»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович - Страница 109

Рівно о двадцять першій тридцять на залізничному вузлі гримнули один за одним два вибухи такої сили, що, здавалося, струсонули все місто. В темряві з усіх кінців міста було видно сплеск вогню над вокзалом.

Клейнер у цей час був у своєму кабінеті. Він тільки що повернувся після обіду і слухав останні вісті з Берліна. Почувши гуркіт, Клейнер поглянув, чи закриті вікна кабінету шторами затемнення, і продовжував слухати радіо. Він подумав, що це наліт радянської авіації, але одразу ж до кабінету ввірвався його ад'ютант.

— Висаджено в повітря депо і водокачку!

— Хто повідомив?

— Військовий комендант вокзалу.

— Деталі?

— Він повідомив лише факт.

— З'єднайте мене з ним, а самі подзвоніть у казино черговому офіцеру, щоб усі наші люди негайно йшли сюди.

Клейнер був відносно спокійний. Він ще не знав масштабів того, що сталося.

— Комендант вокзалу біля апарата, — доповів ад'ютант і поквапливо зник за дверима.

Клейнер не поспішаючи взяв трубку.

— Оберштурмбанфюрер Клейнер. Що там у вас трапилося?

— Висаджено депо і водокачку. Вся будівля депо, в якому було п'ять паровозів, зруйнована. Водокачка зруйнована вщент. Більше я нічого повідомити не можу. У мене порушений зв'язок з комендантським взводом, у приміщені вокзалу вибиті всі вікна, зірвано частину даху. Вибачте, я мушу йти на місце події.

— Коли повернетесь, подзвоніть мені негайно. Зараз до вас прибудуть мої люди.

Тепер, коли Клейнер зрозумів, що сталося, спокій де й дівся. Він викликав ад'ютанта.

— В казино подзвонили?

— Так. Але подзвоню ще раз. Боюсь, що черговий мене не зрозумів. Дуже погано чути, а там грає музика.

— Яка в біса музика? — загорлав Клейнер. — Сьогодні неділя, пане оберштурмбанфюрер.

— Яка неділя? З'єднайте мене з черговим по казино!

Виявилось, що черговий по казино офіцер усе зрозумів правильно. Він сказав, що офіцери гестапо вже почали виходити, і спитав у Клейнера, чи стосується його наказ, також і офіцерів з приїжджої частини СС.

— Усі повинні залишити цей бордель! — горланив у телефон Клейнер. — Усі, і негайно сюди!

Першим у кабінет Клейнера прийшов Грюнвейс.

— Де всі інші? — закричав на нього Клейнер.

— Хто саме? — спокійно спитав Грюнвейс. Не так просто було злякати криком цю людину з мертвими очима.

— Ви з казино? — задихаючись від люті, спитав Клейнер.

Грюнвейс посміхнувся.

— Я туди не ходжу. Я вів допит, почув вибух і ось зайшов дізнатися, що трапилось.

— Диверсія на залізничному вузлі,— крізь стиснуті зуби гаркнув Клейнер.

Оглушливий гуркіт струсонув будинок, і в стіни його немовби вдарила шквальна хвиля. З тріском і дзвоном посипалися шибки, штори затемнення підкинуло до стелі.

— Погасити світло! — крикнув Клейнер, схопився з крісла і притиснувся до стіни.

Грюнвейс здивовано поглянув на нього, не дуже швидко пішов до дверей і повернув вимикач. Потім він підійшов до вікна, виглянув крізь розбите скло на вулицю і, не повертаючи голови, голосно сказав:

— По-моєму, горить казино.

До кабінету вбіг ад'ютант і мовчки почав приладжувати штори затемнення. Потім вбіг ще хтось. Клейнер не бачив його, було чути тільки його судорожне дихання і потім хрипкий голос:

— Нещастя! Яке нещастя!

Ад'ютант засвітив світло і прослизнув у двері.

Серед кабінету стояв начальник слідчого відділу. Клейнер уже сидів у кріслі і дивився на нього круглими від люті очима.

— Що ви там мимрите? Кажіть ясно, що сталося!

— Я щойно вийшов звідти, — переривчасто заговорив начальник слідчого відділу, — дійшов до пошти, став переходити вулицю… І в цей час мене ніби колодою по спині вдарило.

— Що сталося, чорт би вас узяв? — загорлав Клейнер.

— Висаджено в повітря і горить наше казино, — відповів начальник слідчого відділу. Крик полковника одразу ж привів його до тями. Він підійшов до столу і сів у крісло.

— Я так і зрозумів, — сказав Грюнвейс і спитав: — Наших там було багато?

