Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі - Апанович Олена Михайлівна - Страница 61

Україна як найближча сусідка Москви була по суті жертвою її великодержавної політики. Орлик передбачав, що Гетьманщина й Січ будуть знищені Російською імперією. За ними настане черга Польщі. Існування сильної, з'єднаної України необхідне для підтримання європейської рівноваги, котру порушує московська експансія. Україна має бути охоронним валом у загальноєвропейському значенні. В аспекті такої концепції Орлик підтримував найактивніші стосунки з Францією і з Англією.

Суперництво європейських держав визначило й характер їхнього групування. Франція, Швеція, Туреччина, Польща прагнули зберегти існуючу рівновагу й покласти край зростанню могутності Росії, її завойовницькій політиці. Ці країни протистояли Росії та Австрії, а в деякі періоди й Англії, Саксонії та Голландії, водночас, коли їм це було вигідно, вони прагнули залучити у сферу своєї політики Україну. Орлик із дипломатичним хистом використовував це суперництво на європейському континенті.

В залежності від змін політичної та військової ситуації в Європі, коливань у взаємовідносинах різних держав, виникнення непередбачених, спонтанних політичних комбінацій трансформувалася й політика Орлика. Іноді вона здавалася плутаною й непослідовною. Часом Орлик ішов і на тимчасові компроміси.

Однак українська справа була істинним змістом життя цього безперечно видатного державника й політика. Упродовж трьох десятиліть своєю енергійною, наполегливою, невтомною працею тримав він українське питання на Європейському континенті в активному й дійовому стані. Питання про незалежність України Орлик спромігся вписати в коло політичних прагнень великих держав. Завдяки українському гетьману-емігранту Європа не забувала про Україну. Склалася певна традиція українсько-європейських зв'язків.

Після приїзду до Швеції Орлик не мав змоги активно провадити політику, оскільки в той час Карл ХІІ вів сепаратні переговори з царем. Російські дипломати навіть слухати не хотіли про Орлика. Лише мимохідь веди висловлювалися про можливість амністії, та й то в далекому майбутньому.

Смерть Карла XII в грудні 1718 р. зумовила певні зміни в міжнародній ситуації. Провідні європейські держави (Англія, Австрія) разом із польським королем Августом II виступили на захист Швеції (з боку якої були зроблені деякі поступки) й вирішили організувати європейську коаліцію, щоб покласти край завойовницькій експансії росіян і витіснити їх із Західної Європи.

Орлик добре розумів, що за цих умов українська дипломатична акція буде мати велику вагу, а тому треба мобілізувати всі сили для боротьби за інтереси Вітчизни. Для цього він планував виїхати з Швеції й очолити Запорозьке Військо, яке після зруйнування та спалення Петром І Чортомлицької Січі перебувало у володіннях кримського хана в Олешках. Орлик розробив проект створення спеціальної східної антимосковської коаліції в складі Польщі, Швеції, Туреччини, Криму, буджацьких татар, запорожців, українських лівобережних і донських козаків, а також підлеглих цареві мусульман — казанських та астраханських татар. На цей раз ідею визволення України він пов'язував з ідеєю унії з Польщею. Енергійно проводячи підготовчу дипломатичну роботу, через Григорія Герцика відновив зносини з польськими магнатами, через Нахимовського — з січовим військом, через міністра графа Флемінга — листовно з польським королем Августом II.

Дочекавшися, нарешті, фінансової шведської допомоги та рекомендаційних листів від шведського короля до австрійського цісаря, до королів англійського та польського й окремої королівської грамоти до кошового отамана й запорожців з обіцянкою протекції, Орлик разом зі своєю родиною виїхав із Стокгольма. У Ганновері йому не вдалося, як він очікував, зустрітися з англійським королем Георгом І. Той напередодні виїхав. Зате вдалося провести переговори з ганноверським міністром графом Бернсдорфом. У Брауншвайгу — місці нарад європейського конгресу — мав конфіденційну довірчу розмову зі шведським уповноваженим цього конгресу. Проїхавши всю Німеччину, Орлик дістався до Вроцлава. Під час подорожі гетьман провадив дуже жваву дипломатичну діяльність через своїх уповноважених або поштою.

