Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ласкаво просимо в Щуроград - Винничук Юрій Павлович - Страница 7
— Нема нікого. Сьогодні неділя… Що ви надумали? Це ви вчинили пожежу?
— А хто ж іще? Чоловіче! Надворі революція, а ви тут сидите у своєму щурячому кублі і нічого не знаєте. Давайте випускайте в'язнів!
— Яких в'язнів? Це лікарня, а не в'язниця! — обурився лікар.
— Он як! Справжня лікарня? — підморгнув мені полковник. — Ну що ж, шановний лікарю… тоді випустіть хворих.
— Як ви можете таке говорити? Це тяжкохворі люди! Їх у жодному випадку не можна випускати, вони абсолютно себе не контролюють! Зрештою, я за них відповідаю…
Мені раптом зробилося його шкода. Жалюгідний тип. Але він просто сумлінно виконує свою роботу. Йому сказано „не можна“, він і нам каже „не можна“. Але в нас ситуація теж не з веселих. Якщо не здобудемо підкріплення — нам капут.
— Ви не можете від мене жадати того, за що я потім накладу головою.
— Ви хочете сказати, що серед хворих нема жодного при здоровому глузді?
— Жодного. Тут самі божевільні. До того ж у дуже важкому стані.
— І нема тут примусово лікованих?
— Як ви можете підозрювати нас, лікарів у такому злочині?
— Я підозрюю не вас особисто, а тих, хто вами керує.
— Не знаю, що ви маєте на увазі. У моїй лікарні завше був порядок.
— Але я вам не вірю, — сказав твердо полковник, наставивши цівку автомата лікареві в живіт. — Негайно повідчиняйте палати.
— Можете в мене стріляти! Яка мені різниця, чи загинути від вашої руки, чи потім від їхньої?!
Його рішучість не могла не викликати подиву, і я таки повірив йому, хоч це було й не вельми приємно. Проте полковник мав, очевидно, свою думку й не менш рішуче поклав палець на цингель:
— Рахую до трьох… Якщо не відімкнете палати, зроблю з вас решето. А потім витягну з вашої кишені ключі і сам відімкну. Ну?!
Директор був блідий, а на чолі виблискував піт. Рука його тремтіла, коли він виймав з кишені ключі і відмикав перші двері.
У палаті на шести ліжках сиділи й лежали занедбані неголені суб'єкти з темними заглибленими в себе очима, їхні позбавлені найменшого виразу обличчя скидалися на маски манекенів. Жоден з них навіть голови до дверей не повернув. У приміщенні пахло немитим тілом і кислим присмаком блювотиння.
Полковник подивився на мене з таким смутком, що аж тепер я відчув, у яку безвихідь ми потрапили. А проте надія ще нас не покинула.
— Що ви з ними зробили? — спитав директора.
— Я не знаю, що з ними зробили, — відказав той ображено. — Я застав їх уже такими.
— Але це ж не справжні божевільні, їх довели до такого жахливого стану.
— Ви маєте на це докази?
— Одного з цих хворих я колись знав… З вигляду, правда, але це була цілком здорова людина.
— Ми теж з вами цілком здорові люди, а що з нами буде завтра?
Тепер у його словах почувся загрозливий скрегіт металу. Чи це тільки видалося мені?
— Відімкніть наступну палату.
Директор слухняно відімкнув ще одні двері.
І знову ми побачили ту саму картину.
— Тепер ви переконалися? — спитав він.
— Ні, — відрізав полковник. — Відчиняйте решту дверей.
Від палати й до палати ми пройшли весь перший поверх. Безрезультатно. Нам не попався на очі жоден чоловік, який би хоч трохи нагадував нормальну людину.
Весь цей час по закутках шмигали щурі, але в такій малій кількості були нам не страшні.
— То ви тут один зі всього персоналу? — спитав я.
— Ну, як сказати… Один… Хоча тут разом з людьми працюють і щури. Серед них є теж кілька… м-м… лікарів. Вони працюють без вихідних. Дуже працьовиті, на відміну від…
Тут він запнувся і відвів погляд.
— На відміну від людей? Так?! — раптом визвірився полковник.
— Я не хотів так сказати, — боронився директор.
— Але сказали!
— Я сказав тільки, що їхні лікарі працьовиті…
— Ну, звичайно! Успішність їхнього лікування мов на долоні!.. А що на другому поверсі?
— На другому? Вам ще не досить того, що ви тут побачили?
