфар зустрічає нас із подругою на порозі хати, і ми втрьох ідемо в полонину.

Дорогою він розповідає про трави, що ними славляться Карпати «на всенький білий світ». Наприклад, про гірську арніку, напоєм із якої, за переказом, колись давно, ще в княжу добу, чародій-відлюдник із Карпатських гір вилікував від «дихавиці» (бронхіальної астми) князя Данила Галицького.

Золотий корінь - «карпатський женьшень».

Друге чародійне, вславлене зілля, що ним відомі Карпати, - це золотий корінь (родіола рожева), «карпатський женьшень», перед чарами та магічною силою котрого гуцули схиляються до сьогодні.

а ЛЕїкЩ° на молодому місяці взяти дві сто-

7 J/Іглові ложки подрібненого золотого коре-ню, залити його півлітрою горілки (або розведеним спиртом, але щоб міцність не перевищувала 60%) і вистояти два тижні в

темному місці, а потім вживати ту настоянку щодня по столовій ложці — це найкращі ліки для підвищення тонусу та поліпшення імунітету, особливо взимку.

А третя чар-трава - джинджура (тирлич жовтий).

Тирлич жовтий, або джинджура — одна з найтаємничіших карпатських рослин.

Це чудодійний корінь, який має унікальні властивості та магічну силу. Корінь тирличу відгонить нечисту силу, але й відьми його активно використовують у своїх обрядах. Зокрема, він входив до тієї славнозвісної мазі, що дарує здатність літати на мітлі. Відваром квітів джинджури мили обличчя, щоб не було зморщок. Навіть співанка в Карпатах є: хто чічков джинджуровов Собі личко миє,

То той буде найфайніший На всю Коломию.

Теплими літніми ночами гуцульські дівчата шукали тирлич і виймали його з коренем, примовляючи: «Тирлич, тирлич, до мене хлопців приклич!» Скільки кущів дівчина знаходила - стільки й женихів до неї посватається.

Джинджурою закликали до себе коханців і відьми: вкидали в киплячу воду коріння та примовляли, щоб чарівний корінь змусив милого швидше прилинути. Пари джинджурового відвару за певної примівки можуть викликати туман і дощ, а сік тирличу входить до чародійного зілля, що робить людину перевертнем.

Водночас тирлич - це сильний захист від потойбічного коханця: перелесника, вогняного змія чи іншого духа, який зваблює дівчат, котрі втратили цноту, чи молодих жінок на любовний зв’язок із ним. Для того щоб не піддатися перелесникові, не слід було підбирати на дорозі знайдених хусток, перснів та інших речей, таких любих жіночому серцю, бо якщо жінка чи дівчина візьме до рук таку підкинуту річ, вона стає «доступною» для кохання потойбічних істот. Для захисту варто було носити із собою примовлений шматочок кореня тирличу-джинджури. Навіть якщо жінка через власну необережність ненароком притягла до себе «вогняного змія», то коли перелесник спробує вночі увійти до хати, тирлич не дозволить йому наблизитися до жінки. Тоді вогняний коханець промовить: «Коли б не тирлич - був би я твій панич!» - і зникне назавжди.

Гуцули називають джинджуру також «підоймою» - за унікальні властивості афро-дизіаку та здатність зберігати чоловічу снагу на довгі роки. У Карпатах кажуть: щасливим, здоровим і мудрим буде той чоловік, який знайде корінь тирличу завтовшки як людський кулак. Не знаю, чи існує такий, бо для цього рослина мусить рости 25 років...

Загалом, корінь рослини - чи то зілля, чи дерева, завжди пов’язувався з магією. Наприклад, під корінням дерев, повалених бурею, живуть бісиці. Біля старих пеньків живуть лісові духи. Дерево в лісі ніколи не корчували з коренем - його залишали підземним духам.

А ті рослини, коріння яких використовують для цілительства та магічних дій, оточують особливою повагою, і це коріння треба копати з величезною пошаною та пересторогами50. Коли мольфар копає корінь, він імітує намір, із яким беруть цю рослину: якщо намір для використання недобрий - то при копанні лаються, якщо добрий - примовляють лагідні слова.

Особливо це стосувалося кореня матрига-ну (мандрагори), або ж беладони (Belladonna atropa). Мандрагора - одна з трав Великої Богині, котра здавна присвячувалася її любовній іпостасі. «Цариця любовної магії, володарка трав кохання» - так називають мандрагору мольфари. Росте матриган на потаємних полонинах, далеко в горах, і не всякому ця рослина відкриється. Корінь мандрагори - важлива складова любовного напою, а також могутній засіб проти чаклунства та дуже сильне чародійне зілля. Деякі племена з коренів матригану робили домашніх богів. Християнство ж оголосило мандрагору «бісівським зелом».

Так зображали мандрагору середньовічні алхімічні трактати.

Так ось, коли мольфар копає корінь і щось говорить, а потім дає комусь випити настій із мандрагори, та людина все робитиме, що задумав примівник. У випадку з матриганом це діє не тільки для мольфарів. У гуцульських поселеннях були випадки, наприклад, коли з несміливого або негарного хлопця дівчата сміялися, аби потішити власний гонор, той ішов у полонину, копав, примовляючи, корінь матригану, настоював його при «темному» Місяці (останні дні місячного циклу, коли нічного світила в небі не видно), а потім давав випити настою тим дівчатам. І вони починали робити те, що він говорив при копанні...