Пригоди Румцайса - Чтвртек Вацлав - Страница 29

— Спершу ти, а я за тобою!

Ціпісек пробіг по траві і на другому кінці плеснув каменем в озеро, ніби хтось скочив у воду. Троє злодіїв глянули в той бік.

А Румцайс потягся через хрести, що їх нагородив Коритко, узяв Волшовечека в руку та й випустив у кущі лепехи. Волшовечек якусь хвилину набирався води, а тоді спритно взявся до діла.

Першою хвилею він змив в озеро чоботи, повні риби.

— Що це ти виробляєш? — зарепетував пивовар Куле.

— Це тільки початок, — відповів Волшовечек.

Послав він другу хвилю, і вона повимивала всю рибу їм із кишень.

На третій хвилі приплив сам водяник Волшовечек.

— Хто хотів риби, хай її й має! — закричав він.

І помчав спершу до пивовара. Хлюпнув навколо водою і вкинув йому за пазуху вугра. Рибини тієї не можна було спіймати, і вона танцювала у пивовара по животу, та ще й по голому.

Покаравши пивовара, скерував Волшовечек хвилю на Шпанігеля і вкинув йому в жилетну кишеню пліточку.

Мусив Шпанігель носити цю рибку замість годинника і весь час плутався в часі.

Пономареві Коритку водяник запхнув коропа за комір. І відтоді щоразу, коли Коритко забував під час служби в церкві якусь молитву, вистромляв короп хвоста і ляскав його по вуху.

Отак усе й скінчилося, а Волшовечек пішов наводити лад у лісовому озері.

Румцайс і Ціпісек попрямували додому, до Манки. На узліссі Румцайс зупинився і гукнув у бік Їчина:

— Фейфере, а нащо тобі та діжка?

Гукнув так голосно, що діжка розвалилася у Фейфера під руками на клепки.

15. Як Румцайс бажав князю і княгині доброго ранку

Якось корчмар із липової алеї в Їчині їхав з чотирма барильцями вина через Ржаголецький ліс. На роздоріжжі одне колесо пішло не в ту колію, віз перекинувся, і корчмар став над ним ні в сих ні в тих.

Аж тут густі кущі розсунулись, і з них вийшов Румцайс. Поставив він віз назад на дорогу, поскладав докупи барильця і мовив:

— Можеш їхати.

Корчмар зняв з воза одне барильце і поставив на обніжок.

— Це тобі, Румцайсе, за допомогу.

Румцайс відкотив барильце до печери і вмостив у кутку: може, колись знадобиться.

Через сім днів після того заманулося їчинській княгині зазирнути, до замкової кухні. Покликала вона покоївку і сказала:

— Проведи мене до кухні, але нікому — ні мур-мур.

Коли княгиня з'явилася на порозі кухні й гостро зиркнула в лорнет — як там господарюють, кухар злякався і з переполоху налетів на посудомийну. Та впустила тарілку, тарілка розбилася на скалки, а посудомийна сказала:

— Нічого — це на щастя!

Раптом вона побачила на дверях княгиню. Княгиня повела підборіддячком і вигукнула:

— Раус![24]

Вигнавши посудомийну, вона насипалася на кухаря:

— Невже ти не можеш знайти кращої посудомийки? Адже в цієї діряві руки!

А кухар на те:

— Якби я й знайшов моторнішу, все одно вона з більшою охотою піде слугувати у сусіднє місто Градець.

— Ну, тоді я сама знайду! — сказала княгиня і склала лорнет.

Наступного дня купала Манка Ціпісека в струмку. Терла йому спину піском, змивала і знову шарувала віхтиком трави. Це справжнє розбійницьке купання.

Зненацька до струмка під'їхала карета. З віконця ніхто не визирав, і дверцята не відчинялися.

— Кого це ти везеш? — крикнула Манка візникові. — Мені так цікаво!

Але той сидів мовчки, ніби вуха в нього були заткнуті дубовими кілочками.

— Ми тут не всяких гостей любимо, — пояснила Манка. — То кого ти везеш?

Візник знову ані мур-мур.

Манка посадила Ціпісека на мілкому, щоб його не змило водою, і пішла до карети.

Узялася вона за ручку і прочинила дверцята. А в кареті сидів лакей Фріцек. Він схопив Манку за руку і смикнув так, що вона влетіла у карету, як ластівка.

