Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Цар і раб - Білик Іван Іванович - Страница 83
— Ти єси, Великий княже. — Будимир-Тарас білим гіпсовим копилом торкнув Савмака за бороду — Коли би-с поголив оту вовну, й голову також і лишив би-с кіску та вуса, був би-с отаким.
— Наче римлянин, — усміхнувся лоґоґраф, який усе розумів. — Або євнух!
Се могло б видатися невдалим жартом, але враження справило на всіх, Будимир-Тарас кинув пробний копил на стільницю, й він розкришився, Савмак узяв інший, бронзовий, і повернув зрізом до віконця. Там була його подоба, збоку ж кривуляли грецькі літери: «С-а-в-м-а-к». А на бронзовому кувадельці, яке мало відкарбовувати зворот номисми, був Геліос — променистий кумир Сонця. Се вигадав От, і Савмак погодився з Отом. Двадцять п'ять чи й більше тому років, коли здурілий пергамський цар Аттал Третій, перейнявшись дикою зненавистю до власних підданців, подарував своє царство Римові, молодший брат його, Аристонік, підняв повстання супроти Риму, й залізні леґіони довго не могли нічого вдіяти з Аристоніком, бо він проголосив Пергам Царством Сонця й дав волю всім робам, які підтримали повстання.
Євнух не схвалював Отової вигадки, та вона раптом заполонила Савмака: се було єдине, що могло виправдати його у власних очах. Він не хотів бути царем, а думка про Царство Сонця підкорила його й знезброїла.
— Лаштуй сього копила, — сказав він золотареві. Будимир-Тарас розвів руками:
— Сьогодні вже нікому лаштувати…
Були «Діжки» — перший день грецького свята Антестерій, а в робітні золотаря працювало багато греків. Савмак аж тепер здогадався, чому тут нині так тихо. В день «Діжок» уся Еллада стає рівною, невільники здобувають волю й мають право робити, що хочуть, і казати, що хочуть, — до самого заходу сонця, навіть обідати сідають разом з господарями.
У сей день грек уперше куштував нове вино, й куштував старанно, тому вулиці під обід виповнювалися веселим натовпом. Царя, який ішов у супроводі двох наближених, радісно вітали мешканці верхніх терас, і тільки пильне око могло завважити, що вітають переважно скіфи та роби, греки ж, навіть не вельми заможні, стримано мовчать, бо всім невільникам, які вступили до рати, Савмак надав ісотелію — рівні з вільними громадянами права.
Обідня скатертина в царському хоромі була сього дня довга. Новий цар лежав у тронній світлиці, поряд з ним мостились евпатриди, які згодилися слугувати йому після смерти Перісада; за дверима стояли ложа для тих, хто прийшов скуштувати молодого царського вина, й було їх дуже багато — й у другій світлиці, й в екусах, і в чинницьких світлицях, і вздовж усіх анфілад, бо прийшли й люди знакомиті, й нижчі, й підлі, й геть чорні, й усі роби хорому, нині рівні з вільними.
Побачивши в одчинені двері старого золотаря, Савмак підвівся з ложа й пішов до нього. Прозоре вино з Перісадових підвалів заколисувало, перед очима ставав туманець, і хотілося розігнати його. Царя захоплено віншували з днем «Діжок», та він усівся коло Тараса долі, як і всі кругом. Дід мовчки налив йому в свій ритон і подав, не перестаючи зосереджено жувати, мов до нього підсів котрийсь буденний приятель, а не цар. Се не образило Савмака, хоч євнух, який негайно ж притулився поруч, глузливо зирив на них обох. Він їсть, мов чинить жертву кумирам, подумав Савмак, а вголос запитав, чи не чується старий ніяково в хоромі.
— Чого б се? — не глянувши на нього, відповів золотар.
— Жуєш, наче реберце жертовної ягнички.
— Хліб — святий, — так само проказав Будимир-Тарас і лише тепер обернувсь до царя видом: — А ти відаєш, пощо люди ворогують і діляться?
— Чим діляться? — Запитання було вельми недоречним, але Савмак не поспішав, учувши в ньому причаєний глузд, і євнух вирішив сам уточнити своє запитання: — Се — твоє, а се — моє?
Старий техніт поважно глянув на кругле, змережене жіночими зморшками обличчя євнуха й не відповів на його посміх. Савмак образився:
— Куди вернеш, техніте?
— Хай узавтра скажу, — тихо відповів Тарас-Будимир, і хоч скільки по тому євнух намагався викликати його на бесіду, він одмахувався, мовляв, поговоримо взавтра, коли проспимось, хоча вина було небагато й ніхто не встиг упитися.
