Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Цар і раб - Білик Іван Іванович - Страница 80
— Зевсе!
Савмак, замислившись, і не почув, коли до напівприбраного таламуса ввійшла Вероніка. Сим недозволеним для смертного ім'ям вона звала його щоразу, лишаючись із ним віч-на-віч. Спочатку почала була звати Аполлоном, але се нагадувало Савмакові Архелая, та й звучало воно ніби насміхом, не тулячись до його грубого обличчя. Ти — мій кумир, у хвилину розчулення казала вона. Як же маю звати тебе? Савмак сердито буркнув: Гефестом! Але олімпійський коваль Гефест був кривим на ногу, Вероніка ні за що не погодилася й відтоді звала його пошепки Зевсом, і се нагадувало йому дитячу забаву, яка перестала тішити дорослого. Се від того, подумав він, дивлячись у ясні карі вічі басиліси, що я по-справжньому досі любив тільки одну жінку, а сю полюбити не зможу…
Савмак холодно глянув на щасливу наречену й сам розізлився. Так було щоразу, коли він при Вероніці згадував іншу. Царівна відчула в ньому зміну й поблідла, й се теж не було для нього новиною.
— Який сьогодні день?
— Тетрас істамену! — непривітно відповів Савмак. — Ти задля того й прийшла, щоб спитати?
Вероніка тихо проказала:
— Я ще тебе сьогодні не бачила, Зевсе… — То було не зовсім так, бо тетрас істамену почався з третьою вартою, о дванадцятій ночі, а вона пішла з його вигрітого кравата після четвертої варти, — Тебе кличе басилевс, — нарешті здобулася на відсіч Вероніка й зовсім ображена вийшла.
У мене дуже важкий норов, зітхнув Савмак. Хотілося бодай поглядом утішити Вероніку, але по ній уже й кроки затихли. Він вийшов і почав спускатися клімаксом униз, на перший поверх. Ноги нечутно ступали по м'якому, ще вкритому рогожею червоному килимі. Савмак вирішив помститися собі за свій нестерпний норов і розмовляв із царем умисне лагідно, навіть двічі всміхнувся до нього. Перісад вимагав обставити весілля якнайбучніше, щоб декади гамеліона закарбувалися в пам'яті кожного громадянина довіку.
— Й се не заради тебе чи мене, — голосом старого стоїка міркував Перісад. — Я вже доживаю віку, й ти теж смертний, усі люди — смертні. Се заради держави, яку…
Примирливий голос і благенький, уже потойбічний вигляд могли б розчулити кого завгодно, лише не Савмака. Не слухаючи тихих міркувань старого, який намагався від чогось застерегти його, як кожен старий — молодшого, Савмак думав про те, на чому тримається примарна влада сього царя й усе його сміховинне царство, яке вже давно протрухло згори до споду.
То було майже невірогідно, але Савмак відповів собі на се запитання тільки влітку, в день Нового року. Відбувши врочисту требу над майже пересохлою Сухою річкою, він пішов і пішов берегом, а з містка повернув до моря, де двоє рибалок витягали з води стару барку: дід і малий отрок, схожий на нього, Савмака. Савмак знав старого лише з виду, проте взявся допомогти. Потім рибалка дістав з глибокого човна мушлю й простяг йому:
— Глянь, деспоте, як улаштували кумири!
До мушлі прикипіла тулубом зеленкувата актинія з кількома десятками мацаків, а з мушлі виглядали клішні величезного рака.
— Таких потвор багато на Кіпрі, я сам — кіпріот і знаю, а в пантікапейських водах ще ніхто не ловив подібного… — Він зробив широкий рух у бік царського чинця, який щойно допомагав йому витягти барку, мов останній роб: — Візьми собі, кіріє деспоте, коли маєш охоту.
Але Савмак уже побачив те, що було приступне небагатьом у сьому городі, й з огидою кинув облиплу слизьким тілом актинії мушлю. Держава — се ось ота мертва шкаралупина, до якої присмокталась актинія, хоча там уже сидить рак. Він тягає актинію, вона ж за те своїми отруйними мацаками відлякує од нього небезпечних для рака хижаків, і користь обом, ще й не абияка.
Котрим же визначили кумири бути мені? — подумав Савмак, слухаючи Перісада, який уже стомився й ледве переборював обважнілі повіки. Раком чи актинією?..
