Мальва Ланда - Винничук Юрій Павлович - Страница 34

— Тоді треба послати когось іншого, — сказала Мотря.

— Якщо ваша ласка, — втрутився Бумблякевич, — то я з превеликим задоволенням вирушив би в цю мандрівку.

— Пане Бумблякевич! Ви — мій рятівник! — скрикнув Пупс і кинувся з обіймами.

— Але це неможливо! — заперечила Мотря. — Якраз у той момент, коли ми збиралися… тобто коли ви збиралися… до нашого татуся…

— Я думаю, цю справу можна буде владнати після мого повернення, — тішився Бумблякевич, що йому вдалося відсунути драматичну подію. — Я готовий вирушити хоч зараз.

У цей час надійшла Хівря і повідомила, що генерал уже зробив необхідні розпорядження. Корабель попливе за годину.

— Але замість пана Пупса помандрує наш гість, — заламала руки Мотря. — Пан Пупс, виявляється, не витримує морської гойданки.

— Пане Бумблякевич! — зойкнула Хівря. — Що я чую? Ви залишаєте нас напризволяще?

— Я тільки туди і назад, — виправдовувався той. — Я не хочу втрачати такої вигідної можливости, щоб зазнайомитися із новими для мене місцинами. Подорож кораблем — це просто мрія!

— Ах, ви розбиваєте наші серця! Невже вам ніколи не набридає здійснювати геройські вчинки?

— На моєму місці це зробив би кожен, — скромно відказав Бумблякевич.

— А як же ваші серйозні наміри? — не відступалася Хівря, і Бумблякевич подумав собі, чи не вона й буде тією особою, яка ним цікавиться.

— Коли повернуся, я буду окрилений ще сильнішими почуттями, аніж зараз.

— Пане Бумблякевич! — тиснув йому руку Транквіліон. — Сховайте ці куперти, — він простягнув два пакетики завбільшки з долоню, запаяні в поліетилен. — Ось ця куперта містить лист від княгині. Коли прибудете у містечко, зверніться до бургомістра. Тут написано, аби він посприяв доручнику сього листа. Ви повинні потрапити в замок. Буцім хочете переглянути княжий архів. І ні слова про справжню причину. Коли б у вас виникли якісь труднощі, можете сміливо посилатися на княгиню. Усі витрати вона бере на себе. А ця друга куперта призначена власне Мальві і панові магістрові. Бережіть її як зіницю ока. Інакше вони можуть потрапити у страшну халепу. Я навіть радий, що це вчините ви, а не я. Я слабодух. Який з мене герой! Щасливої вам мандрівки…

МОРЕ БОРЩІВ

— Не минула й доба, а ви вже знову, пане Бумблякевич, стоїте на порозі великих звершень, — говорив генерал Купчак, обнімаючи гостя. — Корабель вас чекає. Прошу тільки запам'ятати гасло на випадок, якщо на вас нападуть пірати.

— Пірати? — зчудувався Бумблякевич. — У Морі Борщів?

— Саме так. Колись вони були нашими корсарами і перебували на службі у покійного князя, та по його смерти збунтувалися і зараз відбилися від рук. Проте ще мене шанують з тих часів, як я командував фльотою.

Отже гасло звучить так: «Дефіляда в Москві!» А відповідь: «Кров по соломі!» Запам'ятали?

— Ні, але мені сподобалося. Тільки поясніть, хто кому має те гасло викрикувати?

— Не має значення. Це наше давнє гасло і воно відразу засвідчить, що ви під моєю опікою. Певний час ми мали у наших плянах іти походом на Москву, але окремі наші полководці вважають, що на даному етапі це вже не актуально. Боюся, вони жорстоко помиляються.

Генерал змусив Бумблякевича кілька разів повторити обидва вигуки.

У цей час біля них зупинилася карета, запряжена четвіркою чорних жеребців, з карети вийшли панни Купчаківни і Фрузя.

— Ми вирішили, що вам нізащо не можна вирушати в дорогу без супроводу, — повідомила Мотря.

— Люди вашого стану не мандрують без прислуги, — додала Хівря.

Фрузя на ті слова тільки похнюплено пряла очима.

— Ви хочете сказати, що панна Фрузя пливе зі мною? — здивувався Бумблякевич.

— Одного ми вас нізащо не пустимо. Навіть не думайте.

— Ех, був би я трохи молодший, то і я б до вас долучився, — зітхнув генерал. — Карета довезе вас до причалу, а там уже очікує корабель. Назад повернетеся повітряною кулею. Це значно скорше, як плисти кораблем.