Однак протягом цього часу грунтовно змінилася політична ситуація. Англійський король Георг І мусив через сильну опозицію здати свої позиції в складі антимосковської коаліції. Його наслідували й Австрія, й польський король. Швеція залишилася в ізоляції й мусила шукати порозуміння з царем. Цю ізоляцію відчув на собі й Пилип Орлик.

Перебуваючи протягом кількох місяців у Вроцлаві (на цісарській території), Орлик звернувся до Карла VI за протекцією. Тоді ж там йшли переговори цісарських дипломатів із російським послом Ягужинським, який мав від Петра І завдання спіймати за допомогою численних агентів Орлика та його сім'ю. На українського гетьмана організували справжнє полювання. Вже у Німеччині на нього чатували царські агенти, але вони помилилися в етапах гетьманської подорожі. Брат віденського посла — молодий Ягужинський чекав на Орлика в Гамбурзі, а потім поїхав через Відень до Вроцлава, маючи намір заарештувати Орлика та його родину.

Гетьман зумів уникнути цієї небезпеки тільки завдяки своїм зв'язкам із високими особами. Серед них був і його далекий родич — барон Орлик, цісарський шамбелян. Саме він увів родину українського гетьмана в коло вроцлавської аристократії, у вищий світ Вроцлава і взяв їх під свою спеціальну опіку, клопотався перед цісарем, щоб не дозволено було росіянам захопити Орлика та його родину й вивезти в Росію для розправи. У безпечне місце Орлик виїхав у березні 1721 р. Ягужинський, прибувши до Бреславля, де перебувала родина Орлика, намагався вночі збройне захопити помешкання. Але господар не відчинив брами, незважаючи на погрози й підступні обіцянки. Наступного дня родина Орлика виїхала з цього помешкання.

У трьох монастирях знайшли прихисток дружина, сини та дочки Орликів. Там помер їхній наймолодший син Яків. Сам же Пилип Орлик так писав у своєму щоденникові: «Не маючи сталого місця, де б міг прихилити голову, я став позорищем світові й людям, переїжджу з. місця на місце, для безпечності під прибраним ім'ям, подаючи себе за чужинця». Російський посол у Відні Ягужинський, посилаючися на заприязнені відносини Австрії та Росії, домігся від цісаря наказу про відмову гетьманові в праві притулку й вимоги виїхати з родиною з цісарських володінь. Не допомогли клопотання за Орлика чеського канцлера, папського нунція та англійського посла у Відні, польського короля, шведського уряду. У квітні 1721 р. помер головний опікун гетьмана — барон Орлик. Пилип Орлик переїхав у Польщу, до Кракова. Але й тут йому міністри Августа II радили не засиджуватися й шукати безпечнішого місця.

Всі ці події, як і взагалі семирічний період перебування Орлика в Європі, проходили на тлі постійної фінансової й матеріальної скрути. Призначена йому шведським королем щорічна пенсія в 17 тисяч срібних талярів згодом була замінена знеціненими паперовими асигнаціями, яких не вистачало, щоб утримувати родину, своїх співробітників і службу. Іноді, як зізнавався гетьман, не було за що купити «ні хліба, ні дров, ні світла». Доводилося заставляти державні клейноди (дві булави та пернач) і решту власних коштовностей. Невдалими виявилися й спроби одержати від шведського уряду борг Карла XII в 60 тисяч талярів, які він отримав від Мазепи з державного скарбу України. Претензії на ці гроші заявляла Войнаровська, чоловіка якої (племінника Мазепи) серед білого дня захопили царські агенти в Гамбурзі в 1716 р. й вивезли до Росії; після катувань його заслали в Сибір, де він і помер. Така ж доля спіткала й швагра Орлика — Григорія Герцика, якого росіяни захопили у Варшаві. Сини Орлика дістали дозвіл на прийняття їх в Упсальську академію, але не могли там навчатися, оскільки бракувало коштів.

Перебування Орлика в Європі в 1721 р. було не тільки небезпечним, а й узагалі не мало сенсу. Його плани щодо створення східноєвропейської антиросійської коаліції, з огляду на політичну ситуацію, яка зазнала різкої зміни, були вже неактуальними. Швеція після 20 років війни уклала з Москвою мир. У шведсько-російський договір українське питання не було навіть включене. Продовжувала зростати залежність Польщі від Росії, тому польський король не міг підтримувати плани й проекти Орлика.