Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана - Борщак Ілько - Страница 22

Карло XII залишився досить довго у Ромнах. Він проголосив там маніфест до українського народу, дбайливо приготований його державним секретарем Гермеліном і Орликом. Ось два виїмки з нього:

«З Божою допомогою хочемо боронити український народ і хоронити його аж до хвилини, коли, скинувши із себе московське ярмо, поверне він свої давні права і вольності…»

«Те, що каже цар, буцімто ми змовилися з польським королем, щоб йому видати Україну, це брехня, яка переходить межі нахабства, чисто московська вигадка».

Карло XII пригадував при цьому людяну лицарську і чемну поведінку шведів, яка була у них звичаєм, звертаючи увагу українського народу на варварські методи Москви. Короткими штрихами він змальовував усі кривди царів, заподіяні Україні, звертаючись до неї з гарячим покликом об'єднатись однодушне довкола ясновельможного гетьмана Мазепи, що підніс прапор свободи.

Петро відповів на це прокламацією, до якої долучив фальшивий документ на доказ, що гетьман продав свою країну Польщі. Між Карлом XII, що користав із рад Мазепи і Петром, почалася справжня гра маніфестів, в якій ставкою була Україна. Та вона у нічому не змінила рішень, прийнятих на полі бою. Землі, зайняті москалями, не могли висловити свого голосу ні волі, а все ж найкращі їх сини потайки приступали до визвольницької армії.

Прийшла зима; ця зима 1708–1709 рр. належала до найсуворіших із коли-небудь відомих в Європі. Ріки скрізь позамерзали, навіть у Франції та в Італії. На українських степах, вкритих грубезним шаром снігу, була виїмкова, просто нелюдська студінь; серед неосяжної білини пощезали дороги і перервались зв'язки між шляхами. Більш як 4000 шведів згинуло від морозів; Гадяч перемінений у величезний шпиталь, став могилою Карлової армії.

На початку 1709 р. Карло XII переніс свою головну команду до Зінкова і побив москалів в околиці Веприка, біля Гадяча. У цьому бою визначився Войнаровський.

Шведський король і гетьман, заохочені тим успіхом, рішили почати остаточні воєнні операції, щоб прогнали москалів з України.

Кампанія почалась у нинішній Харківщині; москалі, побиті у кількох сутичках, відступили без великого спротиву. Мазепа не покидав Карла XII. Він стежив із цікавістю за психологією того дивного володаря. Зі своїм старим досвідом дивувався, коли приглядався його нежданим і завсіди виїмковим починам. Шведські історики не забули залишити нам деякі характеристичні подробиці.

Одного дня під мурами містечка Валки Карло XII і Мазепа вели улюблену розмову на стратегічні теми. Гетьман, як завсіди, чемний і великий майстер від компліментів, сказав до короля: «Війна, Ваша Величносте, проходить із щастям для Вас. Звідси до Азії не далі як вісім миль». Карло XII слабо боронився, кажучи, що звичайні географи міряють віддаль зовсім інакше. Мазепа, знаючи справжній культ шведського короля, для пам'яті Александра Великого, оповів йому, що недавно тут, у цьому краю, відкрили пам'ятник, збудований на честь Александра Македонського.

Цих кілька слів легкої розмови і ніжна лестка, що розбудила себелюбство молодечого короля, зробили більше враження, ніж Мазепа міг сподіватися.

Того самого вечора король казав покликати до своєї головної квартири генерала Гіллєнкроока, щоб повторити йому слова Мазепи, що вони вже недалеко від Азії.

— Ви жартуєте, Ваша Величносте, — відповів переляканий генерал, — до Азії треба йти іншим шляхом.

— Я ніколи не жартую, — відповів король, — підіть до Мазепи і дістанете якнайточніші інформації. Попрохайте, нехай вкаже, куди веде дорога до Азії.

Гіллєнкроок пішов до гетьмана, який дуже зажурився, почувши, що Карло XII робить такі висновки з його невинної лестки. Він же ж хотів бути тільки чемний.

— Ех, пане гетьмане, — сказав генерал-квартирмайстер, — з нашим королем небезпечно жартувати про такі справи. Він любить понад усе на світі славу і для неї пішов би не знати куди.

Шведські генерали почали трохи журитися, що Мазепа має чимраз більший вплив на їх короля. Зручний гетьман приєднав собі своїм чаром нового почитувача.

