Я сказала, щоб він їхав, вискочила з авто і помчала в перший-ліпший під'їзд, вбігла на третій поверх — всі лампочки були розбиті — я заховалася в куток і визирнула у вікно.

Він стояв біля таксі, палив і дивився вгору. Одна хвилина, дві, три…

Це тривало вічність.

Не йди за мною, тільки не йди.

Він зробив крок вперед. Потім сів у машину.

Таксі виїхало з двору.

Я вискочила і побігла на трасу, встигла на останню маршрутку і проїхала кілька зупинок.

00 годин 00 хвилин

Відчинила двері.

Блимання телевізора. Тінь у кріслі з розкинутими ногами у спортивних штанях.

Мені скрізь було гаряче — крига щезла назавжди.

— Ти що, п'яна?!

Похитала головою.

— Де ти тинялася? Чому не взяла мобілку?!

Мовчки витягла з кишені зібгану довідку.

— Що це — перепустка в дурдом?

Вихопив із рук, увімкнув світло, втупився.

— Де це ти взяла?

— У лікарні. Після обстеження…

— Ну і що?

— Як — що? Читай уважно: я скоро помру.

— Що?… Дурна! Яка ж ти дурна! Чому ти така дурна? Ти хто? — М. М.! A тут «H. H.»! Ініціали не твої! І рік народження…

Я вихопила довідку і ясно побачила те, про що він говорив: ініціали були не мої. І рік народження… Просто вісімка була не вісімкою, а закрученою шісткою — «1961»…

— Так де ти була?!

Я мовчки пішла на темну кухню. Притулилася долонями і щокою до вікна — так мені було гаряче.

Тінь стояла на порозі кухні й чекала на відповідь.

Це була лише тінь… Я посміхнулась.

— Все відбулося, — сказала я. — Все, що я хотіла сьогодні…

Жовтень — січень,

2007–2008 рр.

Предыдущая
22/22