»Грант» викликає Москву - Ардаматский Василий Иванович - Страница 22

Вони помовчали.

— Подумайте, до речі, ще й про те, — вже серйозно додав він, — що нам все-таки робити з плавучим краном. Ви його не оглядали?

— Такого наказу не було, пане адмірал.

— Якщо росіяни сприймуть німецьку звичку все робити тільки за наказом, у нас діла не буде, — поморщився Бодеккер. — Прошу вас, огляньте кран. А відповідь на мою пропозицію я хочу почути сьогодні, о вісімнадцятій нуль-нуль…

Шрагін ішов до причалу, де стояв кран. Все, що він бачив по дорозі, не могло його не радувати. Обіцяна Берліном німецька ремонтна і всяка інша техніка й досі не прибула. На стапелях чорніло обгоріле громаддя недобудованого військового корабля. Під час відступу наші сапери намагалися висадити його в повітря, але тільки покалічили трохи. Щоб зруйнувати таке громаддя, напевно, потрібно було вагон вибухівки. Тепер біля корабля не видно було жодного робітника. А Бодеккер похвалявся весною спустити його на воду. Плавучий док, потреба в якому була дуже великою, стояв напівзатоплений біля того берега затоки, і румунські солдати, купаючись, стрибали з нього в воду. На тому березі була територія, віддана румунам. Як і раніше, не вистачало робітників. Словом, хвалена німецька організованість тут явно давала осічку.

Шрагін зупинився біля плавучого крана. На його зовнішньому борту, спустивши в море ноги, рядочком сиділи чоловік десять робітників. Притулившись грудьми до поруччя, безтурботно дивився вдалину знайомий Шрагіну Павло Ілліч Сніжко. Він тепер очолював ремонтну бригаду.

— Павло Ілліч! — покликав його Шрагін.

Сніжко виструнчився і закричав на все горло:

— Ледарі, годі кимарити!

Робітники неквапно підвелись і, незичливо поглядаючи на свого бригадира і на Шрагіна, пішли до ручного насоса, встановленого на палубі крана.

По настелених з причалу пружних дошках Шрагін перебрався на кран.

— Ну, що ви тут робите? — голосно запитав він Сніжка.

Насос перестав скрипіти. Почувся чийсь насмішкуватий голос:

— Качаємо воду з моря в море.

— Припинити розмови! — гаркнув Сніжко.

Помпа знову заскрипіла, і з викинутого за борт брезентового рукава полилася в море іржава вода.

— Ось відкачуємо за наказом німецького інженера, — з гіркотою сказав Сніжко. — Та тільки теча дає більше, ніж ми викачуємо. Треба б дістати мотопомпу.

— Давайте підемо в трюм, — запропонував Шрагін.

Спершу в темряві нічого не можна було розглядіти, тільки тьмяно блищала вода, що заповняла весь трюм.

— Отам дірка майже на аршин в діаметрі, добре ще, що з боку причалу, — пояснив Сніжко.

— Що ж тут доброго? — спитав Шрагін. — Кран небезпечно нахилений на той бік і може перевернутися.

— А що можна зробити?

— Треба подумати, зважити, — вголос розмірковував Шрагін. — Звичайно, розрахункова плавучість у нього величезна. І все-таки крен небезпечний. Адже все розраховано на точно горизонтальне положення крана, тоді він бере на себе велику вагу. Але крен все це перекреслює. Переборки всередині відсіків цілі?

— Наче цілі, — невпевнено відповів Сніжко. — Бачите, майже вся вода з одного боку.

Шрагін у цей час роздивлявся зсунуті вузли кріплення переборок і розмірковував про те, що потопити цю махину зовсім не важко…

Сніжко задумався:

— Якщо ви кажете, що в рівному положенні плавучість у нього більша, може, відкрити кінгстон з лівого боку і пуском води вирівняти крен?

От! Саме це! Навіть якщо трохи відкрити кінгстон, його вже ніхто не втримає, вага крана забезпечить такий натиск води, що вона зірве кінгстон, і тоді кран за годину піде на дно.

Над їхньою головою по залізній палубі загриміли чиїсь кроки. Шрагін і Сніжко вилізли з трюму і побачили німецького інженера Штуцера — молодого і, як завжди франтуватого парубійка, який, на відміну від Бодеккера, завжди вимагав, щоб його величали інженер-капітаном. Шрагін уже мав можливість переконатися, що за душею в цього інженер-капітана, крім звання і нахабної самовпевненості, нема нічого, і передусім немає досвіду.