З якихось причин йому зовсім не подобалася наша настирливість. І приховати це йому не вдавалося. Однак справу варто довести до кінця.
— Ведіть нас на другий поверх, — уперся полковник.
— Але я попереджаю — там особливі хворі. Можуть статися непередбачені ексцеси. У вас надто агресивний вигляд, хто зна, як до цього поставляться пацієнти. Адже вони звикли бачити довкола себе лише піжами й білі халати…
— Ви ще забули сказати про сірі шкурки щурів. І це вони, мабуть, бачать найчастіше.
— Можете взяти ключі, — сказав він, простягаючи нам цілу в'язку. — На кожному вибито число палати. Я з вами не піду.
— Ви нам і не потрібні.
— Просто те, що ви там побачите, може надовго зіпсувати настрій.
— Ну, за наш настрій не варто переживати. Він уже давно зіпсований, відколи такі, як ви, стали на службу до щурів.
— А що я мав — здохнути з голоду? Чи перетворитися на одного з цих?
Полковник нічого не відказав, лише кивнув мені йти за ним на другий поверх.
Ми спинилися перед дверима, що були помальовані в яскраво-червоний колір.
Ключик у замку прокрутився зовсім безгучно. Так само безгучно прочинилися двері й полковник зайшов до середини.
Спочатку я почув його зойк, а тоді добірну лайку. Він остовпів у дверях, затуливши мені прохід і я змушений був легенько підштовхнути його, щоб і собі зазирнути в палату.
Те, що я побачив, викликало в мене спазм у горлі.
На підлозі сиділо три створіння, що мали людські пики, але великі щурячі голови. Ці чудовиська вищирили гострі зуби й блискали люто очима. Якусь хвилю вони дивились на нас насторожено і нерішуче, але раптом, наче пронизав їх струм — вони здригнулися й зірвались на ноги. Це виглядало так, наче вони щойно сприйняли чийсь сигнал. Хтось їм звелів напасти на нас, і вони кинулися до дверей, загрозливо ревучи й цвиркаючи слиною.
— Ах, гидота! — крикнув полковник і натис на цингель.
Автоматна черга розпанахала їхні груди й животи, відкинула назад і повалила на підлогу.
— Якщо нам трапляться ще подібні чудовиська, їх слід негайно знищувати. — Він подивився на мене. — Ви мене розумієте? Хоч це ми повинні встигнути зробити.
— Здається, нічого більше нам зробити й не вдасться.
— Жалієте, що пішли зі мною?
— Ні. Все одно хтось мусив на це відважитись.
У наступній палаті ми побачили двох чоловіків, що були прив'язані широкими ременями до залізних ліжок. Один лежав непорушно, інший повернув до нас голову і то були перші очі, в яких ми виловили сліди розуму. Роти їхні були перебинтовані.
— Це… це мій товариш! — скрикнув полковник. — Капітан Коляда! Я впізнав його!
Чоловік мав довгі патли й бороду. Почувши своє прізвище, радісно закивав головою.
Ми в одну мить звільнили обох від ременів.
— Капітане! Як ви сюди потрапили?
— М-м-м… м-м-м… у-у-у… — промимрив щось той, зводячись із ліжка.
Його товариш, однак, лежав непорушно і я, розбинтувавши йому рота, зрозумів, що він мертвий.
Капітан закотив рукави піжами і простяг до нас свої білі вихудлі руки. Вся внутрішня поверхня рук була сколота шприцами. Потім він показав груди в синюватих плямах і знову спробував щось пояснити, але видобув одне лише нерозбірливе лопотіння.
— Над ним, очевидно, чинили якісь досліди, — здогадався я.
Капітан закивав головою. Раптом сполошився і почав показувати рукою на сусідню палату. Він теж розумів, що часу у нас обмаль.
Полковник відчинив її і нашим очам відкрилася ще жахливіша картина.
На ліжках сиділо чотири зовсім голі жінки і кожна бавилася зі щонайменше десятком малесеньких людинощуриків. Ці бридкі вертляві істоти копошилися в них на ногах, лізли до грудей і смоктали молоко.
Я не міг на це дивитися, мене нудило. Капітан стис кулаки і потряс ними в повітрі, імітуючи стрільбу з автомата. Проте, полковник зволікав.
Жінки абсолютно не реагували на наш візит. Деяке замішання можна було помітити лише серед їхніх дітей, котрі, побачивши незнайомців, заметушилися і взялися забиватися жінкам межи ноги, під руки, увесь час наполохано попискуючи.
- Предыдущая
- 7/14
- Следующая