Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
»Грант» викликає Москву - Ардаматский Василий Иванович - Страница 34
— Не небезпечно?
— В ресторан ми не поліземо…
Вони ввійшли в довгий вузький двір позад ресторану, і Федорчук зник за маленькими дверима з табличкою «Службовий вхід». Харченко сів на бочку і почав ладнати самокрутку.
З маленьких дверей вийшли Федорчук, Юля і кремезний німець у військовому кітелі, але без будь-яких знаків розрізнення. Харченко на всяк випадок вирішив удати, що не знає ні Федорчука, ні Юлі, а ті, стоячи біля дверей, весело про щось погомоніли і почали прощатись. Німець поцілував Юлі руку, з Федорчуком міцно поручкався і зник за маленькими дверима. Федорчук кивнув другові:
— Пішли!
Коли вони відійшли од ресторану далеченько, Харченко спитав:
— Що це ти за дружка завів?
— Постривай, Павле… — відповів Федорчук.
Юля вже давно виконала вказівку Шрагіна і працювала перекладачкою в ресторані для офіцерів воєнної авіації. Вона була красива, жваво розмовляла по-німецькому і мала серед офіцерів великий успіх. Шрагін почав діставати від неї ділові повідомлення. Так завдяки Юлі Москва своєчасно узнала про перекидання з Франції на Кавказ третьої повітряної армії… І от кілька днів тому, під час Юлиного чергування, з нею зайшов у розмову дуже дивний німець. Він був у військовій формі, але яке в нього звання, зрозуміти було неможливо. Проте німець жив у готелі, а це рядовому солдатові не по кишені. Він розпитував Юлю про життя в місті, цікавився, як вона ставиться до німців. Юля, звичайно, змалювала життя міста і своє життя у найрожевіших барвах. Він серйозно вислухав її і сказав, що уже встиг сам дещо побачити і тому думає, що Юля каже неправду.
— Навіщо? — спитав він, заглядаючи їй в очі.
— Може, іншим і не так добре живеться, як мені, але людина ж судить по собі, — грайливо відповіла дівчина, поправляючи своє модно валком причесане волосся.
— Це не схоже на росіян, тим більше на радянських, — сказав німець. — Адже я бував у вашій країні раніше і ще тоді захоплювався розвинутим у вас почуттям колективу, товариства.
Почувши це, Юля мимоволі оглянулась на всі боки.
— Не бійтеся, — шепнув німець.
— А мені боятися нічого, — навмисно не притишуючи голосу, сказала Юля, дивлячись у вічі німцеві своїми великими чорними очима.
— Думаю, це теж не зовсім правильно, — усміхнувся німець і спитав: — Як вас звати?
— Юля… Юля Федорчук.
— А мене Вальтер. От ми й познайомились.
Юля мовчала.
— І ще я хочу сказати вам, що я жонатий і дуже люблю свою дружину, у нас двоє діток. Хочете подивитись? — Він вийняв з кишені портмоне, в якому всередині під слюдяним папірцем була фотографія некрасивої жінки, що обнімала двох хлопчиків дошкільного віку. — Це Петер, а це Іохім, а це моя Анна, — показував Вальтер. — Отже, я прошу вас не думати, що в мене є якісь приховані думки. Просто я тут страшенно самотній. І потім мені хочеться поговорити з радянською людиною. Звідкіля ж ви так добре знаєте німецьку мову? — раптом спитав він.
— А я німкеня, — з викликом відповіла Юля і помітила, що Вальтер насторожився.
— Але ви назвали зовсім не німецьке прізвище, — сказав він.
— Чоловіка вибирають не за прізвищем, — усміхнулась Юля.
— І ви приїхали сюди… з нашими?
— Я народилася в цьому місті, і таких німців тут повно-повнісінько.
Вальтер усміхнувся, але якось вимушено. Він, мабуть, ще не вірив Юлі.
— Звідкіля ж тут такі німці? — спитав він.
Юля коротко розповіла йому давню історію поселення німецьких колоністів на півдні України.
— Он, виявляється, як давно почалась тут німецька окупація, — розсміявся Вальтер.
Вони побалакали ще трохи і Вальтер пішов, церемонно поцілувавши їй руку.