Погані дороги із страшними вибоями перешкоджали шведській армії у поході на Московщину. Головній шведській команді вдалося переконати Карла XII, щоб обмежився у своїм наступі до України, де зрештою, дороги і так не були кращі; від дощів, болота і снігів, що танули, шведська армія зазнала великих втрат, але Карло XII завзявся іти у напрямку московського кордону; цей похід із стратегічного погляду був зайвий, а навіть, небезпечний, бо ворожа армія не була знищена. Шведські війська танули і виснажувалися без реальної користі.

За той час Петро не сидів бездільно. Він зайняв важне місто Прилуки. Шереметьєв пробував захопити Лохвицю, де була найбільша частина скарбів Мазепи і його приятелів. Хоча ця спроба не вдалася, виявилось, що шведи вже менше боєздатні і навіть трохи подались узад.

Коли у березні 1708 р. леди скреснули, діяльність з обох боків припинилася. Шведи вибрали на головну квартиру Будищі на правому березі Ворскли, а цар, вернувшись до Росії, полишив команду Меншикову.

Оба противники намагались приєднати для себе запорожців. Петро вислав на Січ послів з дарунками і красномовного архімандрита. Та кілька днів пізніше приїхали туди і висланці Мазепи: Орлик, генеральний суддя Чуйкевич, київський полковник Мокієвський, свояк гетьмана і Мирович, один із найславніших мазепинців, бунчуковий товариш.

23 березня зібралась Січова Рада. Вона вислухала спочатку московських послів, потім казала прочитати лист від Мазепи. З питомою собі зручністю він пригадав усі кривди царів супроти України; при допомозі шведів, казав він, Україна зможе скинути московське ярмо і вибороти собі свободу. Після цього прочитали лист від кримського хана, який радив запорожцям станути на боці Мазепи.

Кошовий отаман Кость Гордієнко, відомий патріот і енергійна людина, якого ім'я згодом стануло поруч Мазепиного, сказав у користь гетьмана прегарну промову, що перехилила терези. Запорожці голосували однодушно за старокозацьким звичаєм союз із Мазепою.

Ця подія мала велике значення в історії України.

Запорозька Січ була найбільше демократичним середовищем на Україні і завсіди була готова боронити проти гетьманів і нових панів бідноту і піддержувати найрішучіше соціальні домагання. Саме та Січ заявилась за Мазепою п'ять місяців після руїни Батурина, коли вигляди на успіх були вже дуже слабі. Цим актом український народ немовби зняв рішення гетьмана на висоту національного повстання. Запорожці ніколи не погоджувалися з соціальними поглядами Мазепи і його оточення. Та тут вони пожертвували своїми особистими нахилами для вищих інтересів українського народу, якому загрожувала Москва.

І тепер, як за часів Хмельниччини, суспільні різниці, ворожнечі і чвари, що настроювали запорожців проти української аристократії відійшли на другий план перед національною ідеєю, загроженою чужинцями.

Мазепа не був уже провідником українських панів у боротьбі проти російського царя, але став вибраним представником українського народу. Москва не помилялась щодо цього; вона хотіла вжити проти запорожців найгостріших репресій: адже саме там серед них, більше як 25 літ мазепинські ідеї находили собі захист і прокидалися…

До Карла XII вислали лист Костя Гордієнка. Кошовий отаман заявляв в «імені запорозької братії», що він сам і його товариство приймає опіку шведського короля. Вони ладні були йти на ці жертви, щоб вибороти собі свободу і «молились до Бога за успіх для шведів».

30 березня Карло XII прийняв у Будищах запорозьких послів. Посли не вийшли ще із королівського табору, як Гордієнко почав наступ на москалів. Запорожці знищили залогу в Кобеляках й усі відділи, розташовані у цій прикордонній смузі, що мали піддержувати серед населення прихильний настрій для царя. В кількох днях загальне становище змінилося в користь союзників і Україну опорожнили аж до Дніпра.

6 квітня Гордієнко приїхав до Будищ зі своїм генеральним штабом. Мазепа вислав йому назустріч двох полковників і 2000 козаків. Вони мали провести запорожців до Диканьки, давнього Кочубеєвого маєтку, де ще недавно Мазепа зустрічався із Мотрею.