Кров кажана - Шкляр Василь - Страница 46

Коли його арештовували, то виявилося, що з ним живе ще хлопчик, синок його. Дуже дивне хлопча, якого ніхто ніколи не бачив, хоч воно вже чималеньке, років на сім показує. І ні метрики на нього немає, нічого. Привезли в інтернат, а воно зовсім дике. Ще й атавізм у нього: хвостик на куприку. І майже не говорить. Питають у нього, як звуть, каже: «Нікуб». То я хотів поспитати у вас, Анастасіє Михайлівно, чи не доводилося вам щось чувати про цю дитину?

— Нікуб?..

Я тільки рота розкрила, та Притула мене вже не слухав.

Там, де він щойно стояв, у повітрі лише тремтіла хмарка сизого диму від його люльки борульки, але й вона швидко розтанула.