Бояриня - Украинка Леся - Страница 1

Бояриня

Драматична поема

І

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини О л е к с и П е р е б і й н о г о. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиґлики, на столі прилагоджено до вечері. Стара П е р е б і й н и х а дає останній лад на столі, їй помагає дочка її О к с а н а і с л у ж е б к а.

Через садок до рундука ідуть П е р е б і й н и й і С т е п а н, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко одразу, що він не москаль.

П е р е б і й н и й (до гостя)

Моя стара управилась хутенько!

Дивись, уже спорудила й вечерю,

поки ми там на цвинтарі балачки

провадили.

П е р е б і й н и х а

(зіходить трохи з рундука назустріч гостеві)

Боярине, прошу

зажити з нами хліба-солі.

С т е п а н (уклоняючись)

Рад би,

шановна паніматко, та не смію,

коли б не гнівались старі бояри, —

я й так уже давно від них одбився.

П е р е б і й н и й

Про них ти не турбуйся. Підкоморій

їх запросив на бенкет, а тебе

я випрохав до нас: "Я сам, — кажу їм, —

щось недугую трохи, то не можу

на бенкетах гуляти, а Степана,

по давній приязні до його батька,

хотів би пригостити в себе в хаті.

Він молодик, йому ще не пристало

на бенкети великі учащати".

Боярам, видко, вже запах медок

та варенуха, отже, роздобрились

та й мовили: "Нехай собі п а р н і н к а

сидить у тебе хоч і до від'їзду.

Навіщо він нам здався?"

С т е п а н

От спасибі,

панотченьку!

(Зіходить на рундук з господарями).

П е р е б і й н и й

Я джурі накажу,

нехай перенесе твоє манаття

до нас, та й заберу тебе в полон,

поки не визволять бояри.

С т е п а н

Боже!

Такий полон миліший од визволу.

П е р е б і й н и х а (до Оксани)

Піди лиш, доню, там пошли Семена.

(Оксана виходить і незабаром вертається).

С т е п а н

Якби лиш я не став вам на заваді...

П е р е б і й н и х а

Ото б таки! Ще в нас у хаті стане

для гостя місця!

П е р е б і й н и й

Ти, синашу, в мене

забудь всі церегелі. Таж зо мною

небіжчик батько твій хліб-сіль водив,

укупі ми й козакували.

(Садовить Степана ( сам сідає при столі. До Оксани).

Дочко,

ти б нас почастувала на початок.

(Оксана наливає з сулійки дві чарки — батькові й гостеві).

О к с а н а

Боярине, будь ласка, призволяйся.

С т е п а н

(узявши чарку, встає і вклоняється Оксані)

Дай боже, панночко, тобі щасливу

та красну долю!

О к с а н а

Будь здоровий, пивши.

(Степан, випивши, знов сідає. Оксана частує батька.

Всі вечеряють).

П е р е б і й н и й (до Оксани)

А він спочатку не пізнав тебе,

ти знаєш? Запитав: "Яка то панна

у першій парі корогву несе?"

О к с а н а (усміхаючись і поглядаючи на Степана)

Коли?

П е р е б і й н и й

Та отоді ж, як ти на трійцю

в процесії між братчицями йшла.

С т е п а н

Ти завжди носиш корогву?

О к с а н а (з певною самовтіхою)

Аякже,

я перша братчиця в дівочім братстві.

П е р е б і й н и й (жартівливо підморгнувши)

Се вже тобі не та мала Оксанка,

що ти, було, їй робиш веретенця.

О к с а н а

Ті веретенця й досі в мене є...

(Замовкає, засоромившись).

С т е п а н (втішений)

Невже?

О к с а н а

(перебиваючи ніякову для неї розмову. До матері)

А де се, мамо, наш Іван?

П е р е б і й н и х а

Та де ж? На вулиці між товариством.

І в а н

(Оксанин брат, молодий козак, увіходить з будинку).

