Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович - Страница 86
Добринін сам заходився шукати корисні знайомства, вважаючи, що це і є виконання вказівки Маркова — краще освоїтись у місті. І одного разу він познайомився з чоловіком, який спекулював у місті медикаментами. Він виявився фельдшером санітарної служби при одному з штабів бандитської власовської «армії», що був за п'ять кілометрів від міста, у селищі спаленого в перші дні війни шкіряного заводу. Коли Добринін дізнався, де працює його новий знайомий, він на свій страх і риск надумав негайно скористатися цим знайомством, щоб проникнути до власовців. Він вдав із себе колишнього лейтенанта артилерії Червоної Армії Сорокіна, який нібито знищив в оточенні свої документи. Зробити це йому було неважко, бо він справді служив в артилерійських військах.
Іван Фоломін — так звали фельдшера — познайомив Добриніна з потрібними людьми. У селищі шкіряного заводу, крім офіцерського госпіталю власовців, був інтендантський штаб, який постачав власовські частини артилерійськими снарядами, зброєю та обмундируванням. Штаб, очевидно, гостро відчував потребу в грамотних артилерійських офіцерах, і Добриніна, як кажуть, з ходу, на віру зарахували в групу артпостачання і присвоїли йому звання старшого лейтенанта. Питання про посаду і звання в першій же розмові з Добриніним миттю вирішив сірий з перепою і теж, напевно, липовий полковник Полухін.
— Був, кажеш, лейтенантом? — спитав він. — Будеш у нас старшим. Про снаряди що-небудь знаєш? От і добре. А то бач, яка штука виходить. Снаряди у нас всякі: і від совєтів, і від німців. Які до яких гармат — знати треба. І нам весь час чуба мнуть, що ми не те засилаємо. Будеш за цим наглядати…
Добринін спершу подумав, що потрапив у головний інтендантський штаб власовців, та незабаром з'ясувалося, що таких штабів кілька, вони розкидані по окупованій території і збирають кинуту зброю і боєприпаси, створюючи тимчасові бази для їх зберігання. Крім того, вони вербували людей у власовську армію. А всі головні власовські штаби перебували кілометрів за сімдесят далі на захід. Добринін вирішив: почин дорожчий за гроші, потім він пробереться і в головний штаб; принаймні звідси перебратися буде легше. Головне ж, він був певен, що ціль знайдено важливу…
Для полковника Полухіна Добринін виявився знахідкою. В особі Добриніна власовці знайшли роботягу, який швидко навів порядок в артилерійському складі. У штабі панувала розгульна махновщина: безпробудна пиятика, бійки з стріляниною були повсякденним явищем. Невдовзі нелегкою справою для Добриніна стало ухилятися від участі в п'янках. Все ж йому вдалось примусити Полухіна повірити, що у нього виразка шлунка і що йому не можна пити, а особливо закусювати всякою всячиною. Однак бути присутнім на гулянках йому доводилось. За тверезу поведінку йому дали прізвисько Святенник.
Тим часом минали дні, і Добринін починав розуміти, що він знову загруз у нецікавому і безперспективному місці. Про перехід до головного штабу нічого було й думати. Полухін сказав, до того ж абсолютно серйозно: «В мене ти можеш піти лише в могилу…» В цей час Добринін ні з ким із групи Маркова зв'язку ще не мав, йому суворо було наказано чекати, поки до нього не прийде на зв'язок Бабакін або Кравцов.
Трохи пізніше Добринін все-таки надумав піти собі, висадивши в повітря перед цим склад артилерійських снарядів. Та коли все дня цього було підготовлено, сталися події, які все змінили…
Якось увечері в селище примчали дві легкові машини з начальством із головного власовського штабу. Вечір був суботній, або, як Полухін назвав його, відгульний. Вся його ватага була до нестями п'яна. Гулянка відбувалася прямо в штабі. Так само п'яний вартовий, який нічого вже не бачив, затримав при вході штабістів, а коли ті на нього нагримали, заклацав затвором. Вартового тут же пристрелили. Серед п'яного гулу Добринін почув постріл. «Партизани!» — промайнула у нього думка, і він непомітно відійшов од столу.
Двері розчинились, і в кімнату ввірвались шість власовських офіцерів на чолі з генералом. У всіх в руках були пістолети. П'яні полухінці вирячили на них каламутні очі.
— Встать! — крикнув генерал.
