Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
»Грант» викликає Москву - Ардаматский Василий Иванович - Страница 28
Ліля кивнула, не зводячи із Шрагіна напруженого, вивчаючого погляду.
— Значить, ми її врятуємо? Я можу їй це сказати? — спитала вона.
— Про мене їй ні слова, — суворо сказав Шрагін і повторив: — Ні слова. А завтра ввечері я вже знатиму, як ми зробимо. А зараз… я, Ліля, страшенно втомився, мені треба поспати.
— На добраніч, — ледве чутно промовила Ліля й пішла.
Шрагін ще довго дивився на двері, що зачинилися і схвильовано думав про те, що відбулося. Справді сьогодні щасливий день. І раптом він згадав слова генерала Штромма, що росіян можна зробити слухняними за допомогою роботи і пристойної платні. «Ідіоти! Всієї вашої казни не вистачило б, щоб купити одного вчителя музики, який врятував Раю…»
Вчинок Лілі радував Шрагіна, хоч він і знав, що зробила вона його майже випадково і не усвідомлювала, до чого він може призвести. Так чи інакше, але дівчину, яка сидить тепер на горищі, треба врятувати…
Розділ 17
Марія Степанівна Любченко тільки-но повернулася з лікарні й хотіла лягати спати, коли в двері її квартири сильно постукали.
Любченко зразу вирішила — нещастя, і страх позбавив її сил. Вона не могла ступити ні кроку і стояла біля ліжка, тримаючись за його спинку. Стукіт повторився, Любченко не рухалась з місця. У двері почали грюкати, щось з тріском зламалось, і в квартиру вдерлися гестапівці. Їх було троє; двоє зовсім молоді, а третій — це був Бульдог — здався їй страшною потворою величезного зросту.
— Любченко Марія? — спитав він, ткнувши їй в лице пістолетом.
— Так… Любченко, — пробурмотіла вона. Сили зовсім її залишили, і вона впала на ліжко.
— Взяти! — наказав Бульдог.
Молоденькі гестапівці підхопили Любченко під руки й потягли до дверей. Вона не могла навіть переставляти ноги, її пхнули в машину на заднє сидіння. Молоді гестапівці сіли по обидва боки, тримаючи її за руки. Раптом Любченко застогнала і опустила голову на груди. Гестапівець узяв її за підборіддя й відкинув голову на спинку сидіння.
— Вона, часом, не здохла від страху? — тихо мовив він.
Бульдог сів поруч з шофером. Машина зірвалася з місця і помчала темними вулицями…
— Одну тварюку доставили, — доповів Бульдог Релінку. — Їду по другу. Тільки леді трохи не в формі, я викликав до неї лікаря.
— Обшук зробили? — спитав Релінк.
— Я не людина-блискавка, — усміхнувся Бульдог. — Мені наказано доставити обидві тварюки ще цієї ночі, і наказ, як бачите, виконується. Привезу другу тварюку і займусь обшуком.
— Мені потрібний хоч один доказ для першого допиту, — суворо сказав Релінк.
Бульдог розсміявся:
— Та, киньте ви, їй-богу, зараз побачите не людину, а рідку манну кашу. Вона вам сама все охоче викладе.
Лікар приводив Любченко до пам’яті. Він зробив їй укол і з суто професіональною байдужістю стежив за безвідмовною дією ліків. Любченко розплющила очі, здивовано поглянула навкруги і затремтіла. Лікар дав їй води. Цокаючи зубами об склянку, Любченко кілька разів ковтнула.
— Що вам від мене потрібно? — спитала вона по-німецькому.
— Нічого. Я лікар.
— Лікар? — здивувалася Любченко. — Де я?
— Там, куди вас доставили, — усміхнувся лікар.
— Що зі мною було?
— Думаю, спазма серцевого м’яза, це не страшно…
У Любченко зажевріла надія, що її привезли не в гестапо. Але в цю мить в кімнату ввійшли два молоденьких гестапівці, мовчки підхопили її під руки і повели. Тепер ноги трохи слухались, вона вже була здатна думати. Любченко зрозуміла: ніякої надії нема, вона в гестапо. «Я ж знала, що все цим закінчиться, знала…» Враз пригадала свою розмову в міськкомі партії. Глуха злість штовхнула її в спину, і вона пішла швидше, немов поспішала довести комусь, що мала рацію, коли не погоджувалась і боялася залишатися в місті.