Савмак хотів забути сю дурну сутичку, та крізь святковий гомін пиру йому вчувався Будимирів голос і не давав думати про щось інше. Лоґоґраф Полікрат, мостячись на сусідньому ложі голова до голови з царем, був злий і зухвало насміхався, просторікуючи щодо вигаданого Отом «Царства Сонця».
— Як собі уявляєш таке царство? — спитав він. — Усі щасливі й радісно всміхнені? Але ж радіти може й цар, у якого скітниці тріщать від золота й срібла, й жебрак, якому кинули тертий обол! Се чуття кумири дарували всім однаково: багатим і бідним.
Савмак не обзивався, замість нього євнухові сердитим голосом відказав От:
— Кумири хіба сказали, що один мусить бути вільним, а другий — невільником?
— Серед кумирів також є цар, а є й прості кумири, великий колісниче!
— А роби, роби серед них є? — домагавсь От. Євнух поблажливо глянув на молодого скороспеченого чинця, що примхою кумирів опинився серед евпатридів, і лише стомлено зітхнув, неначе дорослий од маляти:
— Царство — се є держава, юначе. В державі, мов у сім'ї, один мусить керувати, а решта — слухати його: котрому стояти на мурі з мечем, а котрому — орати ниву. Коли б усі держали мечі, то хто б тоді орав ниву?
Савмак упізнав Езопову байку про вола та пса й мовчки став на бік Ота, бо євнух безсоромно перелицював притчу давнього байкаря. Молодий колісничий, хоча й не знав тієї притчі, але глузд підказав йому, що правда на його боці, й запально вигукнув, блискаючи на Савмака очима:
— Орати мусять усі! А коли що — гуртом же й до меча братися!
— Ого-о! Далеко пішли б ми з тобою, великий колісниче! Тоді в державі настав би такий хаос, із якого й кумири не змогли б вибратись!
— А що стеріг би пес, коли б віл не зорав ниву? — не зміг утриматися Савмак, і лоґоґраф, упійманий на гарячому, заходився виправдовуватись.
— Та я ж нічого не кажу!.. — Він зімружився ще дужче. — Кожному визначено своє: волові — орати, а…
— А псові — сидіти на цепу, — замість нього докінчив Савмак, й Езопова байка раптом набула протилежного змісту.
Євнух споважнів.
— Хочеш переробити все по-новому? — тихо й аж злякано спитав він — Хто був робом — стане вільним, а вільних закуєш у нашийники робів? А де ж тоді «Царство сонця»?
Несподіваний оберт розмови збентежив і Савмака, й він пошкодував, що так легкодухо став на бік Ота. Євнух одчув тріщину в обороні й почав брати приступом:
— Орати землю хтось мусить?
— Мусить, — кволо відповів Савмак.
— Отже, воли державі потрібні?
— Потрібні.
— Тобто, потрібні роби. А хто буде робами? Скіфи? — Євнух прискалив очиці в бік великого колісничого. — Ні, наші скіфи вчинили бунт і перебили всю рать Мітрідатову. Вони не схочуть бути робами. Хто ж тоді? Елліни? Побійся кумирів, Оте! Де ж ваше «Царство сонця», коли ви закуєте вільних людей у нашийники? Та й чи багато вам наорють осі пещені евпатриди? Й чи не піднімуть і вони заколот, коли закуєте їх? Негайно піднімуть!
Пирувальники з веселим гомоном зустрічали появу кожної нової амфори вина. В день «Діжок» усі люди ставали рівними, роб веселився разом із господарем, і частували їх невільниці з царського хорому: перший день Антесерій нічого не давав невільницям, їхня короткочасна воля приходила наступного ранку — в день «Кухлів», коли жіноча процесія, принісши жертву біля хорому Діонісія, витягалася нескінченною вервечкою з Акрополя до амфітеатру, що, мов надвоє перебита миска, здіймався східчастими «вінцями» над Полудневим пілоном. То були справжні вакханалії, й перебрані в усілякі личини та шкури жінки здіймали галас і лемент, і то попереду, то позаду вибухали обрядові пісні, що нерідко переступали межу пристойности, й рясні юрми чоловіків на збіччях вулиць підголошували розшалілим жонам і дівам вибухами реготу, й свисту, й тютюканням. У день «Кухлів» пантікапеянки справляли «весілля» щойно обраної з-поміж себе «царівни», й Савмак, якийсь час ідучи в хвості хороводу розтелесованих прочанок, думав про царівну справжню, доньку Перісада — Вероніку. Після вітцевої смерти басиліса була не при здоровому глузді, й сьогодні Савмак наказав челяді стерегти її, аби не стала предметом усезагального посміху, бо Вероніка нахвалялася робам-покоївкам, що в день «Кухлів» перебереться на вдавану «царівну» й піде до вінця з Діонісом, коли Савмак не хоче повести її під вінець сам.
- Предыдущая
- 83/108
- Следующая