Мальва Ланда - Винничук Юрій Павлович - Страница 57

— Дуську! Все! Я тебе покидаю!

А, може, це й на краще?

— Я спаковую чамайдани! Я заберу наших дорогих пупсиків!

Ну і що? Його вже нічим не схвилюєш. Головне — він живий. А міг бути в могилі. Дурнувата Манька, що вона тямить?

— Дуську?! Чому ти мовчиш? Дуську, ти живий?!

— Так, я живий.

— Дуську! Це позор! Привести якусь… якусь…

— Манюсю, відстань. Не заважай нам, — і додав розімліло: — Ко-ха-на, яке в тебе тіло! Які стегна! Які перса!

Манюсю заткало, вона, мов риба, почала жадібно заковтувати повітря. Такого нахабства — у власній хаті — від власного чоловіка — з яким стільки літ — ні — вона не потерпить — вона теж людина — падлюка — як він міг — а вона — та шльондра — в чужу хату — просто у ванній — при живій жінці!!!

— Все! Прощай я пішла!

Гримнули двері і бухгалтер Цибулька зостався сам. Чим же тепер зайнятися?

Знову став голий проти дзеркала і задумався. Найважливіше зараз визначитися — жінка він, чи мужчина. Від цього залежатиме усе наступне його існування.

Уважно вдивився в своє обличчя. Так мало чоловічих ознак побачив у ньому, що навіть здивувався, чому раніше ніколи цього не помчав. Якщо старанно поголитися та намалюватися, то цілком можливо перетворитися на жінку. Ось лише як перебудувати свою свідомість на жіночу? Треба не тільки голос змінити, і руки, і поведінку, але й всю свою психіку. Невже це можливо? Крім того, мусить навчитися прагнути мужчину, а не жінку. Поки що споглядання власного жіночого тіла його збуджує так, що хочеться самому себе зґвалтувати. Тіло хоче віддатися, а голова прагне оволодіти ним. Але ж так і збожеволіти можна!

Що з його руками? Чому не слухаються його, а пестять це тіло, пестять груди й живіт, пірнають між стегна і — о, як йому хочеться спізнати цю жінку, це фантастичне тіло, завдати йому солодкого болю і розкоші…

А що тут дивуватися? Стільки літ прожити з товстою істеричною бабою, увесь час заполонюючи уяву красунями з журналів, неприступними кралями з Академічної, молодими, юними, повними жаги і нектару — пий, залийся… і він — о, Боже! — і він, один з них, ні, одна з них… Він теж — неприступна розкішна панна, центрова лілея… Тепер він може й сам скуштувати найсоковитіших родзинок життя. Навіщо йому Манюся, банк, ця хата — нехай усе летить в прірву, усе западеться… Він починає все від початку.

Цибулька пірнув у шафу з жінчиним шматтям. На щастя, Манюся належала до тих жінок, які нічого не викидають і люблять зберігати безліч різних лахів, у які вже ніколи не влізуть. Цибульці вдалося відшукати усі необхідні частини гардеробу. Знайшов і сукенку, в якій дружина ходила ще молодою. Потім зайнявся головою. Виголивши обличчя, заходився намащувати його кремами, пудрами і помадами, а коли намалював очі та насадив на лисину перуку, то аж підскочив від радощів — з дзеркала дивилась на нього цілком пристойна кобітка.

— Гурра! — вигукнув Цибулька. — Та я ж супер-краля! Я ще можу цілком вдало вийти заміж!

Вийти заміж? Йому уявилося, як він спатиме зі своїм чоловіком, як буде пиляти його за будь-які дурниці. А ще ж і родити доведеться! Ну, це вже й зовсім чудеса.

В цю мить пролунав дзвінок у двері. Цибулька завагався, чи варто йому відчиняти, адже дзвінок не може стосуватися його теперішнього. Проте настирливе дзижчання не переривалося. І тут Цибулька збагнув чому — всюди у квартирі горіло світло.

— Хто там? — спитав тихим жіночим голосом.

— Міліція!

Цибулька отерп і сполохано заметався, але було вже пізно, мусив одчиняти. На порозі стояв міліціонер у формі.

— Ви гражданка Цибулька М. О.?

— Я-а-а… — обережно відказав Цибулька.

— А ваш чоловік — гражданин Цибулька В. В.?