Молоденькі гестапівці посадили її на стілець перед столом Релінка і відійшли до дверей. Релінк кілька хвилин мовчки дивився на Любченко, наче руками обмацував її дрябле, з обвислими щоками обличчя, крихкотілу безформну постать і нарешті зупинив погляд на її руках, що безсило лежали на колінах.
— Ви, здається, розмовляєте по-німецькому? — добродушно спитав Релінк.
— Так, але не зовсім добре, — тихо відповіла Любченко.
— Ваша професія?
— Лікар. Вузька спеціальність — туберкульоз.
— Ах, вузька? Чудово. А ще яка у вас є спеціальність, ширша?
— Більше ніякої.
— А за якою спеціальністю вас залишили в місті ваші партійні фюрери?
Релінк дивився на Любченко весело, без будь-якої злості. Це її обеззброювало, вона ждала, вмираючи від страху, зовсім іншого.
— Я залишилась в місті за тією ж спеціальністю, тобто як лікар біля хворих, яких не можна було вивезти, — відповіла вона.
— О! Розумію, розумію, професійний обов’язок, — наче повірив Релінк. — Ну, а що ви повинні були робити як комуністка?
— Те ж саме, лікувати хворих, — Любченко поступово заспокоїлась, їй здавалося, що гестапівець її відповідями задоволений.
— Це правда, тільки правда? — проникливо спитав Релінк.
— Так, тільки правда, — відповіла Любченко і подумала про себе, що вона дійсно каже цілковиту правду, адже про доручення ховати в лікарні людей підпілля гестапівці просто не можуть знати.
Релінк і справді не мав ніяких відомостей про характер таємних доручень, даних цій жінці, і одержати їх він міг зараз тільки від неї самої. Він вийшов з-за стола, зупинився впритул перед Любченко і зверху вниз пильно дивився на неї. І вона, підвівши свої набряклі повіки, знизу вгору дивилася на нього.
— Значить, тільки правда? — тихо спитав Релінк.
— Так, правда.
Релінк миттю спочатку лівою, а потім правою долонею вдарив Любченко по обличчю. Голова її метнулась в один бік, в другий. Любченко хотіла відсахнутись назад, але стілець перекинувся, і вона разом з ним упала на підлогу.
Релінк подав знак молоденьким гестапівцям, вони підняли Любченко і посадили на стілець. її обличчя, що стало темно-червоним, відбивало тільки жах, самий тільки жах, і Релінк, побачивши це, був уже впевнений в успіхові.
— Значить, тільки правда? — тихо спитав він, знову присунувшись до неї впритул.
Вона мовчала.
Релінк вернувся до стола, закурив і, почекавши трохи, сказав:
— Ви, очевидно, не знаєте, що у вас немає ніякої можливості уникнути неприємностей, що включають в себе і смерть. Ми дамо вам спокій тільки тоді, коли ви скажете нам цілковиту правду — що вам доручили робити в місті? А втім, нам відомо це, як і те, що ви ще нічого не встигли зробити, і це полегшує вашу долю. Але зараз необхідно, щоб ви все сказали самі. Кажіть, я жду рівно хвилину.
Любченко сиділа, втупившись мертвими очима в підлогу. Її мозок, що гудів після ударів, обпалювала одна і та сама думка: «Вони знали, що посилають мене на загибель».
— Дайте їй води, — розпорядився Релінк. Гестапівець подав їй склянку, але вона з жахом відсахнулась од нього.
— Вилийте на голову.
Гестапівець не поспішаючи, тонким струмочком вилив воду на голову Любченко. Вода потекла за кофту по спині, Любченко почала тремтіти.
— Хвилина минула, — голосно об’явив Релінк. — Відповідайте: хто й навіщо залишив вас у місті?
«Я ж знала, що ніякої користі принести не зможу, — гарячково думала Любченко. — І вони це теж знали. Вони знали, що посилають мене на загибель, і тепер всьому кінець. Ну що станеться особливого, якщо я скажу, хто мене залишив у місті й навіщо? Гестапівці знають все і без мене, врешті я ж нікого не викажу, крім себе».
— Мене залишив тут міськком партії, щоб я ховала в лікарні його людей, — сказала вона тихо.
— Іншими словами, ви добровільно погодилися вести діяльність, ворожу Німеччині? — уточнив Релінк.
— Мене умовили, примусили, — ледве чутно промовила Любченко.
— Це становища не міняє, — підхопив Релінк. — На плечах у вас я поки що бачу вашу власну голову, а це значить, що вам доведеться відповідати.
Релінк з’єднався з кимось телефоном і сказав:
- Предыдущая
- 28/90
- Следующая