»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович - Страница 107

— Ви офіцер, Біркнер, і повинні мене зрозуміти. Ви свідок того, що сталося, і я прошу вас бути присутнім при моїй розмові з Щукіним завтра вранці. А зараз я більше не хочу навіть перебувати з ним в одній кімнаті. Ця п'яна свиня зіпсувала мені найрадісніший день у моєму житті. Такого не пробачають. Вам, Біркнер, велике спасибі за увагу.

Рудін підвівся і швидко вийшов з кімнати.

Розділ 50

Полковник Клейнер рішучий, як ніколи. Є всі підстави вважати, що рішучість йому нагнали з Берліна. І ніколи ще Кравцов не бачив його таким злобно-неприступним — очевидно, укол з Берліна був болючим. Учора він підписав наказ про проведення в місті триденної облави, і став відомий день, коли вона почнеться: завтра, в ніч проти неділі, коли підпільники, на думку Клейнера, будуть не такі обережні. Підготовка до облави тривала протягом усього останнього тижня. На допомогу апарату гестапо до міста викликано дві роти есесівців. Операцією керуватиме сам Клейнер. Вона провадитиметься одночасно по трьох напрямках на основі попередньої розробки, проведеної другим відділом за даними міської агентури, що їх подав Кравцов, і, нарешті, вільним безадресним пошуком.

Для Кравцова ці дні були сповнені постійної тривоги. Він твердо знав лише одно — за тими адресами, які він дав у зведенні, гестапо знайде лише сліди підпільників, жоден з них жертвою облави не стане. Але він нічого не міг узнати про те, що має в своєму розпорядженні другий відділ. Звичайно, загальний сигнал тривоги підпільники одержали і, слід думати, вжили заходів. Але Кравцов розумів, як складно було оповістити всіх протягом такого короткого строку. А тут ще Марков попередив, що на облаву негайно ж відповість група Будницького. Кравцов знав, що ці хоробрі хлопці перебувають у місті, однак знав він і те, що вони не мають великого досвіду в конспірації. Словом, було чого переживати велику тривогу.

Настала субота… Як тільки стемніло, есесівці групами по десять чоловік почали займати вихідні позиції по всьому місту. Зв'язок з ними підтримувався радіотелефоном. У кабінеті Клейнера, що перетворився на справжній військовий штаб, на столах стояли рації, безперервно гули зуммери і в динаміках звучали голоси командирів груп, які доповідали про прибуття на місце. Кравцов був також тут, при Клейнері. Він входив до складу оперативної трійки, якій доручено вести хронологічний запис ходу облави на підставі донесень командирів груп.

Рівно о двадцять другій годині по всіх раціях було передано наказ розпочати операцію. На столі в Клейнера лежав розграфлений аркуш ватману, на якому під номерами були позначені всі адреси — головні, заздалегідь намічені цілі операції. Кравцов мигцем встиг помітити, що адрес цих дев'ятнадцять. Він подав сім. Отже, другий загін розробив дванадцять. Віддавши наказ розпочати операцію, Клейнер сів у крісло, зняв з руки годинник і поклав його перед собою.

Майже цілу годину в кабінеті стояла тиша, порушувана тільки потріскуванням у динаміках рацій та обережним шепотом присутніх людей.

— Доповідаю про адресу сім, — почувся глухий голос в одному з динаміків. — Взято одного чоловіка і зброю. Надіслано до вас. Операцію продовжую.

Через кілька хвилин надійшло нове донесення.

— Адреса п'ятнадцята. Арештовано і відправлено трьох. Обшук продовжую.

— Адреса друга. Безрезультатно. Переходжу на адресу п'яту.

— Група вільного пошуку три. Затримали одного чоловіка. Продовжуємо рейдувати свій квадрат.

Повідомленим надходили безперервно. Кравцов ледве встигав їх записувати. Було видно, що облава організована по-німецьки педантично і дбайливо, але що в її сіті з однаковим успіхом можуть потрапити не тільки ті, на кого полювало гестапо.

Почали під'їздити машини з заарештованими, яких одразу ж розводили по кімнатах першого поверху, де понад двадцять гестапівців за допомогою перекладачів, мобілізованих у всіх німецьких організаціях міста, проводили перші допити. Потім усіх затриманих, незалежно від наслідків допиту, відправляли до в'язниці. Там вони мали лишатися до кінця облави.

