Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу


Амаду Жоржи - Габрієла Габрієла

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Габрієла - Амаду Жоржи - Страница 9


9
Изменить размер шрифта:

Він підійшов до вікна і провів поглядом служницю. Легкий бриз змусив мимоволі здригнутись. Його будинок стояв на схилі Сан-Себастьяна якраз напроти мілини. Добре, що хоч дощі закінчились. Було б горе для плантаторів, недаремне хвилювались полковники!

У вікні сусіднього будинку з'явилась дона Армінда,— вона махала хустиною вслід Філомені, своїй добрій подрузі.

— Доброго ранку, сеньйоре Насібе!

— Божевільна Філомена... Поїхала до сина...

— Знаю... Ви навіть не уявляєте собі, сеньйоре Насібе, який тут збіг обставин! Ще вчора я сказала Шіко, коли він прийшов з бару: «Завтра Філомена поїде, син прислав їй листа, кличе...»

— Так. Він мені сказав про це, але я не повірив.

— Вона допізна чекала на вас. Ми довго розмовляли з нею, сидячи на порозі вашого будинку. Але чекання наше було марним...— Вона засміялась, і важко було зрозуміти — схвалює той сміх вчинок Насіба чи засуджує...

— Я не мав часу, доно Арміндо. Робота.

Вона не відводила від нього погляду. Насіб стривожився: може, в нього і на обличчі помада? Все може бути...

— Я завжди казала, що таких працьовитих людей, як сеньйор Насіб, в Ільєусі не густо... Подумати тільки, працювати до ранку...

— І ось саме сьогодні, коли треба готувати обід на тридцять осіб, замовлений на завтра...

— Я навіть не чула, коли ви увійшли. А я лягла десь біля другої ночі...

Насіб муркнув щось нерозбірливе. Ця дона Армінда була занадто цікавою до всього.

— Я не дивився на годинник. Мене одне тривожить: хто приготує обід?

— Це складна справа. На мене ви краще не розраховуйте. Дона Елізабет ось-ось має народити дитину. Вже минули всі терміни. Я через неї ніч не спала, все чекала, що прибіжить дон Пауло по мене. Та я й не вмію готувати ці вишукані страви...

Вдова дона Армінда, мати Шіко, хлопчиська, що працював у барі Насіба, спіритистка і плетуха, була ще й славнозвісною акушеркою. Чимало дітлахів Ільєуса, що побачили світ протягом двадцяти останніх років, перейшли через її руки, і перші враження від навколишнього світу пов'язувалися в них з її рум'янощоким обличчям і міцним духом часнику.

— А дона Клорінда вже народила? Щось сеньйора Раула не видно було вчора в барі...

— Так, так. Вчора ввечері. Але вони покликали цього лікаря Демосфенеса. Що поробиш, нові звичаї. Сеньйоре Насібе, чи не вважаєте ви непристойністю те, що лікар приймає дитину і бачить чужу жінку зовсім голою? Неподобство!..

Це питання було першорядним для дони Армінди — лікарі почали конкурувати з нею. Подібного неподобства раніше не було. Як можна дивитись на голу жінку, та ще й під час пологів? Але Насіба тривожило питання завтрашнього обіду і все пов'язане з ним: де взяти закуску, пиріжки і таке інше, що після від'їзду куховарки перетворилось на першочергову проблему.

— Це прогрес, доно Арміндо! А стара підсунула мені свиню. Нічого не скажеш.

— Прогрес? Безсоромство це — ось як це називається.

— Де мені тепер шукати куховарку?

— Доручіть все тимчасово сестрам Дос Рейс...

— Та вони ж з мене три шкури здеруть. А я ж уже найняв двох дівчат на допомогу Філомені.

— Так воно вже заведено в житті, сеньйоре Насібе, чого найменше сподіваєшся, те й трапляється. Мені щастить, бо про всі прикрощі мене попереджає небіжчик чоловік. Ось нещодавно, ви навіть уявити собі не можете... Це було під час сеансу в кума Деодоро...

Але Насібу менш за все кортіло вислуховувати зараз історії з галузі спіритизму, другої спеціальності акушерки.

— Шіко вже прокинувся?

— Де там, сеньйоре. Бідолаха прийшов десь за північ.

— Розбудіть його, будь ласка. У мене сьогодні до біса різного клопоту. Ви ж розумієте, обід на тридцять осіб, всі люди поважні, святкується важлива дата — відкриття автобусного сполучення.

— Казали, що якийсь автобус перекинувся на мосту через Кашоейру?

— Дурниці! Автобуси від'їжджають і приїжджають повними і цілими. Прибуткова справа.

— Тепер в Ільєусі все можна побачити, чи не так, сеньйоре Насібе! Мені розповідали, що в новому готелі буде якийсь самохідний ящик «ліфт», чи що, котрий сам підніматиметься і опускатиметься...

— То ви розбудите Шіко?

— Іду, іду. Кажуть, що взагалі не буде сходів... Що воно робиться, бог його святий знає!

