Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Цар і раб - Білик Іван Іванович - Страница 40
— Питаєш про себе, а я скоро й сам не знатиму: хто я!
Савмак умить наче прокинувся чи витверезів і тремко зітхнув. Було схоже на'те, що цар аж тепер усвідомив справжню ціну подій, які розвивалися й вирували невидимими хвилями десь поблизу, навколо сього хорому або навіть ближче. Савмак хотів уже виходити, та в дверях стояв Архелай. Цар тепер підійшов до декарха своєї особистої сторожі й так само задер борідку:
— А сей скаже! Сей мені зичить добра й скаже!.. — Архелай зиркав то на царя, то на нового лоґофета й не знав, як повестись. — Ти знаєш, хто я? — спитав у нього Перісад.
— Ти?.. Ти — басилевс Боспора: Пантікапея, Феодосії, Фанаґорії, Ґорґіппії й усіх інших городів нашого царства… — непевним голосом вимовив Архелай, і досі неспроможний отямитись.
— А його знаєш? — штрикнув цар борідкою в бік Савмака.
— Знаю…
— Ото й скажи йому, коли знаєш, — відповів Перісад і дрібненьким сердитим кроком вийшов, на ходу закидаючи верхній край гіматія через ліве плече.
Савмакові було неприємно стояти поруч із Архелаєм. Декарх махерофорів мовби змалів, зіщулився й зовсім не нагадував мармурову подобу Аполлона з аґори. Найдужче вразив Савмака голос Архелаїв і його сповнені робського схиляння слова. Тоді згадалося, що сей живий Феб і до нього почав ставитися геть інакше, й Савмакові аж занудило. Раніше він просто не любив сього красеня, гордовитого нащадка попередньої династії боспорських царів, а тепер зненавидів, і то не були ревнощі.
— Як учинити з тим Тімокреоном, великий лоґофете? — поштиво звернувся до нього Архелай, і се вже здалось Савмакові надмірним.
— Я сказав Клісфенові, — буркнув він і вийшов.
До кінця дня Савмак ще кілька разів стикався з Архелаєм, і щоразу там, де бував ошалілий Перісад. Вродливий Археанактід так віддано заглядав у вічі цареві, що було гидко навіть дивитись.
Увечері, трохи заспокоївшись, Савмак зайшов до євнуха Полікрата, й господар дому, теж на диво спокійний, розповів гостеві все, що про нього знав і про що тільки здогадувався…
Розділ 14
Не зважаючи ні на які підозри, понтійського таксіарха з Пантікапея не вирядили: Діофант із цілою учтою мечоносців гостював у Дамона, великого колісничого, й дружба між головними воєводами обох сусідніх царств нікого не дивувала. Перісад кликав до себе на розмову великого колісничого й ділився з ним сумнівами, та Дамон заспокоїв старого й наляканого басилевса й навіть благодушно посміявся з його безпідставних підозр. І справді, сказав він, німфейський купець і всіма шанований евпатрид Евтихій не бачив у відкритому морі Діофантової діери, бо Діофант у сей час відсиджувався в заводях Корокондамітської коси на протилежнім азійському боці протоки, неподалік Пантікапея. Спалена ж митницьким маґістратом Тімокреоном діера ні понтійському цареві, ні його всіма шанованому таксіархові не належить і ніколи не належала.
— А гроші з Мітрідатовим ликом? — нагадав Савмак і подумав, що коли Дамон почне й зараз виправдовувати свого нового друга Діофанта, то двох думок уже не буде й навіть Перісад упевниться, й матиме слушність, що Дамон чинить супроти нього змову.
Вони стояли на басиліці, біля священної подоби Перісада-Кумира втрьох, і Дамон, поклавши руку на жертовник, без упевнености мовив:
— Сього ні я, ні мій гість Діофант не знаємо…
Перісад завагався, й Савмак теж почав хилитись до думки, що всі недавні події — химерний збіг у часі, як казав Арістотель, «метафізика хрононтон».
Діофант по приїзді лише раз навідався до Царського акрополя й, не заставши Перісада в хоромі, більше не приходив. Зате двоє з його чималої учти бували тут щодня. Одного Савмак знав іще з Херсонеса, то був чорнявий носатенький махерофор Евґеній. Другого бачив уперше, він ходив за Евґенієм невідступно, мов тінь, і звали його Дорілаєм. Важко довелося б шукати різніших людей за сих двох юнаків, хоч обидва мали не більше як по двадцять два або три роки. Якщо присадкуватий і чорний Евґеній дуже легко сходився з людьми й ще легше кидав їх, то здоровенний рудобородий Дорілай одбувався мовчанням, та й розмовляючи з кимось, ніяково пасся очима по підлозі, кирпатий «і негарний. Савмак одразу дав Евґенієві «чорного цапа», а його другові — «безрогого фінікійського барана».