Панни зі сльозами на очах кинулися обнімати і виціловувати мандрівця. Генерал, і собі змахнув сльозу:

— Я вам там спакував трохи винця, аби скрасити подорож. Пийте на здоров'я і вертайте хутчій!

— Бажаємо успіху, — сказала Мотря. — Нам буде вас бракувати.

— Ми вас чекатимемо з нетерпінням, — шморгнула носиком Хівря. — Ми будемо по три рази на день збігати на найвищу вежу і вдивлятися в обрій, виглядаючи вас на повітряній кулі. Візьміть оцю червону хустину і, коли будете летіти назад, прив'яжіть до линви, аби знали ми, що все в порядку.

Бумблякевич сховав хустину за пазуху, підсадив Фрузю в карету, а щойно сів сам, як кучер весело цьвохнув батогом, і коні рвонули учвал, аж закурилося. Генерал із доньками ще довго стояли на дорозі, відповідаючи на повітряні цьомки. А коли вони врешті зникли удалині, Бумблякевич відкоркував пляшку і випив душком добру третину.

— Ти радий, мій Бумблику, — провуркотіла Фрузя, — що я їду з тобою?

— Не певен, що це вдала затія. Хочеш вина?

— О, ні, я п'яна тобою. Я пишаюся твоєю мужністю.

— А хіба це аж так небезпечно?

— Морська мандрівка приховує в собі чимало несподіванок. А раптом буря? А гураган? А пірати? Страх Божий! Ти не забув гасло? «Дефіляда в Москві!»

— «Кров по цимбалах!»

— Хіба?

— М-м… може «по ногах»?

— Я теж забула. По чому ж вона текла? І чому я не записала?

— Та «по соломі», панюсю, «по соломі»! — озвався кучер. — Вйо, вороні!

— Ти бач, — похитав головою Бумблякевич і викинув порожню пляшку у вікно.

Великий трищогловий бриг непорушно стояв на вершині сміттярчаного пагорба. Золоті літери на борту вістили, що бриг називається «Троя». Щойно вони піднялися на корабель, як пролунав гучний голос:

— Вітаю на «Трої», панове! Я є капітан.

Виглядав він так, як і мав би виглядати справжній капітан — бездоганна чорна форма, тоненькі наваксовані вусики, кудлаті бурці[75] з сивиною на повних щоках і, звичайно ж, файка у жовтих міцних зубах.

— Зараз рушаємо, — повідомив капітан і, зійшовши на капітанський місток, вистромив над головою обслинений палець. — Напрям вітру: зюйд-зюйд-фест. Люкс! Сушіть якір!

Пронизливо заскрипів, заячав ланцюг, а корабель здригнувся, і Бумблякевич відчув усю серйозність моменту.

Довкола корабля не було ані краплі води, саме тільки сміття здіймалося бурунами і, застигле, виблискувало до сонця дрібними скельцями, бляшками, а подекуди й лускою випотрошеної риби.

— Невже ми й справді попливемо? — спитав тихенько у Фрузі. — По сміттю?

— По сміттю пливеться незгірше, як по воді. Прогулянка морем під час медового місяця — це якраз те, чого нам бракує.

— Медовий місяць! — підхопив капітан, не знати як вловивши Фрузині слова. — Еге ж, чи може щось бути приємніше? А так до слова, коли захочеться вам трішечки — хе-хе — пожирувати, прошу ласкаво до каюти. Мед — святе діло. І треба його випомпувати, щоб не зцукрів на камінь. Але я би жінки нігди в море не брав. Чесній жінці путь відома — зламай ногу, сиди вдома.

Фрузя опустила вічка і зарожевілася.

Залопотіли напнуті вітрила, бриг знову здригнувся і повільно посунув пасмом гори, з хрускотом роздираючи грудьми підсохлу на сонці поверхню.

— Ми пливемо! Пливемо! — нестямився від радощів Бумблякевич і закружляв у радіснім танку, але, перечепившись за якогось морця, що драїв палубу, гупнув на мокрі дошки і проїхався по шлюфах до самої фурти. Нічого йому при тім не сталося, і він під сміх цілої команди щасливо вернувся до коханої Фрузі. Обоє стали тепер милуватися видноколом, що розкривався перед ними.

Отже, пливли вони безмежним блакитним морем сміття, що вилискувало до сонця своїми буйними хвилями, на яких гойдалися чайки. Час від часу з глибин випірнали русалки, робили сальто і знову щезали в смітті. Корабель був, очевидно, страшенно старий, геть поточений шашелем і щурами, бо постійно чувся голосний скрип і зойк дощок. Здавалося, він от-от розвалиться і перетвориться на таку ж купу сміття, яка його оточує.