»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович - Страница 35

— Ну добре, розповідай, як було, — нарешті примирливо сказав він.

— Після перестрілки, — розповідав боєць, — я, як заплановано, вдав, ніби відходжу на північ, і вийшов там на чиюсь лижню. Одразу ж акуратно, щоб по сліду нічого не було видно, розвернувся назад по своєму ж сліду.

— Правильне рішення, — похвалив Будницький. — Але як же ти прикриття загубив?

— Так уже ніч була, хоч в око стрель — нічого не видно. Фріци за мною не пішли. Ну, думаю, тим краще. Можна довести справу до кінця, а потім уже шукати прикриття. Я обійшов Осиповичі з південного заходу, в ліску сховав лижі, маскхалат, міни підв'язав під пальто і пішов до міста. Хуртовина вщухла, а мороз — аж пече! Всі Фріци позабивалися в будинки, а техніка — на вулиці. Одну магнітну я приліпив під черево бензоцистерни. А потім мені пощастило: на залізничній вітці, що йде до військового городка, я виявив чотири платформи з снарядами чи з авіабомбами — не знаю, все брезентом було прикрите. Заклав дві магнітки.

— Вибухи контролював?

— Аякже! Добрався до своїх речей і там години зо дві пролежав у снігу. Першою пішла цистерна. Добре освітила місцевість. Потім спалахнули платформи. Тут уже було не стільки світла, скільки звуку, не менше як півгодини рвалися ті снаряди чи бомби. Суцільний грім стояв. Ну, я знявся і почав шукати прикриття. А воно прямо переді мною…

— Гаразд, — махнув рукою Будницький. — Сідай, пиши своєю рукою все, що було, у бойову книгу.

Савушкін проштовхався до Будницького, але йому незручно було при бійцях заводити мову про перепис якихось там перснів і брошок. Та Будницький знав, чого завітав до нього Савушкін.

— Сідайте, будемо ваше барахло оформляти. — Будницький підсунув Савушкіну ящик. — Усі вільні,— сказав він бійцям і, коли вони вийшли з землянки, співчутливо запитав: — Перепало від Маркова?

— Не без того, — знехотя відповів Савушкін.

— З мене прямо дим ішов, — розсміявся Будницький. — А хто ж знав, що весь цей мотлох треба зважувати та ще й пробу на ньому шукати? Тьху!

Вони склали детальний опис цінних речей і обидва його підписали.

— Діло зроблено, — сказав Будницький. — А, між іншим, цікаво, користь від цього мотлоху є?

— Повинна бути, — ухильно відповів Савушкін і поспішив піти. По дорозі від землянки Будницького його перехопив юний ад'ютант Маркова Коля.

— Швидше до начальника, товаришу старший лейтенант!

Біля Маркова стояла радистка Галя. Марков щось писав, очевидно радіограму, якої вона чекала. Побачивши Савушкіна, Марков мовчки подав йому бланк розшифрованої радіограми, щойно одержаної з Москви:

«Ще раз підкреслюю необхідність зміцнення й розширення комерційного зв'язку з Хорманом. Чи не можна довідатися, куди його буде послано після закінчення аеродрому? Треба зробити все, щоб Савушкін залишився при ньому надалі. Повідомляйте мене про цю операцію регулярно. Якщо виникнуть труднощі з товаром, радируйте. Вишлемо. Привіт. Старков».

Не можна сказати, що ця радіограма принесла Савушкіну задоволення. Це було видно по ньому.

— Отак, товаришу Савушкін, — розсміявся Марков. — Спекуляція — теж робота.

Розділ 18

Сонце билося в геть чисто заморожене вікно. Бугристий кошлатий лід на шибках став ніжно-голубим, а там, де лід був тонший, він золотився. Рудін прокинувся давно, але не поспішав вилазити з теплої постелі. Звечора натоплена «буржуйка» давно охолола, і в кімнаті було холодно. Сам Зомбах сказав йому вчора, щоб він виспався як слід. До біса приємно поніжитися отак у теплі, позираючи на люто намерзлі шибки. Рудін любив це в дитинстві і зараз посміхнувся далекому своєму дитячому спогадові. В зимові канікули, коли валятися в ліжку можна було скільки завгодно, він любив спостерігати, як за ранок мінявся морозяний малюнок на вікні. Це відбувалося повільно, майже непомітно, і на вікно треба було дивитись невідривно. Ось і тепер Рудін спробував спостерігати, як мороз плете свій візерунок, але одразу ж про це забув, бо почав думати про вчорашнє і про те, що він робив останні дні.