Доки великий колісничий тримався рукою за вівтар кумира Перісада Олімпійського й марно силкувався пояснити наявність у спаленій діері грошей з ликом Мітрідата Евпатора, обидва юнаки сиділи під ґрифонами Царського клімакса й мовчки дивились у сей бік. Савмакові кортіло спитати, чому се такий вірний мечоносець, як Евґеній, раптом занехаяв свою службу й не оберігає таксіарха Діофанта. Він, може б, і поспитав, але великий колісничий, своїм раптовим і дуже вчасним збентеженням набувши в Перісада довіри, вже зовсім упевнено докінчив:
— У понтійського царя, світлочолий басилевсе, тепер інші клопоти, й ти про них відаєш краще за мене.
Такий одвертай вияв поваги вплинув, і Перісад упокорився. Дамон забрав обох мечоносців свого понтійського друга, й усі троє пішли вниз до Царського пілону, а звідти — до будинку край аґори.
Встигши побувати на торжищі, Діофант відпочивав, умостившись на ребрі ложа просто в сандаліях. Перше, що він почув од увійшлого Евґенія, були слова:
— Лежиш, старий віслюче, й не відаєш, куди ми ввечері йдемо!
— Куди? — Діофант підхопився назустріч своєму мечоносцеві й шанобливо притулив руку до грудей, тоді спитав удруге: — Куди?
— Тебе… — Евґеній умисне помовчав, — …запрошує в гості кірія Елена!
У Діофанта сяйнули вічі, й він усвідомив, що думка загостювати в колісничого Дамона, крім іншого, принесла й сю вигоду. Евґеній щось обмірковував, прибравши вигляду знудьгованої людини, ся його риса була дуже добре знайома Діофантові, й Діофант став терпляче ждати, коли Евґеній ворухнеться, а дочекавшись, поспитав:
— А тебе запрошує?
— Мене — ні.
— Й ти не хочеш бодай глянути, як вона живе? — Се не було схоже на Евґенія, й Діофант прикусив губу. — Вона сама мене запросила?
— Ні, її роба.
— Білява?
— Чорнява, — відповів Евґеній. — Я теж хочу піти.
— А як се зробити?
— Ти хіба не візьмеш свого мечоносця з собою, старий віслюче? — засміявсь Евґеній, а Діофант і собі посміхнувсь, бо сей простий вихід якось не відразу спав йому на думку. — Й мене, й Дорілая. В неї ж дві роби?
— Здається…
— Якраз.
— А коли раптом у неї ще гості будуть?
— Там побачимо, — відповів Евґеній, тоді знову «занудьгував» і по тривалому часі, підійшов до свого ложа, вмостився на ньому впоперек, упершись головою в стіну.
— Що пишуть із Херсонеса? — Діофант видобув з-за пазухи рурочку перґамену й простяг, але Евґеній заплющив очі: — Сам читати не вмієш?
— Умію, — слухняно відповів Діофант і заходився коротко переказувати зміст херсонеського листа: — Херсонесці підупали духом, але жерці зроблять своє діло чисто…
— Як?
— В їхньому головному хоромі буде диво…
— «Диво»! — передражнив Евґеній. — Кумири допомагатимуть не тій людині, що чекає їхніх див.
— Я знаю, найсвіт…
Мечоносець грубо урвав головного воєводу:
— Забувся, як мене звуть?
— Не забувся…
— А тут що? — по новій мовчанці спитав Евґеній.
— Він уже все про себе знає.
— Що «все»?
— Що він — скіфської крови.
— І все?
— Й що він — заручник.
— І все?
— Й що доводиться рідним братом тому… — Діофант махнув рукою за вікно, яке дивилося на схід сонця.
— І як він тепер?
— Хмара, — відповів Діофант, а мечоносець Евґеній занудьгував і надовго.
— Ти ще не все сказав? — обізвавсь Евґеній, заплющивши очі.
Діофант зітхнув і кинув найнеприємніше, кленучи сам себе за слабкодухість, бо мав би сказати се на самому початку, а потім згладити чимось менш неприємним.
- Предыдущая
- 40/108
- Следующая