Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Похорон богів - Білик Іван Іванович - Страница 28
Свейнальдр мав ночувати в сусідньому шатрі, яке вже теж ставили. Світлий князь потер над багаттям руки й стомлено проказав:
— А ще до півночі таки далеченько. Щасливо ми дійшли, великий княже. Зараз повечеряємо й вип'ємо медку.
Ярополкові стало смішно від базікання перестарілого Свейнальдра. Коли той потирав руки над вогнем, у вогні спалахували іскри, неначе з трухлих пальців князя сипався пісок. Це видиво остаточно повернуло Ярополкові рівновагу. Тепер він уже легко уявив навіть те, про що досі боявся думати: що відчуває чоловік, зустрівши рідну людину? В цілому світі Ярополк мав двох рідних людей — братів Ольга та Володимира. Матері він зовсім не пам'ятав: мати сиділа в Родні, вона була роденська княжна. Там і померла, коли Ярополкові минав третій або четвертий рік. Прабаба Ольга взагалі ніколи не розповідала йому про матір, і Ярополк навіть не знав, що може відчувати людина до рідної матері. Та це зроду й не хвилювало його. Про батька ж у нього лишилося кілька чітких спогадів, і всі вони були з останніх років Святославового життя: Святослав після першої булгарської витяги; на ньому позолочена грецька бороня, ткане золотом і сріблом грецьке ж корзно; лискуче поголене підборіддя й темно-русяві вуса кінцями вниз, а на теж поголеному лискучому тім'ї змійка чуба, ліва рука туго обмотана й підв'язана хусткою до плеча; батько нахиляється до нього й каже: «Який-бо ж ти й досі малий!» І гладить здоровою рукою по білявих патлах... Або ще таке: батько сидить за столом у самій сорочці, мережаній червоним і чорним на подолі, рукавах і душі, душа розсупонилась, і в пазусі заяскріла туга смужка — давній рубець од хазарської шаблі чи касозького рожна. Ярополкові кортить підійти й поторкати давню батькову рану, але Святослав не сам за столом: по праву руку сидить Ярополкова мачуха Малуша, а по ліву — кілька мужів...
Був і такий спогад: Святослав тримає Володимира на руках, Ольг стоїть у нього між колінами, а він, Ярополк, намагається витерти з батькового шишака пилюку; пилюка в'їлась у доли рівчачків: Ярополк слинить палець і тре щосили, поки з-під бруду починає прозирати щире срібло: він простягає шолом батькові: «Бачиш, як блищить!» А батько надягає шолом йому на голову — шолом накриває його до самих губів; у шоломі темно й пахне кінським потом...
Але батька давно вже не було. Були брати Ольг і Володимир, і князь думав про них, аж поки й заснув.
Найбільш за все Ярополк потерпав, що гридьба почне розоряти деревлянські села. В другий день походу він помітив у товарі двох дівчат. Сидячи по пояс у сіні, вони зацьковано зиркали навкруги.
— Чиї це діви? — спитав у ратника Ярополк, але той похмуро відмовчувався, неначе й не чув.
— Попросилися з нами, — відповів за нього Флелаф, який їхав поряд із возом.
Ярополк недовірливо глянув на гриднів і на дівчат. Руки в обох були вільні. Та коли князь перехилився й розгріб сіно кінцем меча, ноги в обох дівчат виявилися скручені сирицею.
— Розв'яжи, — сказав він ратникові, й коли той розплутав тугий ремінець, дівчата незграбно позлазили з воза, кривлячись од болю в набряклих ногах, а тоді посідали на взбіччі Соляної дороги, якою їхали вершники та вози. Ярополк сердито махнув дівчатам рукою, щоб ішли геть, обидві важко підвелися й раптом кинулись утікати — через мочарі та верболіз, а гридні вслід їм свистіли й тюгукали.
Князь погнав коня до передніх лав, але Свейнальдра й там не побачив, там були тільки воєводи Местиша Варяжко та Блуд. Свейнальдр відпочивав на котромусь возі. Ярополк насуплено проказав до обох воєвод:
— Гридьба гарбає по селах.
— На те й гридьба, — засміявся Блуд і розвів руками — аж повід упав на холку коня.
— За всіма не вганяєш. Хай десятники стережуть, — відповів Местиша Варяжко.
