Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Слово після страти - Бойко Вадим Яковлевич - Страница 78
16
Якби мені хто сказав, що я побачу одного з главарів фашистської злочинної камарильї Генріха Гіммлера і навіть розмовлятиму з ним, я б ніколи не повірив і назвав би його божевільним. Я і всесильний рейхсфюрер СС, шеф німецької поліції, катюга з катюг,.. Такого навіть уявити не можна.
День 21 липня 1943 року почався як звичайно: підйом, аппель. Блокфюрер Ауфмейєр прийняв рапорт блокельтестера Пауля, двічі пройшовся вздовж строю, перераховуючи в’язнів, розписався в рапортичці і пішов на центральний аппельплац доповісти рапортфюрерові. Ми залишилися стояти в строю, поки не закінчиться розвод. Минув час аппеля, а сирена чомусь не сурмила відбій. Ми губилися в здогадах. Очевидно, щось сталося незвичайне.
Ще більше насторожило всіх те, що рапорти від блокфюрерів цього разу приймав сам начальник табору Рудольф Гесс, а це вже було незвичайним. Як дізналися ми потім, прийнявши рапорти, Гесс вишикував на центральному аппельплаці усіх блокфюрерів та офіцерів есесівської охорони і повідомив, що в табір прибуває сам рейхсфюрер Гіммлер. Після цього він довго інструктував своїх підлеглих, як треба підготуватися до зустрічі високого гостя. Рейхсфюрер любив спостерігати табір у дії. Звідси й вимоги: залізна дисципліна, чіткість у всьому, ідеальна чистота. Треба, щоб у рейхсфюрера залишилося враження про Освенцім як про зразковий табір. Після цього Гесс дав вказівку відправити арбайтскоманди на роботу, а всі інші в’язні повинні навести в таборі ідеальний порядок і чистоту. Прибирання треба було закінчити до дванадцятої години дня, бо о тринадцятій уже прибуває Гіммлер.
Невдовзі до нас прибіг захеканий Ауфмейєр. Він наказав виділити на кожну шлафзалу по сто в’язнів, а решта прибиратиме територію табору.
Плюгавий Вацек дав команду штатним прибиральникам вийти із строю. До них додали ще вісімдесят чоловік, і робота почалася. Керували прибиранням шлафзалів німецькі кримінальні злочинці. Палиці гуляли по наших спинах без розбору і поблажливості. Ми трудилися в поті чола, буквально вилизуючи всі закапелки.
Що-що, а чистоту німці любили. Поруч із штабелями трупів, по-хазяйському складених і посиланих хлоркою, можна було побачити акуратно підстрижені декоративні чагарники й газони, розкішні клумби квітів, рівні, як тенісний корт, майданчики й доріжки, посипані пісочком, численні таблички, розмальовані олійними фарбами, розписані вигадливими шрифтами на багатьох мовах. Усе це зроблено зі смаком, скрізь ідеальна чистота й порядок, хоч туристів запрошуй, бракувало тільки гойдалок і фонтанів. Якби не крематорії, не сморід, не огорожі з колючого дроту, не вишки з кулеметами, не похмурі будівлі блоків і не їхні мешканці, схожі на привидів, що вийшли з пекла, зовні Освенцімський табір можна було б прийняти за фешенебельний санаторій.
Звістка про те, що прибуває сам Гіммлер, поширилася блискавично. В’язні принишкли, похнюпились. Усі ми розуміли, що від цього візиту добра не жди. Гіммлер в Освенцімі бував не раз, і після кожного його візиту комбінат смерті збільшував оберти, зростали темпи винищення людей.
Шість годин ми працювали не розгинаючись. Нарешті о дванадцятій дали команду припинити роботу і всіх в’язнів вишикувати перед блоками. У таборі запала зловісна тиша. Навіть вартові на вишках перестали ходити.
Гіммлер і його свита прибули спеціальним поїздом — паровоз і чотири броньовані вагони. Один вагон займав Гіммлер, другий — його свита, а в інших двох була охорона.
У цій поїздці Гіммлера супроводжували начальник поліції, він же начальник імперської служби безпеки (СД) обергрупенфюрер СС Ернест Кальтенбруннер; начальник управління шпигунства і диверсійної служби, або, як він тоді називався, начальник VI Головного управління імперської безпеки бригаденфюрер СС Вальтер Шелленберг; начальник Головного адміністративно-господарського управління військ СС обергрупенфюрер Освальд Поль; начальник відділу IV Б-4 управління СС штандартенфюрер Адольф Ейхман; шеф есесівських диверсантів, або, як його тоді називали, начальник VI Управління гауптштурмфюрер СС Отто Скорцені та інші високопоставлені чиновники.
Спершу з вагонів висипала особиста охорона Гиммлера і вишикувалася вздовж залізничної платформи. Перед тим, як Гіммлер ступив на територію табору, охорона зайняла всі блоки, майстерні, доріжки, майданчики. Уздовж усього маршруту на невеликій відстані один від одного стояли автоматники.