Насіб постояв ще якусь мить біля вікна, дивлячись на пароплав компанії «Костейра», до якого швартувався човен з лоцманом. В барі хтось казав, що Мундіньйо Фалкан має прибути цим пароплавом. Звичайно, він привезе чимало новин. Приїдуть також нові дівчата для кабаре, для закладів на вулицях Уньан, Сапо, Флорес. Кожний пароплав з Баїйї, Аракажа або Ріо привозив веселих дівчат. Можливо, на цьому судні прибула також автомашина доктора Демосфенеса. Лікар мав силу-силенну грошей і найкращий в місті кабінет. Варто було одягнутись і сходити в порт, щоб роздивитися прибулих. Там уже, мабуть, зібралось чимало знайомих — з тих, що зустрічають світанки в порту. Чого доброго, йому ще можуть порекомендувати підходящу куховарку, яка впоралась би з роботою в барі. Справжня куховарка була в Ільєусі рідкістю, за неї боролись готелі, пансіонати, бари, заможні родини. Клята стара... Треба ж було їй так підвести його саме тоді, коли він знайшов цей скарб — Різолету! Іншого виходу із становища, що склалося, аніж піти в добровільну кабалу до сестер Дос Рейс,— він не бачив. Хай на кілька днів, але доведеться потрапити в їхні пазури. Життя — річ справді складна: до вчорашнього дня все йшло як слід. У нього не було ніяких клопотів, він виграв підряд дві партії в карти у такого сильного супротивника, як Капітан, поласував справді неперевершеною мокекою[21] із сірі[22] в Марії Машадан і знайшов цю молоденьку Різолету... А зараз нерозв'язні питання насіли на нього з самісінького ранку. І все через божевільну стару... Правду кажучи, він уже по-справжньому жалкував, що вона поїхала. Згадував її охайність, вміння приготувати ранкову каву з кукурудзяним кус-кусом, солодким бататом, смаженими бананами і бейжу[23]. Йому бракуватиме її материнського піклування, її уваги і навіть її буркотіння. Коли якось він захворів (на той час в штаті шаленів тиф, малярія і віспа), вона не залишала його кімнати, спала прямо на підлозі. Де він знайде тепер таку куховарку?

Дона Армінда виглянула у вікно.

— Шіко вже встав, сеньйоре Насібе. Вмивається.

— Дякую. Піду-но і я вмиюся.

— Приходьте потім пити каву. У нас, правда, сніданок скромний. Я хочу розповісти вам сон про те, як я бачила покійного чоловіка. Він мені й каже: «Арміндо, старенька моя, диявол заволодів розумом мешканців Ільєуса. Тут думають лише про власні гроші, про багатство і збагачення. Це матиме невеселий кінець... Скоро тут таке діятиметься...»

— Для мене, доно Арміндо, вже діється... Почалось воно з від'їзду Філомени. Так, для мене вже почалось...— Він сказав це жартома, але він знав, що це справді так.

Лоцман висадився на борт корабля, і тепер пароплав маневрував, аби вдало обігнути мілину і зайти в порт.

Про похвалу законові й правосуддю, або про народження й національність 

Незважаючи на те що Насіба всі називали арабом і навіть турком, слід одразу ж підтвердити, що був він справжнім бразильцем, а не натуралізованим іноземцем. Народився він в Сирії, прибув до Ільєуса, коли йому було чотири роки, припливши до Баїйї французьким пароплавом. В той час, йдучи по сліду какао, яке давало гроші, в місто, прославлене на весь світ, щоденно морем, річками, суходолом, на пароплавах, баркасах, човнах і човниках, верхи на ослах і просто пішки прибувало звідусіль сотні бразильців та іноземців. Люди їхали із Сержіпе, Сеари, Алагуаса і Баїйї, із Ресіфе і Ріо, із Сірії та Італії, із Лівану і Португалії, з Іспанії та багатьох інших країн. Робітники, комерсанти, юнаки, що шукають світлого майбутнього, бандити й авантюристи, барвисте збіговисько жінок, навіть подружжя греків, що з'явилось бог його знає звідки,— всі були тут. І всі вони, білочубі німці з щойно відкритої фабрики шоколадного порошку і статечні англійці із залізниці, були всього лише людьми зони какао, що засвоїли звичаї ще майже варварської області, з кривавими битвами, засідками, смертю. Вони приїздили і потроху перетворювались на справжніх ільєусців, справжніх грапіунас[24], що вирощують какао, відкривають крамниці і ятки, прокладають шляхи, убивають людей, грають у кабаре, п'ють у барах, проторюють дороги через грізну сельву, заробляють і витрачають гроші і почувають себе так, як найстаріші сини Ільєуса, як нащадки родин, що жили тут задовго до епохи какао.

вернуться

21

Мокека — бразильська страва з тушкованої риби, рачків, креветок з оливковою олією і перцем. 

вернуться

22

Сірі — десятиногі ракоподібні.

вернуться

23

Бейжу — бразильська страва: кульки з тіста маніоко або тапіоко.

вернуться

24

Грапіунас — прізвисько міських жителів штату Баїйя.