Не дратуйте ґрифонів - Білик Іван Іванович - Страница 27

Уздовж усього перістилю тяглась мармурова тераса з того самого сицілійського каменю, над терасою здіймався ще один портик із трикутним, як і при вході в двір, фронтоном та багатим атаблементом про життя й діяння Ахілла. Й усе те робили ольбійські майстри під керівництвом дорійського скульптора й архітектора Телекла, який заправив за свою роботу талант і двадцять мін. І Гіпербол не скупився на чуже срібло, ба навіть при потребі, коли Кіно не було в Ольбії, видавав зі своєї калити.

Всі бачили Гіперболові старання й усі дивувалися з невтомної запопадливости метека, хоч, крім нього та Протаґора, певно, ніхто й на гадку собі не клав, що той дім зводиться не для скіфської басиліси, а для її можновладного, не попри лихій годині згадуваного сина.

Гіпербол знав, із чого все почалось. А почалося з того, що його колишній власник, а тепер простат-покровитель, торішній архонт-епонім Іфікрат різко відмовивсь оддати свою доньку жоною чи наліжницею скіфському басилевсові. Не хотів навіть говорити, незважаючи на величезну виру, що її обіцяла басиліса-мати вустами сановного Протаґора.

Місяць тому, на головних народних зборах Іфікрата не обрали до жодної колегії. Тут постарався й Протаґор, і дехто з ворогів Іфікрата, й усі прихильники Афін думали, що се змусить його схилитись. Але старий твердо тримався свого й не хотів оддавати доньки варварському цареві на втіху. Не хотів, хоча Герміона, якій уже пішов чи не вісімнадцятий, досить засиділась, а ніхто, знаючи про незгоди останнього літа, не наважувався сватати красуню.

Тепер жереб було кинуто, й ольбіополіти знали, чому скіфська рать прийшла під їхні мури, й усі добре усвідомлювали, чим се скінчиться, коли Іфікрат і далі впиратиметься.

Так минуло сім день, і люди, обложені в своїй міцній, але геть безпорадній проти таких полків тверді, перейнялися жахом, бо скіфи ділили свої місяці не на декади, як елліни, а на сідмиці, й почали чекати восьмого світанку.

На мури вийшло втричі більше гоплітів, і начальники тримали своїх воїв оружно всю ніч. Але по сході сонця сталось інше, й того ніхто передбачити не зміг, навіть оракул із хорому Деметри на тому березі Лиману, куди обложені плавали за порадою.

Коли сонце піднялось над Лиманом на сулицю вгору, з ворожого стану викотився запряжений чотирма кіньми багатий двокіл. І що ближче підкочувавсь він поміж стелами та пам'ятниками некрополя до Західнього пілону, то дужче дивувалася сторожа на мурах та бійницях. Візком правував старий чоловік у напівскіфському — напівеллінському вбранні, певно, роб, а в візку сиділа жона. Почалися здогади й сперечання, й коли нарешті двокіл спинився коло пілону, всі впізнали скіфську басилісу Кіно та її роба. Роб заходився кричати, щоб одчинили, й вої вагалися, хоч усі добре знали басилісу, яка мала в їхньому місті власний дім і часто навідувала його.

Пілон відчинив після тривалої наради із стратеґами ніктепарх нічної сторожі, й Кіно, в'їхавши до міста, спокійно попростувала головною вулицею Мединою, дарма що скрізь було повно людей, та худоби, та возів.

Більше того дня нічого незвичайного не трапилось, і скіфи стояли, як і досі, й ніхто не знав, коли слід сподіватися приступу.

В обідню пору колегія стратеґів вирішила послати до варварського басилевса перемовників, щоб спитати, чого скіфам треба від Ольбії й чому вони прийшли сюди такою потугою. Але скіфська варта ще перед возами спинила перемовників, подарунки, які ті мали з собою, відібрала, а до свого володаря пустити зовсім відмовилась.

Так ніхто ні про що не довідався, й сонце сіло, й у скіфському стані запалили незліченні мирні вогні.

А ввечері в господі басиліси відбувся невеликий пир, куди запросили афінського елленотамія Протаґора, торішнього архонта-басилея Еака, який місяць тому став архонтом-епонімом і карбував своє ім'я на декадрахмах та тетрадрахмах замість Іфікрата. Вони втрьох сиділи в тісному екусі, а в дворику нечутно походжав Гіпербол, чекаючи, коли знадобиться й коли на нього погукає роб-виночерпій або ще котрийсь басилісин служка.

