Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Знаки карпатської магії - Бердник Громовиця - Страница 24


24
Изменить размер шрифта:

До сьогодні збереглися приказки, що характеризують «відьомську» роботу. В горах кажуть: «Гірша відьма вчена, ніж родима», «Коли місяць у серп - то чарівниці йдуть на границі», «Сонце світить, дощик кропить, чарівниця масло робить».

І, можливо, відгомін і таїна тих прадавніх жіночих обрядів збереглися саме в цих знаках старовинної мудрості - приказках і загадках. А ще - в казках.

Мольфари захищають людей від лихих відьомських чарів. Світлі мольфари для того, аби позбавити лиходійницю-чередій-ницю її чаклунської сили, використовують смерекову тріску з природнім отвором посередині (громовицю). Варто крізь цей отвір подивитися на злу відьму, як уся її сила пропаде і зникнуть чари, які вона чинила... Багато таких обрядів проводилося саме навесні, коли прокидалася природа, зростала її чаклунська сила. І для відьом та мольфарів це теж нове народження, новий виток їхньої праці.

Одним із найдієвіших способів захистити свою оселю від лихих чарів вважався такий обряд: на Благовіщення, коли «прокидається» відьомська сила, треба було обвести сокирою коло кругом хати. Цього ж дня на сволоках хати ліпили з воску рівносторон-ні, солярні хрести, які мали захищати оселю від впливу нечистих духів.

На Благовіщення в лісах прокидаються змії. І це теж ознака традиції, бо змія - одна зі священних тварин у мольфарстві. Змія була священною в багатьох народів. Цим плазунам поклонялися як богам і мудрецям, хранителям підземних скарбів і наставникам людства. Згадаймо індійських нагів -напівлюдей-напівзміїв, володарів підземного царства, де вони зберігають коштовні скарби та скарби знання. Наги - великі чародії, котрі можуть змінювати подобу та воскрешати мертвих38. Можна згадати змієподібних наставників і в інших народів: мудрі дракони з даоських легенд, «пір’ястий змій» Кет-цалькоатль - наставник майя, змієподібний Кекроп - засновник та покровитель Афін, змієнога діва з острова Хортиця, котра народила від Геракла предка скіфських племен...

Нюй-Ва, за китайськими легендами -жінка-змія, яка створила світ і людей.

Цікавий момент: за гуцульським повір’ям, якщо чоловіка вкусила гадюка, то він мусить дістатися до води швидше за неї. Очевидно, це повір’я пов’язує змію із символікою Джерела Життя, яке витікає з-під кореня світового Древа. (А в космогонічних міфах багатьох народів, зокрема, в шумерському та скандинавському, - в корінні Світового Древа живе змій.)

У мольфарській традиції змія - один із символів праці мольфара. А також - один із мольфарських магічних помічників. За повір’ями, певним способом приготоване зміїне м’ясо дає можливість розуміти мову рослин, і вони самі відкривають таємницю, від якої хвороби вони допомагають; також вживання зміїного м’яса наділяє людину магічними здібностями. Таким чином, культ змії тісно пов’язаний із чаклунською майстерністю. Відгомін давнього культу змії зберігається і в такому дивному святочному гуцульському обряді: перед Святим Вечором, коли господар виходить закликати до святої вечері духів, він промовляє:

і Y( Y(a Свят-вечір родився, на Свят-вечір

* <*=1 хрестився!

Пречиста Діва на золотім крижмі

мя держала,

у Змієвім озері мя купала!

Зміїне озеро - це реально-магічне озеро на Гуцульщині. За переказами, в ньому живе дух. Дехто з дослідників вважає, що Зміїне озеро - це інша назва озера Несамовитого, про яке ми вже згадували. Вода Зміїного озера вважалася в давнину зміцнювальною та животворною. Цікава деталь: у гуцульському діалекті змію-гадюку називають «софія» (переклад цього слова, гадаю, не потребує пояснення?). Доречно згадати й аналогію з кельтською традицією: друїдів - кельтських магів та відунів, жерців та мудреців - називали «adder», що перекладається як «гадюка».

Змія згадується в багатьох обрядовій поезії («летючі й повзучі, підколодні й підземельні, ярі й переярі») та примівках: зокрема до «Ца-риці-Зміїці», яка живе у Вирії, під «білим каменем», зверталися у замовляннях від зміїного укусу: повелительку зміїного царства просили стримати підлеглих, щоб вони не нападали на людей.

Шамани північноамериканських індіанських племен теж вшановували змію. «Зміїний курган». Огайо. США.

У мольфарській космогонії змія - охоронниця Алатир-каменя і Джерела Життя. В старовинній примівці від зміїного укусу говориться39:

стояв дуб, а в дубі дупло, а в дуплі гніздо, а в гнізді цариці: одна Киліяна, друга Іліана, а третя цариця Веретениця.

f-a морі на Діяні, на острові на Кияні, там

н

Ти, цариця Веретениця, ти вийди, вигукни, висвисни на своє військо — на польовеє, на лісовеє, на водянеє, на гноєвеє, на домовеє!, 'Закажи ти йому, царице Веретенице, нехай1 воно так не робить, де не треба, не кусає, зубів своїх не пускає, бо зубам тим не бувати і на землю випадати, з нарожденого, хрещеного раба Божого...

Очевидно, що формула «хрещеного раба Божого» - це нашарування пізніших, уже християнських часів, коли мольфари та знахарі почали звертатися вже не до передвічних богів давнини, а до святих, до Богородиці та Сина Божого Ісуса Христа.

«Зміїними» примівками відвертають лукавство людське та наводять любовний шал. А зображення змії, сама змія, її линовище та частини тіла широко використовуються в різних магічних обрядодіях.

Вважалося, що наслане чаклуном прокляття може у вигляді змії жити в людині, тож існують особливі обряди для його вигнання. Причому як твердять перекази, під час проведення ритуалу вигнання такої хвороби з людини справді виповзає чорна гадючка!

За обереги від зміїного укусу слугує трава вероніка, а також - листя ясеня, що знову повертає нас до символу Світового Древа.

Інший представник зміїного царства, вельми шанований горянами, - вуж. Він є символом добробуту та багатства. Гуцули раніше підгодовували вужів молоком, щоб ті ловили мишей. Бували випадки, коли немовлят, залишених матерями в хаті, годували вужі. Вважалося, що дитина, вигодувана вужами, стане сильним магом або чарівницею і розумітиме мову гадюк та зміїв, зможе ними керувати.

Саме такою чародійкою, вигодованою гадюками, була Параска, про яку ми вже згадували. Прозивали її Гадєлькою, бо вона товаришувала зі зміями. Розповідають, що та жінка розуміла зміїну мову і в її обійсті завжди жили гадюки: Гадєлька могла від них брати отруту, щоб лікувати людей, могла й «зміїні» заклинання насилати, щоб зашкодити...

Є два великі «зміїні свята». Одне з них -весняне рівнодення (нині - переддень Благовіщення), коли змії прокидаються. Тоді їх зустрічали, й тоді ж відбувався перший весняний відьомський шабаш. Друге зміїне свято - Здвиження (Воздвижения), коли змій проводили на сплячку. З цим, останнім святом, пов’язаний дуже цікавий обряд.

Осіннє свято, коли змії вже збираються на зимівлю, є особливим у мольфарстві. Бо ці дні дають мольфарам важливий магічний «артефакт», а саме - гадючу пацирку.

Ось як розповідає Мольфар про «народження» цієї речі:

- Перед Воздвижениям змії збираються в певному місці - сповзається їх сила-силенна! - і знаходять потрібний камінь. Якими ознаками вони керуються, чому обирають саме його - ніхто не знає. І починають гади того каменя продувати. Свистять усі разом - і спрямовують свій свист в одну точку на камені. І поступово від зміїного сичання той камінь стає м'яким, ніби тісто, а далі з нього виходить кулька білуватого відтінку. Тота кулька й називається «гадючою пациркою». У нас в Карпатах навіть приповідка є, - Мольфар тихо сміється. - Ото як позбираються жінки десь біля тину та говорять тихо поміж себе, шепчуться, то гуцули кажуть: «Ади, дують у пацирку!»

...Можливо, в цій приповідці зберігся відгомін старовинного знання про те, що зміїні ритуали були прерогативою жінок.

Згадаймо зображення змій та вужів на трипільській кераміці, згадаймо змієногих дів-чарівниць, які населяють чи не всі міфічні перекази: хортицьку діву-змію, кельтську Мелюзину, діву Ліліт, яка за шумерськими міфами, живе у стовбурі Світового Древа... Коли ж було втрачене уміння спілкуватися зі зміями і в людей з’явився страх перед цими істотами, такі ритуали набули негативного забарвлення, як і приповідка...