Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Спалах - Винничук Юрій Павлович - Страница 5
Зайчиху я запхав у морозник, а вранці, перед тим як іти на роботу, закопав на городі. Я б все одно її не їв. У пам’яті ще залишався той дикий погляд.
Увечері, повертаючись з роботи, ще з машини помітив незнайомця, який зазирав у вікно. Пологий схил дозволив мені з вимкненим двигуном безгучно підкотили до самих воріт. Намагався його не сполохати, але клята хвіртка таки зойкнула, і незнайомець кинувся за ріг. Я помчав навздогін, але той щез безслідно.
— Винеси сміття… — сказала Христя по вечері.
Слухняно, адже це один із найважливіших моїх обов’язків, поніс відро на город. Ми зсипали сміття за кущами агресту, якраз там, де я закопав зайчиху. Коли наблизився, то отерп — на тому місці зяяла яма. Хтось викопав зайчиху. Навіщо? Спересердя я висипав сміття в яму і, повернувшись до хати, вигукнув:
— Все ясно!
— Що тобі ясно? — спокійно перепитала Христя.
— А те, що тут діє мафія!
— Що ти плетеш?
— Ви всі змовилися! Ну признайся! Хочете мене розіграти?
— Я тебе не розумію.
— Що тут не розуміти? Це стосується зайців. Я не знаю, яку мету ви переслідуєте, але жарт затягнувся.
— Поясни щось… нічого не можу второпати.
— Якби ти не була моєю жінкою, я б тебе відправив до інституту кінематографії. Ти чудова артистка. Але не на того напали! З ямою ви переборщили.
— З якою ямою?
— З могилою преподобної зайчихи! Там зараз яма! А зайчиха щезла. Що, совість замучила, що добро пропадає?
— Там — яма?
— Яма, яма! Але я вас розкрив! Це ти сама любенько розкопала могилку і вийняла мою законну здобич. У цей час вона, певно, вже печеться у Каленика. А завтра ти мене потягнеш у гості, мовляв, на печеного кролика. Пішли до Каленика. Не зволікаючи.
— Ну пішли. Щоб ти переконався у своїй глупоті. Я присягаюся, що не було жодної змови.
— Ти мені присягалася, що не будеш ніколи кидати сиру цибулю в зупу. І що? Хіба ти її почала обсмажувати?
— До чого тут цибуля?
— Але ти присягалася!
— Я обіцяла, але коли спішиш…
— Ти вічно спішиш. Якби ви яму запорпали — хто зна, може б, усе й обійшлося.
Каленик слухав похмуро. Коли я оповів свої мисливські пригоди, він сказав:
— Боюся, що на цьому не закінчиться. Попереджував, що тут нема жартів. Ніхто вас не збирався розігрувати, бо й для чого? Жарт доти жарт, поки не затягнувся.
— Я не можу прийняти цих забобонів. Тому шукаю більш реального пояснення.
— Але ж ви самі щойно розповіли про те, що діялося з вами на полюванні.
— Мені просто нагнали страху, і тому я сприйняв усе в такому освітленні. Був надто збуджений. Поранена зайчиха, звісно, втекти не могла. Що їй залишалося? Тільки дивитись на мене… Ну, а мій нічний переслідувач хіба не міг бути витвором уяви? Тому я схильний думати, що решта — це вже чиїсь жарти.
— Ну, звичайно, так значно простіше. Та якщо це жарт, то не від вас він почався. Оксенич зламав руку, Мацій — ногу, Тимкевич погорів, а Прокіп осліп на одне око. Всі вони в той чи інший спосіб допекли зайцям.
— Послухайте, чому ви все це пов’язуєте з зайцями? Може, заєць і кинувся Мацію в ноги, а він не так від удару, як від несподіванки упав і зламав ногу. Прокіп осліп! Та й йому було за вісімдесят. Через те він і не відважився на операцію. Зрештою, йдеться, мабуть, про звичайну катаракту.
— Ні, це була не катаракта.
— Але прийняти версію, що ці зайці якісь надприродні, — просто смішно! Потім — до чого тут зайці? Мене переслідувала людина, якщо тільки не причулося. Під вікном була теж людина. І не зайці ж викопали з ями зайчиху. Там видно сліди лопати.
Жінка з малим лягли спати, а я стояв на кухні біля вікна і дивився у темряву, що ховала в собі всі таємниці дня, наче наглухо забита скриня, ключ від якої невідомо хто й коли загубив. Не міг заспокоїтись, мене тягло знов у Криву долину, здавалось, що я там забув щось дуже важливе, щось таке, чого раніше й не усвідомлював, але воно було, сиділо в мені змалечку і роз’їдало душу. Відкинувши всі вагання, зодяг куртку, ковзнув оком по рушниці й вирішив, що не візьму її з собою, проте, мабуть, не дуже сподіваючись на власну сміливість, засунув за пояс сікача.