Ба ні, я тут. Давайте, мамо, їсти.

П е р е б і й н и х а

Ти б уперед хоч привітався з гостем!

І в а н (сідаючи, недбало)

Ми вже віталися там, коло церкви.

П е р е б і й н и й

Він буде мешкати в нас до від'їзду.

І в а н (так само)

От як? Що ж, добре... Слухай-но, Оксано,

ця страва вже простигла, принеси

свіжішої.

О к с а н а (уражена його недбалим тоном)

Служебка зараз прийде,

то й накажи їй.

І в а н

Ба, яка ти горда.

(До Степана).

У вас там на Москві, либонь, дівчата

так бришкати не сміють?

С т е п а н

Я московських

дівчат не знаю.

О к с а н а

Як же се?

С т е п а н

Я, власне,

недавнє на Москві. Поки ще батько

живі були, я в Києві, в науці,

при Академії здебільше пробував,

а вже як батько вмерли, я поїхав

до матері на поміч.

П е р е б і й н и х а

Чом ти ліпше

сюди не перевіз матусі?

С т е п а н

Трудно.

Нема при чім нам жити на Вкраїні.

Самі здорові, знаєте, — садибу

сплюндровано було нам до цеглини

ще за Виговщини. Були ми зроду

не дуже так маєтні, а тоді

й ті невеликі добра утеряли.

Поки чогось добувся на Москві,

мій батько тяжко бідував із нами.

На раді Переяславській мій батько,

подавши слово за Москву, додержав

те слово вірне.

І в а н

Мав кому держати!

Лихий їх спокусив давати слово!

П е р е б і й н и й

Тоді ще, сину, надвоє гадалось,

ніхто не знав, як справа обернеться...

а потім... присягу не кожне зрадить...

І в а н (іронічно)

Та певне! краще зрадити Вкраїну!

С т е п а н (спалахнув, але стримався)

Не зраджував України мій батько!

Він їй служив з-під царської руки

не гірш, ніж вороги його служили

з-під польської корони.

І в а н

Та, звичайне,

однаково, чиї лизати п'яти,

чи лядські, чи московські!..

С т е п а н

А багато

було таких, що самостійно стали?

П е р е б і й н и й (до Івана)

Сутужна, сину мій, вкраїнська справа...

Старий Богдан уже ж був не дурніший

від нас з тобою, а проте ж і він

не вдержався при власній силі.

(Перебійниха, нахилившись синові до вуха,

шепоче щось Той нетерпляче стріпує чубом).

І в а н

Батьку!

Що там замазувать? Кажімо правду!

Се річ не власна, се громадська справа!

Якби таких було між нами менше,

що, дома чесний статок прочесавши,

понадились на соболі московські

та руки простягали до тієї

"казни", як кажуть москалі...

П е р е б і й н и х а

І в а не!

(Сіпає сина за полу).

С т е п а н

Не задля соболів, не для казни

подався на Москву небіжчик батько!

Чужим панам служити в ріднім краю

він не хотів, волів вже на чужині

служити рідній вірі, помагати

хоч здалека пригнобленим братам,

єднаючи для них цареву ласку.

Старий він був обстоювати збройне

за честь України...

І в а н

Ти ж молодий, —

чому ж ти не підіймеш тої зброї,

що батькові з старечих рук упала?

С т е п а н

Як поясню тобі?.. Коли ще змалку

навчав мене з письма святого батько,

то він мені казав напам'ять вивчить

про Каїна та Авеля. "Мій сину, —

мовляв, — пильнуй, щоб міг ти з ясним оком,

а не тьмяним, не тремтячи, мов Каїн,

небесному отцеві одповісти,

коли тебе спитає: "Де твій брат?"

А як же можу я на Україні

здійняти зброю так, щоб не діткнути

ніколи нею брата?.. І невже

мушкет і шабля мають більше сили

та честі, ніж перо та щире слово?