Мов полководець, що керує боєм, Клейнер робив позначки й записи на своїй схемі, час від часу вступав у радіопереговори з командирами груп, віддавав накази, дзвонив по телефону тим, хто допитував арештованих.

На другу годину ночі кількість арештованих досягла сімдесяти. Клейнер на своїй схемі обвів цю цифру червоним олівцем і сказав:

— Якщо ми влучимо в кожного п'ятого, і то буде добре.

Рівно о четвертій тридцять ранку всім групам було дано відбій; лише групи, що здійснювали вільний пошук, продовжували рейдувати містом ще цілу годину— робили, як висловився Клейнер, підчистку.

Наслідок першої ночі — сімдесят шість арештованих, один автомат, три гвинтівки, ящик з набоями, одна граната і радіоприймач.

— Зовсім непогано, — сказав Клейнер, потираючи руки. — Навіть цей один автомат, і той був націлений в нас. Тепер вони будуть думати, що облава закінчена і що, в усякому разі, недільна ніч у них в резерві. А ми їх обдуримо і завтра повторимо удар. А наступної ночі нанесемо третій, завершальний.

Клейнер вирішив піти вниз, де проводили допит, і запросив з собою оперативну трійку.

— Ходімо поглянемо, що за риба піймалася.

В першій кімнаті, куди вони зайшли, молоденький гестапівець допитував хлопця, який був ще молодший від нього. Обоє вони були біляві, і в обох був однаковий вираз обличчя — напружений і злий. Перекладачем на допиті була жінка, яка годилася їм в матері.

Помітивши Клейнера, гестапівець схопився.

— Сидіть, сидіть… — сказав Клейнер, дивлячись на арештованого. — Хто ви?

— Поки що нічого не пощастило з'ясувати, навіть прізвища, — відповів гестапівець і почервонів. — Морочуся з ним цілу годину. Мовчить, і все!

— Ану, Конопльов, — звернувся до Кравцова Клейнер, — розворушіть цього юного бандита.

Кравцов став напроти арештованого.

— Чого, дурний, мовчиш? — майже співчутливо спитав Кравцов. — Це ж гірше. Ти, можливо, ні в чому не винен, а подумають, що мовчиш неспроста.

— Нічого я не знаю, — видушив хлопець.

— О, прогрес! Німий заговорив! — вигукнув гестапівець.

— І прізвища свого не знаєш? — спокійно спитав Кравцов.

— Навіщо вам моє прізвище? Нічого не скажу.

— По-моєму, рибка хоч і невелика, але явно червона, — по-німецьки сказав Клейнер.

— При затриманні він намагався викинути пістолет, — повідомив гестапівець.

— Ах, ось як! — сказав Клейнер. — Тоді не гайте на нього зараз часу, відправляйте до в'язниці, скажіть, я наказав — в одиночку. Він у нас заговорить, коли познайомиться з Грюнвейсом. Ходімо, панове.

Коли вони вийшли в коридор, Клейнер сказав:

— Може виявитись, що ця рибка і не маленька. Як, Конопльов?

— Можливо.

Кравцов був майже впевнений, що хлопець з підпілля або принаймні зв'язаний з ним. Виказувало це його вперте, затяте «нічого не скажу». Невже він не задумається над тим, що йому встиг сказати Кравцов про небезпеку мовчання, і не придумає якогось тямущого пояснення?

З-за якихось дверей долинав пронизливий жіночий крик. Клейнер підвів палець.

— О, десь ведуть розмову з дамою! Зайдімо.

Дама, з якою розмовляли, була така велика і розбухла, що заповнила собою всю маленьку кімнату. Малорослий гестапівець, який її допитував, здавався поряд з нею карликом. Перекладала дівиця в кокетливій шапочці з хутряним помпончиком.

— Ти йому, ідіоту, поясни, — репетувала жінка, навалюючись на перекладачку усім своїм величезним тілом. — Я чесна спекулянтка, а не те, що він, ідіот, думає. А то ось я йому як заїду раз, від нього мокре місце залишиться. Бач, наловчились хапати чесних людей! Скажи йому, ідіоту.

Перекладачка, ледве стримуючи сміх, перекладала те, що казала спекулянтка, пропускаючи лайливі слова.

Побачивши тих, що увійшли, спекулянтка безпомилково вгадала у Клейнерові головного начальника і посунула до нього.