Ніч зустріла мене прохолодним вітром і сирістю. Коли опинився в суцільній темряві, то почув, як і вчора, ще чиїсь кроки, але тепер вони лунали попереду мене. Ми наче помінялися ролями, і зараз уже я був переслідувачем з тією лише різницею, що й не здогадувався, кого переслідую.
Дорога була все така ж розлізла і м’яка, я пошкодував, що не здогадався перевзутися в чоботи, скоро почув на шкарпетках болото, але повертатися не хотілося — на ту хвилю я вже втрапив у ритм кроків того, хто йшов попереду, і незвідь-чого намагався не збитися, так начеб від цього залежав успіх моєї мандрівки.
З хуторів долинало перегавкування собак, воно котилося луною кудись на луги й там падало знесилено, у вогку траву. Але цього було замало. Щоб тиша не різала вуха, я почав собі насвистувати нехитру пісеньку, вона підбадьорювала і воскрешала потяг до авантюрності, й сікач був при цьому незамінним для мене товаришем. Мене вже не лякали ті кроки попереду, я намагався гучніше ступати, щоб звучали вони так само відлунно, але це не вдавалося. Кроки належали людині набагато важчій, я вгадував її атлетичну будову і, може, й не міг з нею змагатися, та ступав крок у крок, не звертаючи уваги на роздратування виболоченої дороги, наче саме я, а не той перший розбурхав її дрімоту й порушив чорний маслистий спокій. Дорога сповзала й сповзала, а горби з настовбурченим галуззям кущів хутко вищали, ховаючи від мене все більшу частину обеззореного неба.
Безпровидна темінь, що зяяла попереду, мов роззявлена паща голодного звіра, сповіщала наближення Кривої долини. Тут я згадав ще про один засіб, який додає хоробрості, й запалив цигарку. Тепер уже моя нічна вилазка нічим, хоча б формально, не різнилася від звичайної прогулянки перед сном. Я навіть перестав так уважно стежити за темрявою, котра гостинно розступалася переді мною, перестав відчувати її насмішкуватість, зловтіху і думати про несподіванки, які вона, можливо, готує.
Спускався в долину і здавалось, наче спускаюся в самого себе по тонкій линві, що тягнеться від очей у глиб тіла, в його темряву і неспокій, не знаючи нічого про довжину, про те, коли саме руки відчують пустку, а я — моторошне падіння на дно свідомості.
Каміння поторохкувало і похрускувало під ногами, якось непомітно розчинилися в липкій тиші кроки того, хто йшов попереду.
Йти далі не було жодної потреби, десь тут, з цього місця, вся долина завидна мусила бути мов на долоні.
Цигарка припекла пальці, я пштрикнув її, й жовтогарячий вогник дугою полетів униз. Тоді вийняв сікача, і вся душа моя переселилася в праву руку, що міцно стискала його руків’я.
Даремно вдивлятись у цю відчайдушну чорноту, нічого з неї не виловиш, крім власної безпомічності, але я терпляче чекав. Оте світіння залишалось єдиним доказом, якого мені бракувало, щоб повірити у теревені Каленика. Добре знав, що може світитися серед ночі й пень, але в долині не було жодного пня. Те світіння повинне бути незвичайне, інакше в нього не повірю. І, хоч курити не хотілося, все ж закурив знову, широко розставивши ноги, наче готувався до бою.
З долини сочилася вогкість і закрадалась під одяг, налипле до шкарпеток болото починало вже дратувати, але я вперто розглядав цю зачаєну місцину, котра гіпнотизує, мовби намагається втягнути в себе, у цю незвідану порожнечу, яка кличе і випростовує забуті крила над головою.
Вирішив — докурю цигарку і йду. Моторошний озноб ковзнув по шиї, я себе витратив і програв, хоробрості вистачило тільки дійти сюди, бо ось уже почав відчувати незахищеність спини і боків. Настирливе бажання озирнутися з’явилося проти волі і не відспускало. Безліч кроків, що з усіх сторін променять до епіцентра мозку, вчувалися зараз, і ні цигарка, ні сікач уже не допомагали, я раптом поділився на два ворожих табори — ноги рвалися дати дьору і лише руки не втрачали рівноваги й готові були боронитися.
- Предыдущая
- 5/64
- Следующая