О другій годині дня напруження досягло апогею. В’язні вже дві години стояли перед блоками по команді «струнко». Дехто не витримував несамовитої спеки і падав. Таких негайно односили в туалетну кімнату.
Гіммлер вирішив пройтися по табору пішки: він любив цей табір, як ніякий інший. Не відповідаючи на цілі хори «ахтунгів» і «хайлів», середня на зріст кривонога людина з обличчям дрібного крамаря в білій есесівській формі неквапливо пройшла крізь ворота табору. Поруч дріботів засапаний Гесс, якому важко було носити в липневу спеку свою двохсоткілограмову тушу. Та й не звик він ходити пішки. За Гіммлером суцільною стіною йшли генерали й офіцери з його свити. Процесію замикали з десяток освенцімських офіцерів, серед них — начальник крематоріїв Молл, головний лікар Менгеле, начальник табірного гестапо Богер, рапортфюрер Бунтрок та інші.
Гіммлер пильно вдивлявся в усе, що зустрічалося по дорозі.
— Тільки в Освенцімі я відпочиваю по-справжньому і відчуваю себе спокійним[57], — сказав він Гессу в глибокій задумі.
— У нас тут гарно, спокійно...— відповів Гесс.
Біля самих воріт, праворуч, як іти в табір, росла єдина на весь табір берізка. Побачивши її, Гіммлер зупинився, на його камінному, непроникному обличчі виморщилося щось схоже на посмішку.
— Підросла красуня,— сказав він.— Дивіться, щоб за нею був належний догляд.
— Я, гер рейхсфюрер, особисто стежу за тим, як доглядають берізку,— поспішив запевнити Гіммлер а лагерфюрер, радіючи, що шеф сьогодні в доброму гуморі.
Гіммлер виявив бажання почати огляд табору з карантинних блоків. Уся свита попрямувала до нашого блока.
Ще не було видно начальства, а наш блокфюрер стояв напоготові. Пролунала команда «мютцен ап!» — дві тисячі шапок вдарилися об стегна невільників, утворивши громоподібний звук. Усі завмерли, боючись не те що ворухнутися, а навіть дихнути. Нарешті десь попереду, за рогом сусіднього четвертого блока, гаркнуло «ахтунг», і слідом за цим з’явився блискучий почет.
Ауфмейєр переляканим голосом вигукнув «ахтунг!» і, карбуючи крок, рушив назустріч Гіммлерові, щоб віддати рапорт. Щойно він устиг викинути праву руку для нацистського привітання і вигукнути «гер рейхсфюрер...», як Гіммлер нетерплячим помахом руки обірвав рапорт і швидко підійшов до вишикуваних в'язнів. За ним підбіжки рушила свита. Здалеку замелькали високі картузи з орлами на туліях і черепами на кокардах, світло-голубі мундири генералів з яскраво-червоними лампасами на галіфе і темно-зелені мундири есесівців рангом трохи нижче. На сонці заблищали гудзики, пряжки ременів. Наближався урочистий похід сатанинської гвардії з самим люцифером на чолі.
Он він, у білому мундирі, наче біла ворона у зграї чорних круків, у білих рукавичках, поблискує скельцями окулярів, майже до половини закритих козирком насунутого на лоба картуза. Генерали улесливо зазирають йому в обличчя, за ними товпляться ті, в кого нижче звання. А він іде, всесильний, всемогутній, іде й, мабуть, землі під собою не чує.
Гіммлера я впізнав одразу. Річ у тому, що в гестапівській тюрмі Кракова в кабінеті Крауса висіло два портрети — Гітлера і Гіммлера. Під час допитів вони весь час були перед моїми очима і врізалися в пам’ять назавжди. Правда, на портреті Гіммлер виглядав молодшим і на носі в нього були не окуляри, а пенсне.
Живого Гіммлера я розглядав з гострою цікавістю. Він був середній на зріст, мав короткі, криві ноги і довгі клішняві руки. Білий мундир щільно облягав його сутулувату спину і неширокі похилі плечі. Вилицювате, ще не старе, але вже брезкле обличчя, відстовбурчені вуха, крючкуватий ніс. Звертали на себе увагу одвислі рожеві щоки, трикутні вусики, вузеньке підборіддя і глибоко посаджені колючі очиці-гудзички — маленькі чорні зіниці в оточенні зеленуватого болотця. Випещене непроникне обличчя зберігало сліди надмірної косметики. Це було ординарне обличчя — з тих, які щодня зустрічалися тисячами. І здалеку, і зблизька Гіммлер виглядів непоказним серед своєї свити. Доводилося тільки дивуватися, як така ординарна людина могла виприщитися на такій високій посаді, зосередити в своїх руках таку величезну владу і тримати в страху десятки мільйонів людей, поза всяким сумнівом набагато розумніших і здібніших за нього.
57
Цю фразу потім часто повторювали есесівці. Завдяки есесівцям, котрі любили повторювати слова начальства, багато деталей, пов'язаних з візитом Гіммлера, стали відомі підпільникам, а відтак і мені.
- Предыдущая
- 78/93
- Следующая