— Здрастуйте, пане інженер-капітан, — шанобливо привітав його Шрагін.

— Що ви там з’ясували? — начальницьки спитав Штуцер.

— Становище складне, — засмучено сказав Шрагін. — Необхідне якесь сміливе рішення, інакше кран може перевернутись. Річ у тім, що вода заповняє тільки одну порожнину трюма. У бригадира є пропозиція трохи відкрити кінгстон з лівого боку і впуском води вирівняти крен, але я на це не можу зважитись, та й не маю права.

— Але ж зараз крен — головна небезпека! — сказав Штуцер, сам ідучи в пастку.

— Безумовно… — підтвердив Шрагін. — І якщо він перевернеться, тоді біда. А якби, вирівнявши крен, ви, маючи, авторитет, домоглися на добу хоча б однієї мотопомпи, все було б гаразд.

— Так і зробимо, — швидко сказав Штуцер. — Наказую вирівняти крен, а завтра буде помпа. — Він подивився на годинника і пішов з крана легкою балетною ходою.

Шрагін розмовляв із Штуцером по-німецькому, і весь цей час Сніжко, нічого не розуміючи, виструнчившись, стояв поряд. Коли Штуцер пішов, Шрагін сказав бригадирові:

— Інженер-капітан Штуцер схвалив вашу пропозицію щодо кінгстона, наказав діяти, а завтра вранці буде помпа.

— Може, почекати, поки одержимо помпу?

— Є наказ інженер-капітана, — сухо сказав Шрагін. — І на вашому місці я не брав би на себе відповідальності змінювати його розпорядження…

Пройшовши півдороги до заводоуправління, Шрагін оглянувся — Сніжко все ще стояв на тому ж місці, біля сходів у трюм крана.

Адмірал Бодеккер не прийняв Шрагіна, він поспішав на якусь нараду. Тільки спитав на ходу:

— Що вирішили з краном?

— Щось там вирішив інженер-капітан Штуцер, — недбало відповів Шрагін.

На мить Бодеккер уповільнив ходу, в його очах майнуло невдоволення, але, на щастя, тільки на мить.

— Я йду, — сказав він, — на моє запитання відповісте завтра вранці. До побачення.

Шрагін потинявся трохи в дирекції і теж пішов. За ворітьми заводу його ждало інше, нелегальне життя…

Хоча Харченко і Федорчук казали Шрагіну, що Сергій Димко з Зіною живуть дружно, добре, він спочатку тривожився. Він пам’ятав Димка по першій розмові, пам’ятав його невпевненість в собі, його суто юнацьку поривчастість, що так прихилила його, і думав, що Сергій легко може потрапити під вплив дружини, і тоді все залежатиме від того, яка вона людина, ця Зіна. Але тривога Шрагіна виявилася марною. Зустрівшись з Сергієм, він з подивом відзначив, як змінився хлопець: став серйозніший, весь якось підтягнувся, навіть говорити почав інакше — скупо й точними словами. Шрагін поздоровив його з одруженням і побажав йому щастя. Димко навіть не усміхнувся, сказав тихо:

— Спасибі, Все тепер стало і складніше, і радісніше.

Шрагін зрозумів, про що він думає, але вирішив викликати його на детальнішу розмову — спитав:

— А чому складніше?

— Я тепер відповідаю і за себе й за неї. І вона — теж.

— А вона розуміє це?

Димко подивився прямо в очі Шрагіну.

— Не турбуйтеся, Ігоре Миколайовичу, прошу вас. Зіна — людина надійна.

— Вона знає про вас усе?

— Так, — твердо відповів Димко і спитав: — А як же їй не знати, коли вона для всіх нас довідки на своїй біржі дістає?.. Рискуючи життям, між іншим…

Справді, Зіна якось одразу ввійшла в справи групи. Вона виявилась дійсно безжурною дівчиною. Але зовсім не легковажною. У неї з’явились сенс і мета життя, і їй не треба було пояснювати, що вона дістала неспокійне щастя. Вона сама сказала Димку: «Ти мене не оберігай, квіточки я розводитиму потім…»

Незабаром Зіна принесла з біржі паку чистих бланків для довідок, відтиск печатки і зразок підпису Лягавого й німецького директора біржі. Підпільники виготовили з куска гуми печатку і так навчилися підробляти підписи біржевого начальства, що воно й само не помітило б підробки.

Всі учасники групи одержали, нарешті, досить надійні документи. Димко і Харченко, скоряючись довідці, яку вони самі виготовили, пішли працювати на відкриту німцями макаронну фабрику, що постачала армію…