— Чого тобі треба? — крикнула Манка.

— Мені нічого, — видихнув, як із повітряної кулі, лакей Фріцек. — А от їчинська княгиня хоче мати тебе за посудомийну.

Фріцек постукав у віконце, візник заграв батогом, і карета покотилася. Якби хтось і схотів із неї вистрибнути, то вже напевне поламав би собі кістки.

Коли Румцайс повернувся з лісу до печери, курточка в Ціпісека була застебнута не на той ґудзик. Румцайс спитав:

— А що з Манкою?

І враз все зрозумів.

— Сто чортів! — мовив він так голосно, аж печера здригнулася. — Гіршого вони не могли придумати, як забрати Манку.

Коли ж він трохи прочах і прийшов до тями, то сказав Ціпісеку:

— Я піду туди сам. Ти ж сядь у кутку на барильце з вином і прислухайся, що робиться в їчинському замку. Може, ти мені знадобишся, а може, й ні.

І він побіг навпростець до Їчина, не розбираючи шляху. Біжачи, кричав:

— Дорогу! Дайте мені вільну румцайсівську дорогу, бо я біжу по Манку!

І що де було на шляху — те йому не заважало: камінці самі відкочувалися, а гілки відхилялися вбік.

Коли Румцайс прибіг до замку, пан князь визирав із вікна і пальцем визначав, звідки дме вітер.

Румцайс зупинився перед замковою брамою і крикнув угору:

— Нам з вами нічого ділити. Віддайте Манку!

Князь озирнувся через плече, бо від страху забув, що і як. За спиною в нього стояла княгиня. Вуха в неї були закриті кучерями, і, мабуть, тому вона не розчула Румцайсового голосу.

Приставила вона до вуха долоню і солоденько так затуркотіла по-французьки:

— Коман? Коман?[25]

— Я прийшов по свою Манку! Я її все одно добуду, хоч би й з-за мурів! — промовив Румцайс і розглянувся довкола — як би проникнути в замок.

Але пан князь уже проковтнув цілющу таблетку, і переляк у нього минув.

Сказав князь:

— Щоб Манка була тут за посудомийну — це воля княгині й моя. А схоче хто чогось іншого — хай спершу розвалить замок і повбиває сторожу, яка стоїть перед брамою.

Сказавши це, князь підштовхнув княгиню ліктем у бік, і обоє вони хитро всміхнулися. Вони добре знали: Румцайс ніколи не розвалить замку, щоб не зашкодити Манці. Та й убити когось — це теж не було в Румцайсовому звичаї.

— Ну, ми ще побачимо! — сказав Румцайс і повернувся спиною до князя й княгині.

Замислившись, дійшов він аж до басейну на ринковому майдані. А там якраз стояв водяник Волшовечек. Приходив він у Їчин по бантики і оце придибав до басейну намочити собі полу каптана.

— Ти мені трапився, як дукат із неба, — сказав Румцайс. І попросив Волшовечека іще постояти тут, бо він буде потрібен. Потім повернувся у бік Ржаголецького лісу і гукнув:

— Агов, Ціпісеку, чекаю тебе разом із барильцем!

За хвилину загриміло-застуготіло — і ген од брами Ціпісек уже котив барильце вина.

— Ну, тепер усе в нас піде, як по шнурочку, — мовив Румцайс.

Вибив він у барильця дно і вилив вино у басейн.

— Ну ж бо, Волшовечеку, проведи це вино потайними джерелами до колодязя, з якого п'є замкова сторожа.

Водяник Волшовечек хутенько вмочив у басейні з вином обидва мізинці і тричі склав їх хрестиком у себе за плечима.

Румцайс сперся на басейн і став чекати. Трохи згодом у вартівні замку залунав спів. Це співали сп'янілі стражники. А потім, зовсім знетямившись, розчинили вони навстіж браму, ще й хвіртку поруч з брамою.

Румцайсові тільки того було й треба. Зайшов він у замок. Насамперед попрямував у кухню. Погладив Манку по щоці і сказав:

— На майдані біля басейну стоїть Ціпісек. Приглянь, щоб не намочив він собі рукавчат.

І рушив далі — у князівські покої. Нарешті дійшов до спальні. Там Румцайс звівся навшпиньки і прямо над ліжками з силою придушив до стелі великого пальця.

Відтоді слід того пальця щодня ніби говорив панові князю і княгині «Доброго ранку».