— Повно, — тихо відповів начальник слідчого відділу. — Там не тільки наші. Багато з армії. Я бачив генералів, вони сиділи за окремим столиком, троє чи четверо. Жах… Жах!

Клейнер віддав наказ увімкнути сигнал тривоги.

За сигналом тривоги, який звичайно давався в загрозливі моменти авіаційних нальотів, усі співробітники повинні були негайно вибігати у двір, де був вхід до бомбосховища. Коли Кравцов вийшов у двір, там уже зібралося чоловік тридцять. Вони юрмились біля замкнутих дверей до бомбосховища і нервово розпитували один одного, що сталося. Кравцов міг би дати їм абсолютно точну інформацію, але він вважав за краще слухати, що кажуть інші…

Прибіг Грюнвейс. Він звелів усім вишикуватися в шеренгу. В цей час у двір заїхали два грузовики. Грюнвейс наказав усім сісти на машини.

— В казино! — наказав Грюнвейс, вскакуючи на підніжку машини.

За наказом Клейнера силами гестапо і СС було оточено райони вибухів. Кравцов потрапив до групи, яка оточила казино, що було тепер купою руїн, охоплених полум'ям. Солдати намагались гасити пожежу, але зробити це було неможливо — осередок вогню ховався під поваленими кам'яними стінами, і варто було солдатам загасити полум'я в одному місці, як воно знову виривалося в іншому. З гуркотом і ревінням примчали чотири танки. Солдати закидали подані їм танкістами стальні троси на руїни і в такий спосіб розтягали кам'яні брили. Однак усе це нічого не дало. Троси розжарювались і рвалися, мов нитки. Через годину прибули дві машини з хімічними засобами гасіння. Полум'я, нарешті, загасили. Все навкруги занурилось у пітьму, і тільки чорні клуби диму спліталися в хисткий стовп, що підіймався над містом все вище і вище, до самих зірок. А праворуч у небі розливалася червоно-сіра заграва палаючого депо.

Повернулись у гестапо лише опівночі. Співробітники розійшлись по своїх, кабінетах, пригнічені всім, що вони бачили. Багато хто з них цього вечора втратив своїх друзів. Усіх охопило відчуття страху і цілковитої своєї безпорадності.

Цієї ночі облави не було. Кравцов додому не пішов, ліг на столі в своєму кабінеті: хіба мало що може спасти на думку начальству, треба бути напохваті. Цілу ніч він чув біганину по коридору, нервові вигуки, лайку.

Близько дев'ятої ранку в коридорі пролунав вигук:

— Всіх до оберштурмбанфюрера! Негайно!

Кравцов зліз зі столу, причепурився і пішов до Клейнера.

У дверях приймальні його зупинив ад'ютант.

— Тільки німці,— сказав він, зачиняючи двері.

Кравцов не відходив, і ад'ютант повторив:

— Тільки німці. Хіба незрозуміло? — І двері захлопнулись.

Кравцов одійшов від дверей і на площадці сходів побачив трьох росіян, які так само, як і він, працювали в гестапо. Серед них був закінчений негідник, підручний Грюнвейса Булочкін, до якого Кравцов уже давно підбирався.

— Що діється? — спитав Кравцов, підходячи до них.

— Суд божий, — посміхнувся Булочкін, — Не хвилюйся, Конопльов, коли треба буде за вчорашнє відривати голови, нас покличуть. Я піду почищу пістолет, треба, як кажуть, приготувати знаряддя виробництва.

Булочкін пішов униз, а росіянин, що працював в реєстратурі, дивився йому вслід і, коли той зник з очей, сказав:

— Коли б нам самим голови не повідривали за компанію. Клейнер ще вночі зажадав особисті справи всіх руських співробітників. Легко сказати: не менше як сто жертв, і всі, як один, велике цабе.

— А що на вокзалі, не чули? — спитав Кравцов.

— Невідомо, дим і досі валує, і з заріччя оточення на три квартали стоїть. Наш лейтенант Цеслер казав спочатку, що це авіація, а тепер каже — партизанська диверсія.

— Так чи інакше, справа погана, — зітхнув Кравцов і пішов коридором до своєї кімнати. Ні, в цих нічого не дізнаєшся, вони начинені тільки чутками.

Головні події тим часом відбувалися в кабінеті Клейнера.

Співробітники гестапо, заховавшись у свої кабінети, намагались не потрапляти на очі начальству. Близько дев'ятої вечора Кравцов вирішив іти додому. Він заховав у стіл папери, погасив світло і вийшов у коридор. Ключ від кабінету належало здавати комендантові на першому поверсі. Ще спускаючись сходами, Кравцов побачив, як два солдати провели Булочкіна через вестибюль до дверей у двір. Він ішов попереду блідий як стіна.