Кіно по-чоловічому півлежала на багатому ложі, навпроти неї розташувавсь елленотамій Протаґор, а новообраний архонт-епонім Еак сидів на червленому троносі, бо більше ліж в екусі не було. Та се зрештою й відповідало їхньому санові, адже ж не посадовиш елленотамія в тронос, аби на ложі міг лягти ольбійський архонт. Але розмова точилася мляво, бо кожен більше думав, ніж казав.

У кратері в кутку стояло готове розведене вино, кухлі перед кожним теж були повні, та до вина ніхто не брався. Й однаково ж сього разу Протаґора зовсім не бентежило те, заради чого вони тут зібрались. Він лише не знав, як повідомить басилісу й що ся жона скаже. Від розмови залежало багато чого, майже все — й доля Щасливого міста, й те, заради чого він сидить у ньому вже цілий рік, а отже, й його власна доля. Й чи не вперше Протаґор пошкодував, що не втримав отут Геродота. В кінці метаґітніона[47] вони добре посварились, і Геродот, якого не спутували жодні державні обов'язки, сів на перший-ліпший корабель і подавсь у Колхіду.

А тепер Протаґорові раптом забракло єхидного погляду Геродота й його двозначних натяків, які завжди так чи так змушували тебе сумніватись у правоті власних поглядів, а се було головне, бо ж істина завжди народжується в зіткненні двох крайностей. Сієї ж премудрости старий ольбійський архонт, мабуть, і не снив, тому Протаґорові тепер було вдвічі важче.

Й він із великим задоволенням сприйняв слова господині, коли та сказала:

— То, речуть, Іфікрат не хоче віддати доньки своєї за мого сина?

Протаґор з полегкістю зітхнув, Кіно сама позбавила його непосильного тягара. Й хоча не відомо було, як вона поведеться далі, але найголовніше вже лишилося позаду.

Басилісі відповів новий архонт-епонім Еак:

— Не хоче, не хоче й годі!

Кіно посміхнулася до старого. В його словах був щирий розпач, і вона припросила:

— Скуштуй мого вина, архонте. Й ти, елленотамію, пригощайся.

Протаґор слухняно взяв кухоль за довге вухо й надпив половину.

— Він каже, басилісо, хай мене ріжуть на шматки, але доньки своєї варварові не віддам на поталу.

Старий архонт-епонім і собі випив з кухля й здивовано прицмокнув:

— Охей! Пірра з чорного мискету!

Він на винах, певно, тямився, й басиліса заохотила його:

— Пий, архонте. Се давнє вино, привезене з фінікійських погребів.

Архонт випив удруге й сказав:

— Іфікрат уже третій день не виходить з дому.

— А що каже демос?

Тут обізвався Протаґор:

— Екклесія постановила просити Іфікрата.

— То й чому ж і досі нічого?..

Протаґор підкреслив удруге:

— Постановила просити, басилісо.

— Іфікрат, — сказав архонт-епонім, — відповів, що його роби зітнуть голову кожному, хто спробує вдертись у його дім. Кожному, хто спробує!

Басиліса загадково всміхнулась:

— А якщо не вдиратись?

— А як же?

— Підійти й постукати кільцем у ворота.

Се вже було схоже на жарт, але дуже недоречний, і старий тільки закліпав очима. Та Кіно розмовляла так легко, мовби йшлося про щось геть нікчемне, й він подумав, чи не замислила чогось негарного.

— А ви казали на екклесії, що скіфський басилевс може розсердитись?

Протаґор довгим поглядом подивився на басилісу. Толіть вона розмовляла зовсім інакше, відзначив він сам собі. Ся жона прожила серед скіфів усе своє житгя, й тепер ніхто навіть не знає, що в неї на думці. Він вирішив нагадати їй її ж слова, мовлені торік у сій таки світлиці:

— Раніше ти казала, що твій син — еллін, басилісо.

Вона зрозуміла його, а проте й далі загадково всміхалась:

— Я й зараз речу те саме.

Й так подивилася на нього своїми різномастими очима, що Протаґор не витримав і зашарівся.

— Синів народові своєму дає мати, елленотамію. Ти ще молодий і не знаєш сього.

То вже було занадто, й Протаґор не міг здобутися на слові. Йому знову спало на думку, що тут би знадобився хитромудрий лис Геродот із його нескінченними примовками, з яких не зразу й не кожен здатен виплутатись. Але й сидіти так ото потупившись не випадало, й він сказав те, що мав би сказати й його друг Геродот: