Попіл снів - Загребельный Павел Архипович - Страница 23

На сніданок була кава (розчинна), їсти не хотілося, побудеш тут іще день — не захочеться й жити.

— Ви дозволите мені трохи зайнятися ділом? — спитала Оксана.

— Будь ласка, будь ласка! Пройдемо до кабінету? Там зручніше, та й сама атмосфера ділова, не розслаблює, змобілізовує… Я навіть поступилася своїми смаками: ніякого дерева, ніякої бронзи, тільки нержавійка і шкіра, навіть робочий стіл, як у лабораторії, — металевий.

— Нам доводиться працювати в такій убогій обстановці, що я не звикла звертати увагу на деталі, — сказала Оксана.

Вона сіла до столу, розгорнула справу Чуйка, але й доктор Аля присіла поряд і зазирала Оксані через плече.

— Тут бракує історії хвороби майора Чуйка, — зауважила Оксана.

— Її й не повинно бути.

— Як же це?

— Бо він не хворий.

— Але ж ви самі нам казали…

— У нас не було хворих. Ми не лікували. Це роблять медики.

— Тоді дозвольте запитати вас, докторе Алю, що ж ви тут робили?

— Ми вдосконалювали людську породу. Тепер тільки й чуєш: телепатія, телекінез, екстрасенси, біоенергетика… З'являються чарівники, маги, відкриваються центри, лабораторії, західні фірми стали виготовляти навіть якусь апаратуру, книжковий ринок заповнився виданнями з описами і обгрунтуванням «чудес», спритні кінодіячі сотнями випускають «документальні» й художні фільми про ясновидців, про тих, хто самим поглядом підпалює не тільки примірник газети «Правда», а й поліцейську машину, генерал Сосин понавозив мені безліч касет з такими фільмами. Він казав, що комсомольці відкривають по всьому Союзові відеосалони і крутять оці фільми про «чудеса», ну і, звичайно ж, про секс.

— Але все це є, — зауважила Оксана, — просто в нас заборонялося говорити про це…

— Що ви маєте на увазі — відеосалони?

— Чудеса.

— Ну, так. Чудесне завжди присутнє в нашому житті. Але воно як було, так і досі лишається непізнаним. Усе наосліп. Усе на рівні самодіяльності. Кашпіровський збирає на стадіоні п'ятнадцять тисяч марусь з середньою вагою на сто двадцять кілограмів і обіцяє їм, що після його сеансів кожна з них буде тонка й гнучка, як Майя Плісецька. І що ж? Одна або дві за кілька місяців справді худнуть. Ура! Ура? В однієї хтось помер — вона переживала і схудла. Інша катастрофічно худне й сама вмирає.

— Ви вчена, тому не вірите в понадприродні сили?

— Чому ж не вірю? Саме оті, як ви кажете, понадприродні сили — мій фах. Ви дозволите коротенько викласти свою теорію? Навіть не теорію (це було б занадто зухвало!), а просто робочу гіпотезу, якою я керуюся в своїй непростій роботі!

— З охотою.

— Але для цього ми повинні піти кудись із цього так званого кабінету, якого я терпіти не можу! Надто після ночі на пульті саркофага.

Оксана несподівано збунтувалася. Без видимої причини, та однаково ж колись їй треба було виказати доктору Алі свою незалежність.

— Ви як хочете, — рішуче заявила вона, — а я звідси не піду. Мені треба попрацювати, подумати, зосередитися, а тут саме така обстановка. Ніщо не заважає, нічого зайвого, що могло б відволікати увагу.

Доктор Аля сприйняла цей перший акт громадянської непокори з усією толерантністю, на яку була здатна.

— Будь ласка, Оксано, будь ласка! — похопилася вона. — Коли вам до смаку попрацювати саме тут — прошу! Я тільки хотіла вам буквально в кількох словах викласти свою гіпотезу…

— Я уважно вас слухаю, докторе Алю…

— Але для цього… Ви ж бачите: в цій залізній пустелі навіть склянки води немає… Ви можете мені допомогти, люба Оксано? Це буквально кілька хвилин… Ми пройдемо до моєї винниці, візьмемо з собою щось випити і повернемося сюди…

Починалася стара пісня. Оксана непомітно зітхнула і пішла за господинею. Доводиться бути слухняною, навіть покірливою заради того, щоб одержати потрібну інформацію. Ох, ця інформація — прокляття двадцятого століття!

З своїх безмежних запасів доктор Аля вирішила вибрати горілку.

