Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович - Страница 130
— Громадянине! Торкатися руками заборонено! — гучно пролунало в порожньому залі.
Гернгросс відсмикнув руку й озирнувся. На нього суворо дивилась худенька жінка в форменому халатику галереї. І раптом він побачив, що її очі розширюються, вона хоче закричати… і не може… Гернгросс мимоволі ступив крок назад. Він зрозумів тільки одне: ця жінка його знає. Він швидкими кроками пройшов повз неї, а опинившись у сусідньому залі, ще швидше попрямував до виходу. У дворі, розштовхуючи людей, він навально прорвався до воріт.
Щастя! З таксі вилізли й пішли до галереї дві дами. Гернгросс вскочив у вільну машину.
— Хутчіш вперед!
Водій, не дуже кваплячись, включив швидкість, і машина помчала провулком.
У цей час до міліціонера, який чергував біля під'їзду галереї, підбігла жінка в форменому халатику. Показуючи на таксі, що віддалялося, вона, важко дихаючи, вимовляла окремі слова:
— Гестапо!.. Кат!.. Заарештуйте!.. Гестапо!..
— Спершу, громадяночко, заспокойтеся, — статечно порадив їй міліціонер, але про всякий випадок все ж поглянув услід таксі і запам'ятав його номер: чи то 30–32, чи то 30–37. Машина була вже далеко… — Ну, заспокоїлися, громадяночко?
— Боже ж мій! Беріть машину, наздоганяйте! Він же втече!
— Громадяночко, скажіть ясно, що трапилося? Крадіжка?
— Та ні ж! Отой, що поїхав… Це ж кат гестапо… Бив мене… Мучив… Коли війна була… Я його впізнала… Він злякався і навтіки…
— От тепер усе ясно. Як ваше прізвище?
— Олейникова. Лідія Вікторівна Олейникова. Я тут працюю.
— Я бачу. Почекайте. Я зараз.
Міліціонер пішов до свого постового телефону, викликав чергового по місту і повідомив про пригоду:
— Так… 30–32 чи 30–37. Світло-сіра. Прізвище заявника — Олейникова. Лідія Вікторівна. Працівниця Третьяковки… Добре…
Водій Артамонов, який повіз Гернгросса, зранку був не в настрої. Вранці він прийшов у гараж, і з'ясувалося, що змінник підсунув йому машину з відірваним глушителем — гримить, наче порожнє відро з гори. Треба було приварити кронштейн, а зварник почав вимагати на «чвертку». Довелося дати, а інакше тинявся б у гаражі до полудня. Але біда не приходить сама. Поїхав він на вокзальну площу до ленінградського поїзда. Пішов до виходу, щоб виловити пасажира вигідного, і якраз пощастило — піймав такого, що в житті на таксі не їздив. І зразу ж нарвався на контролера. Тепер будуть тебе поливати на всіх загальних і інших зборах. А то й догану начеплять… А цей пасажир — де вони такі й беруться — гуде й гуде: «Хутчіш, хутчіш».
— На випадок чого мені штраф платити, а не вам, — звично огризнувся Артамонов.
— Я платить усі штрафи! — рішуче заявив Гернгросс. Артамонов вперше поглянув у дзеркальце на свого пасажира: здається, не наш?
Вони вже підіймалися схилом вулиці Горького.
— Куди ще? — спитав Артамонов уже ввічливіше.
— Вперед і швидко.
— Ясно…
А що ясно, невідомо. Буде потім кудкудакати: ах, мені треба було праворуч, ах, ліворуч!
— Будь ласка, відвезіть мене Білоруський вокзал.
— От тепер усе ясно. До поїзда?
— Станція метро, будь ласка.
— Ясно. Це ми вмить, — Артамонов і справді наддав газу.
Біля станції метро Гернгросс вискочив з машини, ткнув Артамонову п'ять карбованців і одразу ж змішався з людським потоком, що вливався в двері метро. Артамонов поглянув на лічильник — 47 копійок, потім знову на новеньку хрустку п'ятірку і вирішив: «Треба почекати — згадає, бісова душа, повернеться по здачу».
Але «бісова душа» не повернулася. «Відплатив мені зварника з походом», — посміхнувся Артамонов і, старанно склавши п'ятірку, сховав її в свій особистий гаманець…
Міліціонер і Лідія Вікторівна Олейникова зайшли до приміщення дирекції, і постовий заходився неквапливо складати протокол. Прізвище? Ім'я? По батькові? Рік народження? Місце народження?.. Він немовби й не бачив, що жінку, яка сиділа перед ним, трусило, наче в лихоманці, і не чув, як вона розгублено твердила: «Він утік… Він утік…»
Протокол ще не було закінчено, як у Третьяковку примчав кремезний хлопець у модній картатій сорочці на випуск. Він показав міліціонерові своє посвідчення і тихо спитав про щось.