Два дні він не показувався, а сьогодні вранці прийшов у ресторан, коли ще нікого не було, і почав розказувати Юлі про себе. Він авіамеханік. У тридцятих роках працював у російсько-німецькій акціонерній компанії «Дерулюфт», літаки якої курсували між Росією і Німеччиною. Два роки він обслуговував німецькі літаки на нашому аеродромі в Великих Луках. Навчився трохи говорити по-російському, здружився з росіянами, з якими активно листувався і після повернення до Німеччини. В тридцять п’ятому році за це листування його звільнили з авіації. Два роки він працював на велосипедному заводі, але як тільки завод почав виготовляти мотоцикли для армії, його знову звільнили. Коли почалась війна, він був без роботи, і його зразу взяли в армію, проте зброї не давали. Він майже два роки просидів писарем на інтендантському складі, маючи справу з білизною, черевиками та іншою амуніцією. Та раптом про нього згадав льотчик, з яким він працював у «Дерулюфті». Тепер льотчик став, військовим і служив у штабі вісімнадцятої армії. Він викликав Вальтера до себе. І ось Вальтер у цьому місті і жде оформлення на якийсь аеродром…
Слухаючи Вальтера, Юля намагалася зрозуміти, навіщо він все це їй розказує. Хотілось вірити, що він каже правду. Вальтер викликав довіру всім своїм виглядом, рівним спокійним голосом, відкритим поглядом сірих очей. Але Юля завжди пам’ятала головний наказ Федорчука — бути тричі обережною із своїми німецькими знайомими.
— Навіщо ви все це розказуєте? — прямо спитала вона.
— Щоб ви знали, що я не з тих оскаженілих, які увірвалися в ваш дім і не вважають вас за людей, — не відводячи очей, відповів Вальтер. — І ще я хочу, щоб ви знали, що німці є різні, є й такі, яким соромно за те, що тут діється…
Саме в цю хвилину Федорчук ввійшов у ресторан, і Юля познайомила його з Вальтером. Про першу її розмову з цим німцем Федорчук уже знав і зараз уважно його розглядав.
— Вальтер Шніцлер, авіамеханік, — відрекомендувався німець.
Сталося миттєве збентеження через те, що Федорчук не зразу подав йому руку.
— Не бійтеся потиснути мені руку, вона в мене абсолютно чиста, як совість, — сказав Вальтер напруженим голосом.
Федорчук подав руку. Вальтер стиснув його долоню і тихо мовив:
— Мені дуже дорогий потиск вашої руки, — і раптом розсміявся: — Досить вульгарна ситуація: чоловік застав дружину з іншим.
Ніхто навіть не усміхнувся з його жарту, і Вальтер збентежено пробурмотів:
— Прошу пробачити мені.
Вони стояли й ніяково мовчали, уникаючи дивитись одне на одного.
— Ну, тепер я вас побачу не скоро, — сказав Вальтер Юлі. — Призначення уже в кишені, правда, я служитиму зовсім недалеко від міста і коли-небудь дозволю собі зайти до вас. Можна?
— Будь ласка.
— Спасибі, до побачення…
Тепер по дорозі додому Юля розповідала Федорчуку і Харченку про свою сьогоднішню розмову з Вальтером.
— Чорт його знає, але він не справляє враження сволоти, — казав Федорчук, розглядаючи свої обдерті руки. — А він же призначений на аеродром, яким цікавиться наш Батя.
— От і треба доповісти про нього Баті, — відізвався Харченко.
Так і вирішили…
Розділ 22
Операцію в міському саду мали здійснити Федорчук, Димко, Ковальов, Григоренко і місцевий підпільник Зиканов — літній чоловік, який до війни сторожував у цьому саду. Харченко мав затримати пожежні машини, коли вони мчатимуть до місця диверсії.
Початок операції було призначено на другу годину ночі. Ввечері потеплішало, і з гавані на місто насувався густий туман, що затопив вулиці непроглядною білою імлою. Ще до туману Федорчук, керівник операції, зустрівся з підпільником Зикановим, і вони сховалися під руїнами будинку недалеко від саду. В цей час Димко і Григоренко вже сиділи на своїй вихідній позиції — з другого боку саду. Всіх непокоїв туман, боялися, що в потрібний час не знайдуть один одного. Більше за всіх нервував Харченко, місце якого було за два квартали від міського саду. Він виготував спеціальні стрічки з цвяхами, які мав розстелити на бруківці. Але як у такій імлі намацати середину вулиці? Чи зроблять своє його стрічки? А що, коли машини поїдуть не цією вулицею і він не встигне перетягнути стрічки до перехрестя?..
Зиканов городами провів Федорчука до тієї частини саду, де розмістилися військові склади. Він ішов крізь туман упевнено, як удень, Федорчук з двома важкими мінами ледве встигав за ним. Там, де огорожа саду щільно примикала до стіни цегляного будинку, в якому розташувався гарнізон бази, Зиканов залишив Федорчука і зник в імлі.
- Предыдущая
- 34/90
- Следующая