Закинення його в Задвінський ліс до партизанів пройшло вдало. Ні в кого з рядових партизанів і думки не могло бути, що він прибув з якоюсь спеціальною метою. Просто приходила для зв'язку людина з підпілля і через десять днів пішла. А замість неї для зв'язку залишилася інша. Як завжди, Марков розумно і старанно забезпечив операцію. Другою людиною, яка залишилась у загоні після того як прибув Рудін, був Добринін. Він тепер житиме в селі Конищево в самотньої бабусі, і ця хата буде місцем явки для партизанів. А він буде водночас і тим агентом «Сатурна», що його завербував Рудін.

Повернувшись до «Сатурна», Рудін подав начальству докладну доповідну записку про партизанський загін. У ній — сама чиста правда. Але вона не небезпечна: цей невеликий загін весною взагалі перестане існувати і Зіллеться з другим, який базується за сімдесят кілометрів на схід. А поки йде зима, «Сатурн» матиме про загін цілком достовірну інформацію. Лише на той випадок, коли гітлерівці раптом захочуть зробити авіаційний наліт на партизанську базу, в доповідній записці Рудіна дано неточні координати загону. З наближенням весни Добринін почне постачати «Сатурн» донесеннями про страшну склоку, яка нібито виникла серед його командування. Кінець кінцем в результаті цієї склоки загін нібито розпадеться і перестане діяти. Добринін залишиться без роботи і прибуде в «Сатурн».

Про перебування в загоні Рудін особисто доповідав Зомбаху і Мюллеру. Ніколи ні від одного свого агента вони не мали такої докладної і точної інформації про партизанів, про труднощі їхнього зимового життя в лісі і про те, що ж врешті-решт являють собою ці таємничі лісові солдати. Рудін доповідав по-німецьки, і тому-то начальникам «Сатурна» все, що він говорив, здавалося ще достовірнішим. Але Рудін казав правду. Так, партизанам узимку в лісі сутужно. Не вистачає продуктів, а дістати їх у селах дуже важко й небезпечно. А коли мова зайшла про склад загону, то ось хто вони, ці лісові солдати: вчитель, ветеринарний фельдшер, шістдесятирічний селянин, завідуючий аптекою, радянський офіцер, який втратив одну руку на початку війни, двоє школярів і т. д. Взагалі нічого страшного — такий підтекст цієї частини доповідної Рудіна. Він же не був зобов'язаний при цьому давати ще й бойову і політичну характеристику цим людям. Але тут саме й крилося те, чого окупантам не збагнути. Наприклад, завідуючий аптекою до зими на своєму бойовому рахунку вже мав два висаджених у повітря залізничних мости і знищив дев'ятнадцять гітлерівців. Навіщо Зомбаху і Мюллеру знати ці «окремі подробиці»?..

Вчора наприкінці дня Зомбах знову викликав Рудіна до себе і повідомив, що його залишають працювати безпосередньо в апараті «Сатурна».

— Ви будете вважатися інструктором при школі, де ми готуємо агентів. Але робота у вас буде далеко ширша… — Зомбах спостерігав, яке враження справили його слова на Рудіна, але обличчя його в той час свідчило тільки про втому. — Проте якоюсь мірою брати участь у роботі школи вам доведеться. Я, наприклад, хотів би знати вашу думку про програму нашої школи, методи навчання і якість викладання. Будете працювати і безпосередньо в центрі. Ваше знання сучасної Росії дуже цінне для нас. Більшість росіян, що працюють у центрі, нічогісінько не знають про Росію. Я хотів би також, щоб ви ближче підключились до Андросова для перевірки контингенту, з якого ми відбираємо агентів. За моїм твердим переконанням, це теж повинні робити лише люди, які знають сучасну Росію. І останнє: я вам вірю, і не лише тому, що в жилах у нас із вами тече однакова кров. Я рідко помиляюсь в людях і не хотів би — це насамперед у ваших інтересах — помилитися щодо вас.

— Постараюсь виправдати ваше довір'я, — просто і скромно відповів Рудін.

— Жити ви будете в будинку викладачів школи. Андросов вас туди відведе. — Зомбах підвівся. — Ідіть і гарненько виспіться.