Хлопець, вислухавши міліціонера, весело оглянув жінку.
— Ви Олейникова?
— Вп'яте кажу: Олейникова Лідія Вікторівна, — почала сердитись жінка. Справді: причепилися до неї замість того, щоб наздоганяти ката.
— Ви вже вибачте, Лідіє Вікторівно, — посміхнувся хлопець, — служба у нас така. Ви не хвилюйтеся, заходів вжито. Я з держбезпеки. Лейтенант Трегубов. Тепер ви мені все розкажіть, Лідіє Вікторівно. Що то за людина, яку ви впізнали? Де ви з нею познайомились? Як? І так далі. Тільки якомога детальніше…
Коли лейтенант Трегубов повернувся до КДБ і доповів про все начальникові відділу, той швидко дав по телефону кілька розпоряджень, коротко доповів комусь про подію і, нарешті, назвав останній номер.
— Це Бабакін говорить. Слухай-но, я пригадую, що в одному з твоїх донесень по «Сатурну», які проходили через мене, було щось про дівчину, яку Мюллер обробляв, щоб закинути в Москву. Пам'ятаєш? Тоді нікуди не виходь, зараз ми зайдемо до тебе з лейтенантом Трегубовим. Дуже цікава ситуація.
В кабінеті полковника Рудіна лейтенант Трегубов повторив свою розповідь.
— Ясно. Це вона, — сказав Рудін. — Виходить, вона тоді зломилась?
— Ні. Вона сказала, що вижила чудом, а потім, коли пішли німці, вже своїм ходом, як вона висловилась, перебралася в Москву, до сестри.
— Його шукають? — спитав Рудін.
— Шукаємо таксі,— відповів Бабакін.
— Генерала Маркова поінформовано?
— Так. Він на чотирнадцяту нуль-нуль призначив оперативку…
В цей час центральна диспетчерська таксі вже вшосте передавала по радіо одне й те ж оголошення:
— До уваги всіх водіїв! До уваги всіх водіїв! Якщо побачите машини за номерами 30–32 і 30–37, передайте їх водіям наказ директора парку: негайно з'явитися в свій парк. Повторюю…
Це оголошення могли чути лише водії радіофікованих машин, а їх було ще не так багато, до того ж ще й не кожний водій уважно до цього прохання поставиться. Старший лейтенант держбезпеки Глєбов це розумів і, нудьгуючи в таксомоторному парку, намагався побороти своє нетерпіння.
Першою прибула машина з номером 30–32. Водієм її виявилася жінка. І відразу ж Глєбов документально встановив, що в той час, коли трапилася подія, ця машина за викликом обслуговувала народного артиста республіки Смирнова-Сокольського.
Артамонов після Гернгросса возив ще з десяток пасажирів і вже після полудня одвіз веселу компанію в Химки. І там він влип: біля під'їзду річкового вокзалу стояла ціла валка вільних таксі. Повертатися в місто впорожні — невигідно, буде холостого пробігу кілометрів з сім. Але він помітив, що таксі все ж потроху розбирають, і вирішив ждати своєї черги й подрімати.
Його розбудив літній водій.
— Слухай-но, тебе в гараж начальство кличе. Негайно. По радіо зранку трублять. Мабуть, порушення якесь зробив?
— Ніяких порушень не було! — розізлився Артамонов, але згадав про контроль на вокзалі.— А може, ти помилився, не про мене йдеться?
— Точно. 30–37. Номер прямо в мозок удовбали — кличуть, кличуть…
А твій номер який?
А тобі навіщо?
— Легко сказати, такий холостяк треба зробити! На випадок чого підтвердиш, що я з Химок відчалював.
— Це можна. Номер мій — 40–14. Прізвище — Соловйов.
Артамонов записав і лютий, як біс, рвонув машину з стоянки… «Є ж на світі такі люди! Сам тицьнув п'ятірку і помчав, мов на пожежу. А потім схаменувся і ще й тарарам зчинив. Номерок мій запримітив. А втім, він не міг його побачити. Він ні спереду, ні ззаду машини не заходив. А на щитку після фарбування номера нема. Отож, міг він помилитися номером? Міг. А якщо він сидить у гаражі власною персоною? Тоді справа кепська — плакала моя п'ятірка. Але, може, взагалі щось інше — накапав контролер?»
У гаражі пасажира не виявилося. Замість нього з Артамоновим розмовляв симпатичний молодий товариш. Це був Глєбов.
- Предыдущая
- 130/133
- Следующая