Певно, вони підкрутили хвости гридьбі, та й Свейнальдр мусив дізнатися, бо вже другий день Ярополк нічого такого не помічав. Свейнальдр сказав Ярополкові, коли витяга входила в темний бір:
— Великий княже, деревляни не мають нас за розбишак. Ніхто перед нами не розбігається й сіл не палить. Дасть бог, і твій брат зустріне пас хлібом-сіллю. Потім скажеш, що я брешу!
Ярополк заспокоївся. Блуд і Местиша порядкували і в товарному обвозі та серед гридьби, все мало скінчитись лагодою, як про те і мріяв Ярополк.
Скажу братові своєму, думав, їдучи, князь, ми ж з тобою рідні, ти в Іскоростені також сам-один, бо немає в нас більше родаків на світі, батька-матері нема, є те Володимир у Новігороді, але він надто далеко від нас... Тоді Ярополк здумав, що матері в Ольга та Володимира різні, але це нічого не змінювало, бо батько-боронець був у них один, і його нема. Скажу братові Ольгові: боронім один одного кожен на своєму столі. Й не хочу я бути старшим, волію лишитися рівнею своїм рідним братам, як нам звелів наш батько, що з його лоба поганий печеніжин тепер п'є вино. Житимемо у вічній любові й злагоді.
Так мріяв молодий київський князь Ярополк, їдучи попереду тритисячної дружини, яка підкорялася не йому, а Свейнальдрові. Тепер він навіть радів, що дав себе вмовити на таку витягу: інакше не зміг би зустрітися з братом Ольгом і домовитися про все.
Надвечір Соляна дорога привела до драговиння, за яким мав бути Уж.
— Пошлемо кількох ярлів до Іскоростеня, — сказав Свейнальдр, — хай мовлять твоєму братові, що ми прийшли не з мечем, а з миром.
Ярополк кивнув. Світлий князь досі дотримував свого слова. Це був добрий знак, належало тільки благати богів земних і вишніх, щоб не збили світлого князя з пуття.
Сонце зненацька виринуло з-за борів, якесь руде, аж червоне, й тепер Ярополк пошкодував, що не взяв із собою жодного київського волоха. Волох зумів би витлумачити цей знак.
Але чекати лишалося вже недовго.
Над Красними воротами Іскоростеня маяв бойовий Ольгів стяг. Це означало, що деревляни їх помітили й узяли брами на замки. На городнях де-не-де мелькали шоломи, але київські бої стояли станом оддалік — на тому самому місці, де велій жупан Маломир схопив був Ігоря й увесь його полк. Під бором і досі виднілась Ігорева могила, безладно закидана камінням і розмита дощем.
Невже Свенельд навмання обрав місце для стану, здивувався князь Ярополк. Він знову глянув на город і мимоволі замилувався стягом, що майорів над вежею Красних воріт. На широчезному білому полотнищі з двома кінцями яріло червоне сонце... Навіть з такої відстані Ярополк розрізнив: вісім променів, давній полянсько-деревлянський Дажбог.
Ярополк озирнувся на стяг київського князя. Зубатий бик на синьому полотнищі скоріше нагадував рогатого пса. В душі наростала невиразна образа, і Ярополк знав, що мусить і надалі вдавати з себе зеленого княжича, який дозволяє чинити всім, що кому заманеться. Йому вривався терпець.
До Іскоростеня послали Блуда з п'ятьма ярлами, які понесли в дар деревлянському князеві не меч — знак ворожнечі, а щит — знак миру. Свейнальдр сам вигадав такий дар, і це не було позбавлено натяку. 3 походу вертаються під щитом або на щиті.
З витяги, подумав Ярополк. Йому став зрозумілим прихований смисл дару. Чи зрозуміє ж це брат Ольг?
Сольство повернулося за годину, і Блуд розповідав:
— Чудний народ оці деревляни. Під городом у них стоїть чужий полк, а вони й не чухаються. Твій брат хотів прийти сам, княже, хотів прилучитися до нас шістьох. Але я йому мовлю, як були домовилися перед цим: «Бери для початку сотню мужів деревлянських, а Ярополк приведе сотню своїх, і зійдетеся між нашим станом і городом, бо нині ж не весілля й не купальські вогні, коли кожне бреде, куди кому заманеться. Нині княжий з'їзд». Отак я сказав твоєму братові, — закінчив Блуд.
- Предыдущая
- 28/147
- Следующая