Знаки карпатської магії - Бердник Громовиця - Страница 32

Повітруля. Худ. В. Чайковська.

Наші предки-язичники, чи то в Карпатах, чи на інших землях Русі, раз на рік поминали всіх небіжчиків, які вмерли тяжкою, наглою смертю. Вважалося, що такі небіжчики - нави - можуть шкодити людям. Нави - безтілесні душі мерців, літають на лихих вітрах і можуть спрямовувати ці вітри на поля людські, викликаючи сушу. Тому їх задобрювали, варили на спомин їхніх душ спеціальні обрядові страви.

Нявками, або ж бісицями45, в Карпатах називають лісових духів, які можуть перевтілюватися на вродливих дівчат. Нявки люблять сміятися та співати чудовими голосами, гойдаючись на вітті дерев. Живуть вони в гірських печерах та на деревах. Необачних легінів заманюють своїм сміхом та чарівним голосом у прірви й урвища. Часто своїм виглядом нагадують кохану дівчину неодруженого легіня або дружину молодого ґазди, який вівчарює в горах і часто думає про неї.

Ці лісові діви часто приходять уночі погрітися біля залишеної ватри. Взагалі ж вважається, що нявками стають незаміжні дівчата, котрі померли наглою смертю, не долюбили. І тоді вони приходять до легіня, щоб завершити любовний зв’язок46.

У жінок були свої духи-спокусники або, як їх називають сучасні дослідники, «міфічні коханці». В першу чергу це перелесник, небесний вогняний дух, який злітає у вигляді падучої зірки і з’являється до обраної дівчини чи молодої жінки (найчастіше жертвами перелесника стають молоді вдови або жінки, чиї чоловіки у війську чи на сезонній роботі). В останньому випадку перелесник часто набуває чоловікової подоби. Жодна жінка не може противитися чарам цього палкого красеня, але розплата за таку любов буває страшною: тяжка хвороба, втрата краси або навіть смерть.

Тому гуцули дуже ретельно слідкували за тим, аби залишатися «недоступними» для таких звабливих духів. Для цього треба було виконувати ряд обрядів та заборон. Скажімо, не можна було підбирати знайдених на дорозі речей, особливо прикрас: вважалося, що то підкинули духи. Не можна було відгукуватися на голос за спиною або знаходитися в «неурочний» час у «неурочному» місці, наприклад, не рекомендувалося ходити до лісу після заходу сонця. Вважалося, що сильна туга молодої вдови за чоловіком теж зробить її «доступною» для потойбічних залицяльників, так само як і сильний сум жінки за чоловіком, який перебуває на заробітках або десь далеко від дому.

Бували випадки, коли вівчарі, випасаючи маржину на полонинах, губили вівцю і змушені були шукати її навіть поночі, інакше пастухи втрачали заробіток, а ватаг -свою посаду. І ось коли бісиці-нявки помічали вночі у лісі самотнього легіня, вони бавлячись насилали «непрохідну стіну». Людині здавалося, що її зусібіч стискають міцні мури. Або коли на самотнього подорожнього на рівній дорозі нападав блуд, то теж, казали, бісиці або повітрулі бавилися. Мольфари вчать, що в подібному випадку треба за спиною скрутити дулю і сказати примівку, яка розбиває бісицькі чари:

о перше — сонце на небі.

Що друге — двоє очей в голові.

Що третє — Свята Трійця.

L Що четверте — чотири колеса у возі.

L Що п’яте — п’ять пальців на руці.

А Що шосте — Курашка47 на небі.

І і Що сьоме — де є сім дівок у родині, там ве-І чорниця своя.

Що восьме — як є вісім хлопців у родині, там свої косарі.

Що дев’яте — за дев’ять крейцерів купив у дурня вепря. у|

Іншим різновидом духів є повітрулі, котрі живуть у полях та на полонинах. Вони над усе люблять танцювати і співати, тому часто зваблюють молодих вівчарів, щоб ті пригравали їм на сопілці до танцю. Якщо хлопець гарно їх повеселить - повітрулі нагороджують його і відпускають додому, але наказують, щоб нікому не говорив, кого бачив. Іноді ці полонинські діви закохуються в земних юнаків і приходять до них ночами, але любов їхня не приносить щастя земній людині: парубок марніє і хворіє; якщо не звернеться до мольфара по допомогу, може й померти. Іноді повітруля, закохавшись, не з’являється до об’єкта свого кохання, а тільки спостерігає за ним здаля. Ці полонинські діви рятують тих, кого полюбили, від бісиць, виводячи з туману або з пущі. Але оскільки повітрулине кохання не приносить радості, від нього варто оберігатися. Найсильнішим оберегом від полонинських звабливиць вважається вогонь.

Ще в Карпатах розповідають про літавиць. Літавиця - дух кохання; вона може бути доброю чи лихою, залежно від того, як із нею повелися. Вона злітає з неба падучою зорею, перетворюється на прегарну золотокосу діву та зваблює молодих чоловіків. І потім допомагає їм у труднощах, якщо схоче. Це зближує літавицю з вілами48 із сербських переказів.

Від нявок та інших лісових духів людей оберігає чугайстер. Живе він у гірських лісах та печерах, полює на бісиць та повіт-руль. Він не лихий до людей: полюбляє грітися біля багать, жартувати з людьми, грати на сопілці й танцювати. Якщо чугайстер побачить самотнього вівчаря біля вогнища, та ще й із сопілкою, обов’язково підійде, попросить приграти йому до танцю, а потім запросить і людину. Але темп чугайстрових танців не кожен витримає. Якщо людина під час танку помирає - чугайстер погляне з жалем та й піде собі далі, а якщо витримає - такого сміливця неодмінно нагородить. Гуцули розповідають, що чугайстер був колись людиною, але за якусь провину його заклято на те, щоб охороняти світ від проклятих, «заложних» небіжчиків, і всі звірі лісові віддані йому на службу.

І ніхто не може вбити чугайстра, але він боїться сокири. Тому сокира вважалася оберегом від цього «лісового чоловіка». Чугайстер пов’язаний із ніччю, вогнем, співом, музикою та вітром. Його можна назвати «карпатським Паном» - богом лісу, захисником пастухів та лісорубів. І - цікава паралель - серед іспанських басків теж побутують перекази про «господаря дикої природи», котрий допомагає людям, які заблукали в лісі, охороняє необережних подорожніх від лісової та гірської нечисті, стереже скарби та відкриває тим, хто йому сподобався, секрети металургії, рудної справи. Розповсюджені чи не у всіх гірських народів перекази про «снігову людину» теж зближують цей персонаж із карпатським чу-гайстром...

Є в Карпатах і особлива категорія духів. Це істоти, пов’язані зі скарбами. Коли опришки ховали скарб, перед тим обов’язково йшли до мольфара, щоби той зробив охоронний амулет-закляття, котрий віднині скарб оберігатиме. І так ця мольфа заклинається, що притягує вона духів лісових чи гірських, повітряних чи вогняних - вони стережуть скарб, і тільки та людина годна його знайти, яка пізнає таємне заклинання, щоб зруйнувати дію закляття над скарбом. Але навіть звичайні, не закляті скарби теж охороняються духами. Тому якщо знайдеш скарб, неодмінно треба частину залишити на місці - як плату духам за збереження. Сферою опіки духів також є кургани, могили, хати-пустки, священні руїни та місця, де жили чаклуни. Небесні хмари дивної форми - це їхні весільні танки.

Загалом же духи природи - не лихі й не добрі, бо живуть вони за межею Добра і Зла. Вони можуть бути корисними або шкідливими - усе залежить від мотиву їхньої поведінки. А поведінка духів залежить від правильної чи неправильної поведінки людини, котра вступає з ними в контакт. Щоб ці природні, невидимі сили були прихильними, треба повестись, як належить. І саме тут приходить на допомогу мольфар. Він - чаклун, шаман, знавець нелюдської і надлюдської природи - знає, як треба поводитися в навколишніх світах, які оточують людину. І він стоїть між світом людей і світом духів - і як наставник, і як охоронець.

Зелені Свята (Рахманський Великдень, навський тиждень) - це свято, що знаменувало і початок літа, і вшанування померлих тяжкою смертю, аби ті не гнівалися на людей, не шкодили їм. Заразом поминали «рідних небіжчиків» і прикликали «святих рахманів» - божественних предків, аби ті з Вирію послали врожайні дощі.

Перший день Зелених Свят називали Зільником, бо в цей час мольфари та травознаї збирали цілюще зілля. Цього дня трави та зело отримують чародійну, цілющу силу. Травознаї в такі дні очищають душу й тіло від скверни, отримують нові сили та нові вміння. В багатьох селах Карпат була традиція, коли літні жінки-травознаї та баби-повиту-хи збиралися в домі однієї і влаштовували ритуальне обмивання в діжці з настоєм із цілющих трав. У це свято заготовляли певні трави: золототисячник, ведмеже вухо, череду, полин, деревій, підбіл і подорожник, блекоту. Тоді ж годилося брати трави, які використовувалися в любовній магії: ті, що обіцяли успіх у коханні, робили дівочу красу ще принаднішою та чарівнішою.