Соло для Соломії - Лис Володимир Савович - Страница 78

3

На другий день після похорону Соломія прокинулася за звичкою рано-вранці. Крізь вікно ще тільки просіювався світанок. Автобус мав прийти близько дев’ятої години.

Вона дивилася у вікно, знову сама-самісінька. По дворі ходив пес Чобарс, то, пояснив Григорій, так назвали — Чорний барс, Чобарс — так скорочено. Подружилися за ці два місяці з ним. Тре’ буде перед від’їздом нагодувати. І курей та качок, бо кабанчика ци іншу живність Гриць уже не тримав. На могилу тре’ навідатися Грицьову.

І тут раптом подумала Соломія, що хочеться їй степ за селом побачити, подивитися на прощаннє на той степ, який так любив Григорій. Який орав і засівав ціле життя.

Накинула кофтину й вийшла надвір. Чобарс радо закрутив хвостом. Соломія відчепила його, і обоє пішли сільською вулицею. Село ще спало, тільки на якомусь дворі жінка йшла з відром, певне, вже доїти корову.

Коли село закінчилося, Соломія вийшла в поле. Дибцяла дорогою поміж двох килимів: зеленого, з підрослої озимини, і з квітів по другий бік дороги — там переважали маки.

«От я й побачила степ, — подумала Соломія. — Могла б тут жити, якби. Тильки ци могла б. Нащо я теперка приїхала? Щоб похоронити Гриця? А нащо я жила, Боже? Ци так я прожила, ци так любила, отче. отче.»

Згадала — Андроній, отець Андроній.

А довкола неї усе більше світліло. Щось змінилося. Соломія це відчула й спинилася. Зі сходу з’явилися спочатку перші несміливі промені, а потім почало викочуватися велике жовтогаряче сонце, освітлюючи худорляву та ще по-своєму вродливу, схожу на птаху серед степу сиву жінку. Сонце ще не було палючим, тому могло пригорнути її до себе.

.Вже коли Соломія верталася у село, озвалася мобілка в кишені кофтини.

— Галло, — сказала Соломія.

— Бабуню, ти не спиш? — почула вона голос і впізнала — Олен- ка Світланина, внучка з Рівного, без п’яти хвилин заміжня жінка.

— Не сплю, — сказала Соломія. — Щось сталося?

— Нічого не сталося, бабусю. Мені теж не спиться. Захотілося з кимось поговорити. Ну, я згадала, що ти рано встаєш, то й вирішила тобі подзвонити. Ти не сердишся? Правда, не гніваєшся?

— Чом би я мала гніватися?

— Ти не забула, бабусю, що в суботу в мене весілля?

— Як же я могла забути? — Соломія посміхнулася, і ранок раптом став ще теплішим, як був.

— Приїдеш? Ти де?

— Тутечки, на Херсонщині. Обов’язково приїду.

— Дивися, я чекаю, — сказала Оленка. — Без тебе весілля не буде. Ти ж моя улюблена бабуня. А якби ти побачила, яку мені весільну сукню пошили. Клас. Назар каже, що я геть уся просвічуюся.

— Назар — то твій хлопець?

— Ага. Ой, бабусю, якби ти знала, яка я щаслива. Тільки трохи тривожно. Гостей дуже багато. І я просвічуватимусь.

— Ну, чого тривожитися, — сказала Соломія. — Всі дивчєта мусять вийти замуж. А ти ж у нас, як тая королева.

— Справді? — Оленка дрібно засміялася. — Ой, бабуню, мало не забула, увечері вчора до мене дядько Василь дзвонив, то каже, що приїхала Соломія, не тітка Соломія, а Соломія з Канади, внучка дядька Тараса, дядько Василь каже, що по-англійськи говорить, але хоче в Києві українську мову вивчати, і тебе хоче побачити, бо щось там таке дядько Тарас про тебе їй розказав. А ще дуже хоче, каже, на українському весіллі побувати, то вони разом приїдуть. А ти їдь прямо до Рівного. Чого ти мовчиш? Ти чуєш мене, бабуню? Чого ти мовчиш, де ти пропала? Ти мене чуєш?

— Я чую, чую, — сказала Соломія.

1      Стій (нім.).

1      Ти будеш моєю. (нім.).

1      Доброго дня, пане Катценберґер (нім.).

1 Преподобного Дмитрія Солунського, святкується 8 листопада.

1      Святої Катерини великомучениці — 7 грудня за н. ст.

1      День Трьох святих відзначається 12 лютого, а Стрітення (Громниці) — 15 лютого.

Notes

[