Великої різниці між ними не було, й пройнятому огидою до самого себе Савмакові сієї думки вистачило на два дні, коли з найвіддаленіших полісів царства почали з'їздитися весільні гості: намісники басилевса в Тірітаці, Мірмекії, Зеноновому Херсоніті, Тірітамбі, Феодосії, Гермонасі, Фанаґорії й навіть Баті на Пагрі. Лише з Ґорґіппії ніхто не приїхав, і Савмакові раптом стало шкода, що серед усіх пихатих евпатридів не буде Добривоя-Каллістрата, про якого в Савмака лишилися найкращі спогади.
А чи тільки його я хотів би побачити — спитав себе Савмак безжально, мов сторонню людину. Але такі думки ні до чого доброго не привели б, і він поквапився їх збутись, занурившись у вир нових людей, хитрощів і словесного мережива. Навіть од того, котрий гість у котрого пантікапейця знайде притулок на час весільних урочистостей, залежало багато дечого, й сим нехтувати не можна було, хоча перед очима поставав то Перісад із його нещирими софізмами, то шкаралуща мушлі з актинією та раком у ній.
Гостей день у день більшало. Вже в кожнім евпатридськім домі на Восьмій терасі Акрополя були приїжджі, а краю їм Савмак не бачив. Їхали кіньми й волами, верхи й на возах, ведучи по собі цілі зграї синів, доньок і невільників, але жоден ще не наважився прийти в хором із порожніми руками, й коштовні дари, часом навіть коштовніші, ніж можна було сподіватися від зубожілих евпатридів Боспорського царства, лежали окремо й купами по всьому хоромі.
Окремі дари привозили жони іногородніх евпатридів басилісі Вероніці, й вона раділа їм, наче дитина, й із кожною річчю бігала до Савмака:
— Зевсе, глянь!
То був дорогий ґердан, або фібула з величезним кривавцем чи смарагдом, або діадема, або золотий кілік.
Дев'ятий день перед декадами, ената, почався тим самим, що й усі попередні: набридливими відвідинами та обрядом уручення дарів. Сі люди, які зневажали й ненавиділи Савмака, так щиро всміхалися йому, що він міг би, не знаючи їх, навіть розчулитись. І від сього їхні дари здавалися ще гидкішими.
— Що ти хочеш? — спитав євнух, дивлячись на його кислий вид. — І від кого! Від отого Никона?
Феодосійський намісник привіз царевому зятеві величезний срібний кратер, карбований талановитим технітом і позолочений. Про Никона всі знали, що він підтримує з піратами Одноокого Дибоспорита найтісніші стосунки, а за виправдання їхніх злочинів бере хабарі, але він належав до давньої династії Археанактідів, тож Савмак лише скосував на євнуха:
— Дивно чути таке від тебе, Археанактіда, лоґоґрафе!
У свої сімдесят з гаком років Никон залишався красивим, чимось нагадуючи Савмакові Архелая.
— Кожна отара має свою шолудиву вівцю!.. — багатозначно відповів євнух, і Савмак здогадався, на що він натякає: замолоду Никон любив більше хлопчиків, ніж дівчат і жінок.
Дивний спокій і примирення, які оволоділи Савмаком із самого ранку, почали лякати його. На думку раз по раз спадали слова Геродота: «Кумири заздрісні!..» Савмак спробував одігнати те наслання, та воно раптом здалося йому чимось вагомішим, ніж здавалось досі, й він ледве долав себе вислуховувати евпатридів, аби дати бодай пристойну відповідь на їхні численні, здебільшого порожні, але часом і досить підступні, хитро замережені словами й посмішками запитання.
Що се зі мною діється? — почав уже не на жарт лякатися Савмак, коли немічний цар своєю роздриженою рукою притискав печать срібного характера під декретом про видання Вероніки, басиліси, доньки Перісадової, єдиної спадкоємниці Боспора з усіма його землями й городами, за високорідного деспота й великого лоґофета Савмака Пантікапеянина, евпатрида.
Декрет має бути оголошеним наступного ранку над жертовником Аполлона Лікаря, де два роки тому відбулись і заручини. Евпатриди, присутні на підписанні декрета, пошепки перемовлялися між собою, й з їхніх усміхнених облич можна було виснувати, що шлюб деспота, евпатрида Савмака з басилісою змащує медом та миррою їхні серця. Та Савмак, дослухаючись голосів у своїй власній душі, знову питався: що се зі мною діється?
Він не міг назвати себе щасливим, отже, й те Геродотове застереження не стосується його, та на серці від того не ставало ні легше, ні спокійніше, і коли обряд підписання скінчився, він пішов у протилежний край хорому, де не був уже кілька днів, перебравшись на другий поверх.
- Предыдущая
- 80/108
- Следующая