— Ну-ну! — почувся хрипкий голос Полухіна. Перекидаючи посуд, він підвівся з-за столу і хитаючись пішов на генерала, намагаючись в цей час вийняти з кишені пістолет, який за щось зачепився.
Глухо хлопнув постріл, і Полухін гепнувся до ніг генерала.
— Пулька! — злякано і в той же час захоплено проказав хтось із п'яних, і миттю всі вони, наче їх вітром витягло з-за столу, вишикувалися вздовж стіни. Добринін лишився стояти збоку і з цікавістю розглядав генерала, про якого він чимало наслухався. Це був один із соратників зрадника Власова. Подейкували, що до війни він був завідувачем сільської чайної і ніякого військового звання, звісно, не мав. Тепер офіціально він називався генералом в особливих справах. Він особисто вершив суд і розправу над радянськими людьми та винними в чомусь власовцями. Генерал мав прізвисько Пулька за те, що був шаленим картярем і полюбляв розігрувати пульку. І ще за те, що, коли до нього в кабінет потрапляв винний, генерал завжди починав допит незмінною фразою: «Ну, що, хотів зі мною в пульку зіграти?» І оскільки дуже часто такий допит закінчувався тим, що винного витягали з кабінету з простреленою головою, прізвисько Пулька мало ще й цей зміст.
— Прибрати! — Пулька махнув пістолетом над Полухіним, що лежав біля його ніг. Один офіцер схопив Полухіна за ноги і витяг із кімнати.
Невисокий на зріст, з маленькою головою, приліпленою прямо на широчезні плечі, Пулька стояв, широко розставивши ноги-тумби в коротеньких надраєних чоботях, і повільно озирав кімнату. Офіцери, що стояли за його спиною, не зводили насторожених очей з принишклих біля стіни полухінських товаришів по чарці.
Погляд Пульки спинився на Добриніні.
— А ти чого там самотній нудьгуєш?
Добринін ступив крок вперед, клацнув підборами, виструнчився.
— Лейтенант Сорокін, — чітко проказав він.
— Ану, ставай-но разом з ними, — генерал пістолетом показав на полухінських головорізів.
Добринін виконав цей наказ. Пулька поставив табурет перед шеренгою полухінців, сів на нього, мов на коня, широко розставивши свої короткі ноги, і пістолетом, як пальцем, поманив до себе заступника Полухіна. Той ступив крок уперед.
— Ну, пане майор доблесної російської визвольної армії, як ти себе почуваєш?
— Поганенько почуваю, — тихо відказав майор.
— Красти умієш, а пити ще не навчився.
— Аж ніяк ні.
— Де вагони з добром? — гаркнув Пулька.
— Не можу знати.
Пролунав постріл. Майор сів на підлогу, повалився набік.
— Прибрати! — наказав Пулька.
Добринін одним вухом чув, що кілька днів тому полухінці на якомусь полустанку захопили вагон з цінними речами, і ще якусь хвилину тому, під час п'янки, вони вихвалялися отим своїм завоюванням. Напевно, Пулька цікавився саме цим добром.
Генерал поманив пістолетом іншого.
— Де вагон з добром?
— Поділили порівну, — відрапортував полухінець.
— Солдат, який супроводжував вагон, говорив вам, що добро належить німецькому генералові?
— Так точно, говорив.
— Так. Усе вже спустили?
— Аж ніяк ні, не встигли.
Пулька оглянувся на свій почет.
— Взяти його і всіх інших. Розшукати все до нитки.
— Виходь по одному! — наказав хтось із офіцерів.
— Можна звернутись? — Добринін намагався віддано дивитись в очі генералові.
— Що скажеш?
— Я абсолютно не знаю, про що йде мова. Я служу тут недавно.
Генерал Пулька ткнув пістолетом у того полухінця, котрий зізнався в поділі добра.
— Хто це такий?
— Правда, він нічого не знає Він у нас новенький, і взагалі він Святенник.
— Гаразд. Лишайся, Святенник. — Пулька пістолетом показав Добриніну далекий куток кімнати. — Сядь там і жди.
Саме тоді в дверях з'явився фельдшер Фоломін, який нічого не знав про приїзд Пульки. В руках у нього була каністра з спиртом, по яку його вирядили кілька хвилин тому полухінці. Його поява всіх розвеселила. Відібрали у нього каністру, а самого фельдшера вивели разом з іншими.
- Предыдущая
- 86/133
- Следующая