— Ми влаштуємо горілчаний день! — радісно заляскала вона долоньками. — Вчора був день коньяку, сьогодні — горілки, завтра… Завтра можна джин з тоніком, можна, знаєте, Оксано, я дозволяю собі влаштовувати навіть пивні дні. Справжнє пільзенське з Пільзена. Розкіш! Я вам, здається, казала, що мозок треба оглушувати алкоголем?

— Ви казали, що при цьому не слід ставати алкоголічкою.

— Абсолютно точно! Але це не означає, що не треба пити. Всі великі люди пили!..

Вчора вона твердила, що всі великі люди імпотенти, сьогодні зрівнює їх з алкоголіками, завтра назве злочинцями, післязавтра — вбивцями… Цікаво, до яких «відкриттів» може дійти ця «вчена» подобизна похмурого Ламброзо, який зробив спробу поділити людей на геніїв і злочинців, лише зважуючи їхній мозок і обмірюючи його сантиметром?

Горілку доктор Аля вибрала «Українську гірку».

— Страшенно міцна, зате натуральна, — пояснила вона. — Пшеничної не беріть в рот — її роблять з нафти. Навіть не з самої нафти, а з мазуту. Те саме «Посольська». Там тільки етикетка, розрахована на ідіотів і снобів, а в пляшці — нафта. Коли людству й судилося загинути, то загине воно не від атомних бомб, а від брехні. Повірте, мені, Оксано!

— Я можу повірити хоч би тому, що вся моя нинішня робота — це розплутування брехні…

Вони вернулися до кабінету, знов влаштувалися біля залізного столу, доктор Аля налила чарки.

— За успіх нашої безнадійної справи! — як кажуть кінодіячі.

Доводилося пити й горілку в сподіванні завоювати довір'я доктора Алі. Оксана випила.

— Отже: біоенергетика, — доктор Аля налила ще по чарці, щоб «розкочегаритися». — Так тепер усі це називають. Коли тільки біоенергетика, тобто енергія самого тіла, в даному випадку, людського, тоді все справді обмежується лікуванням, як ви зауважили, Оксано. Але я особисто відкидаю тезу про біоенергетику, я стверджую, що в людині енергія не біологічна, а космічна, ось чому в нашому Центрі ми не займалися лікуванням людей (для цього досить звичайних лікарень) — ми вдосконалювали людську породу і людську природу. Ми наближали людину не просто до неба, а до космосу. Зрівнювали з богами, бо людину ж створено за образом і подобизною Божою.

— І майора Чуйка — за образом і подобизною Божою?

— І майора Чуйка. Саме його. У нас були на вибір усі відомі прояви парапсихологічних феноменів, але такого, як Чуйко, не тільки не було — в його існування не вірив ніхто, навіть генерал Сосин. А я доводила: може бути, повинен бути! Я вичислила його, як колись той астроном — невідому планету. З моєї студентської дипломної про природу людських снів я за ці роки дійшла до теорії про сни всього сущого, про сни і попіл снів! Усі вважали, що сни бачать тільки люди. Тоді пішли на поступки: гаразд, тварини теж бачать. Може, й птахи. Орли, голуби, горобці. А комахи? А риби? А дощові черв'яки? Я пішла ще далі. А нежива матерія? Чи сняться Гімалаям альпійські хребти, а нашим зеленим Карпатам — Скелясті гори або Кордільєри? І взагалі: як пояснити самий механізм сну? Дорога ваша людина перебуває за тисячу кілометрів од вас, уночі вона спокійно спить у своєму готельному номері, але в цей же час сниться вам, мовби прилітає до вас, ви розмовляєте, цілуєтесь, між вами може бути все, все! Це ж неймовірно! Людина роздвоюється, і все роздвоюється. Як це може бути?

— Дуже просто. Принцип телевізійного зображення.

— Нічого спільного! Щоб передати телевізійне зображення (саме передавання — це електроенергія, ретрансляційні вежі або кабелі, вже не кажучи про самі передатчики), треба його одержати з допомогою знімальної камери. А якою камерою ви послуговуєтеся, щоб вам приснився, скажімо, Сільвестр Сталоне?

А тепер уявіть собі ще таке. Коли вам щось сниться, сон не може тривати вічно, він колись кінчається, і все, що вам снилося, ви мовби відпускаєте від себе. Так?

— Здається.

— А коли ви не відпустите?

— Як це?

— Ну, для прикладу. Зрадив ваш коханий, пішов до іншої, просто пішов од вас. Ви прикликуєте його до себе вві сні і кажете: «Тепер я тебе не відпущу!»