— Та-а-ак…

— Случилось нещастя. Ваш муж попав у дорожньо-транспортний нещасний случай, в результаті которого був проізведьон наїзд трамвая на вашого мужа, в результаті чого вашого мужа було травмовано, в результаті чого він позбувся нижніх конечностів і цього… коротше голови… Так шо він щас у морзі. Но це ше не кінець, а зовсім наоборіт, потому що у вашого мужа, то-їсть у тіла вашого мужа пропала голова. Хтось украв, неясно з якою ціллю. Може, для колекції, може, на пам'ять про наше історичне місто. Но в то же врем'я пропало і тіло. Тільки вже не вашого мужа, а зовсім якоїсь непонятно гражданки молодого возрасту, котору знайдено було уже без голови. І в такому безголовому состоянії доставлено в морг. Може, це зробили її родичі, нелегально і вночі, і по ошибці прихватили голову вашого мужа, за шо ми также скорбим і приносим разом з трамвайно-автобусним управлінням свої соболізнування, за шо й пробачте, но мені пора. А до вечора довжні ви трупа забрати. Так шо досвіданя.

Міліціонер увесь цей час намагався надати своїй фізії якомога скорботнішого вигляду, але запах пива і вінегрету, який він видихав на Цибульку, свідчив, що це для нього надто важке завдання. Зрештою, так само як і для Цибульки — мусив аж закусити нижню губу, щоб не пирхнути сміхом. На прощання міліціонер сказав:

— Міжду прочим, я значала подумав, шо ви його доч, тоїсть трупа, а ви оказуїться жена, в чому і поздоровляю, тоїсть імєя ввіду, вашу внєшность юних лєт.

Цибулька зачинив двері і станцював танок живота:

— Ля-ля! Я трупа доч! Ля-ля! Я доч! Я женщина! Тепер я баба, не козак!

Новий дзвінок у двері подіяв на нього, мов крижана вода. Що таке? Хто це може бути? Не дай Боже Манюся. Вона, побачивши незнайому — даму, — ще чого доброго кинеться видряпувати очі. Але ні, Манюся дзвонить не так.

Відчинив двері й побачив незнайомця у сірому плащі й сірому широкому капелюсі. Незнайомець мовчки вийняв з кишені червону книжечку і розгорнув її перед очима остовпілого Цибульки: «Капітан Тягны-Рядно». Саме через «ы».

— Дозволите зайти? — спитав капітан і, не чекаючи згоди, зайшов усередину.

Цибулька відчув, що у нього трусяться руки. Капітан зміряв його насмішкуватим поглядом, поцмокав, покивав головою і сказав:

— Кого ж це ви, громадянин Цибулька, вирішили довкола пальця обвести, га?

Серце Цибульки провалилося в нетрі глибокі, долоні спітніли, а в роті пересохло. Капітан увійшов до покою, відчинив бар і видобув пляшечку коньяку.

— По сто грам? — спитав, мабуть, із ввічливості й, наповнивши два келишки, випив з обидвох. — Думаєте органи надути? Не вийде. Ми завше на сторожі. І нікому не віддамо наших завоювань. Ваш маскарад тільки усугубить справу. Попереджую: добровільне зізнання пом'якшить провину.

— Але… але в чому я маю зізнаватися?

— В тому, що викрали труп невідомої жінки.

— Я! — пополотнів Цибулька.

— Ви! З моргу. А тепер вирішили вдавати із себе даму. По-моєму, це просто збочення.

— Але ж я загинув! Мене нема! Щойно тут був міліціонер і вручив ось довідку, що громадянина Цибульку збив трамвай. «Видача трупа з 10 до 18. Обід з 13 до 15»…

— Можете цею довідкою підтертися. Я хочу, щоб ви мені відповіли одне: труп вищезгаданої жінки при вас?

— При… при… але це не він при мені, а я при ньому, бо саме він, тобто труп, насадив мою голову на себе. Так що я тут взагалі ні при чім.

— Ага! Тепер ви все валите на трупа? Нічого у вас не вийде. Викрадення трупа та використання його у власних цілях карається п'ятьма роками суворого режиму з конфіскацією майна. Ясно?

— Я-ясно…

— Але я великодушний. Я згоден пробачити ваш злочин, якщо ви в свою чергу допоможете нам. Адже від того, що ви змінили свою стать і тіло, ваша праця таємного агента СБУ не повинна постраждати. З тією різницею, що тепер ви працюватимете для неньки України.

— Що від мене вимагається?

— Виконаєте одне завдання — і ви вільні. Ми вас закинемо в одне середовище… Поживете там з місяць і повернетесь назад.

— А це далеко?

— Ні. Я вас особисто завезу. Збирайтеся. Беріть лише найнеобхідніше.

— Я поставлю лише одну умову, — видушив із себе Цибулька. — Я повинен дістати нові документи… що я жінка.

— Нема нічого легшого. Після виконання завдання, я вручу вам ці документи.