Живий звук - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 38

Дивно — героїня дня не запізнилася. Журналісти пожвавилися, розступилися біля входу, роблячи їй живий коридор, і Анжела Сонцева, в яскраво-білому брючному костюмі, який доповнював жовтавий колір її волосся, туфлях на високих каблуках та в окулярах із затемненими скельцями, пройшла до столу і вмостилася біля мікрофону напроти таблички зі своїм іменем.

Мабуть, вона схудла в лікарні за цей тиждень — білий костюм сидів на Сонцевій, як на мене, надто вільно. Якщо не сказати — мішкувато.

Сівши, помахала присутнім рукою. Хтось заплескав у долоні.

— Жива, жива, не бійтеся! — сказала вона, і я мимоволі прислухався до її голосу.

Сказати Анжела встигла не так уже й багато. Але можете мене розпинати — саме цим голосом вона виганяла мене зі своєї палати. І саме цей голос дзюрчав мені на вухо в темряві моєї холостяцької «хрущоби». Ідіотський висновок, але інший не напрошується — говорить вона, принаймні, своїм голосом. Хоч не робот, не кіборг, і то добре.

Тим часом біля Анжели примостився ще один чоловік, не знайомий мені. Рожеві щоки, старанно виголене підборіддя, дорогий піджак, під піджаком — строгий синій гольф. При цьому — волосся, забране на потилиці в «кінський хвіст». Напруживши очі, прочитав на табличці: «Антон Назаров». Це ім’я мені так само нічого не говорить, як і його зовнішність. Не вистачає третього учасника, табличка з його прізвищем стоїть поряд із третім мікрофоном. Я знову напружив зір, намагаючись вчитатися зі свого місця в напис.

Не може бути. Вірніше, може. Але не буває.

Роман Каракай.

Мимоволі сахнувшись, я обмацав поглядом зібрання, вишукуючи дівчину, особливі прикмети якої — довгий ніс і вражена шкіра на обличчі. Запримітив Люську Корбут — висунулася на перший план. Нікого, схожого за зовнішніми ознаками на Наталю Зиму, в залі не було. Як виглядає Рая Лисиця — я тим більше не знав, але без надії сподівався, що вона дасть про себе знати хоча б одним запитанням. Урешті-решт, у мене є її актуальний телефон.

Зате я нарешті побачив Каракая.

Спочатку живим коридором пройшов кремезний хлопець у костюмі без краватки. Піджак робив його квадратні плечі ще більш схожими на геометричну фігуру. Не дійшовши до стола трьох кроків, він розвернувся, відтерши плечем когось із камерою, і пропустив перед собою хазяїна.

Каракай виявився непоказним чоловіком. Середній зріст, нічим не примітна зовнішність, хіба шкіперська борідка додавала йому помірної схожості з татом дядька Федора з мультика про Простоквашино. Ще одна прикмета — задовгі, як на мене, руки. Помітно, що піджак йому шили з урахуванням цієї особливості будови кінцівок. Тримався Роман Каракай стримано, як людина, котра веде не публічний спосіб життя і тепер змушена порушувати якусь персональну обітницю. Ураховуючи те, що я про нього знав, нічого дивного в подібній поведінці не було.

Дивною була вся ця компанія: співачка Анжела Сонцева, не відомий мені рожевощокий кінь Антон Назаров і Роман Каракай, один з найбільш потужних постачальників наркотиків на київський — та взагалі український — «чорний» ринок.

— Добрий день, — звернувся до зібрання Антон Назаров; і журналісти заклацали кнопками диктофонів, заблимали спалахи фотоапаратів, оператор біля мене, як і решта його колег, почав запис. — Дякую, що ви всі прийшли сьогодні. Значить, доля вашої, не побоюся цього слова, улюбленої співачки Анжели Сонцевої вам не байдужа. А те, що вона — ваша улюблена співачка, підтверджує ваш прихід на нашу зустріч. Невже ви б витрачали час на людину, яку ненавидите?

Серед присутніх пробіг ввічливий смішок.

— Спочатку хочу запевнити вас зайвий раз — Анжела жива, здорова і сьогодні вранці її виписали з лікарні. Вона буде перебувати якийсь час під наглядом лікаря вдома, але це зовсім не заважатиме їй працювати над новим проектом. Власне, про початок нового проекту я, Антон Назаров, сьогодні і оголошую офіційно.

Він спеціально зробив паузу, аби отримати доречні в такий момент аплодисменти.

— Розумію, що без певних пояснень наша зустріч буде не повною. Усім відомо, що поки Анжела була в лікарні, з її продюсером, Миколою Бобровим, стався, — пауза, — нещасний, я б сказав — трагічний випадок. Він пішов із життя у розквіті сил, зробивши для Анжели максимум того, що може зробити людина нашої професії. Тому, думаю, всім вам зрозуміло — проект повинен жити і розвиватися хоча б як пам’ять про Миколу. Через те мій продюсерський центр, який вам дуже добре відомий, у моїй особі запропонував Анжелі співпрацю. Як бачите, Анжела Сонцева прийняла цю пропозицію.

Я нічого не знаю про продюсерський центр Антона Назарова. Але моє незнання — не показник. Я взагалі багато про що за останній тиждень дізнався вперше. Раз ніхто не заперечує, значить, продюсерський центр, керований Антоном Назаровим, справді відомий присутнім. Нічого, доберуся до Інтернет-кафе — запитаю в якої-небудь пошукової системи. Удома я поки що з’являтися не збираюся.

— Але, — тим часом вів далі Антон Назаров, — це не всі оголошення. І не всі сюрпризи сьогоднішнього ранку. — Він витримав потрібну в подібних випадках паузу. — Ви побачите, а вірніше — почуєте зовсім іншу Анжелу Сонцеву. Не ту сонячну дівчинку-шелихвістку, до якої, на мій особистий жаль, ви всі звикли. Анжела запропонувала мені зовсім інший музичний проект і відтепер планує працювати лише в такому напрямку. Це буде серйозна музика, це будуть зовсім інші тексти, це не буде чиста розважалівка; і, як ми сподіваємося, Анжела Сонцева дасть гідну відповідь і Діані Арбеніній, і, не побоюся такої зухвалої заяви, самій Земфірі![18]

Знову — запрограмовані оплески. Цього разу — дещо обережні, швидше реакція на несподівану зухвалу заяву, аніж щирі привітання амбіційних планів продюсера та співачки.

— Пісні для альбому «Сонце від заходу до світанку» Анжела писала сама, як і було оголошено, — говорив далі її новий продюсер. — Але насправді ці тексти — не найкращий доробок співачки, не найліпші зразки її поетичної творчості. Анжела відкрилася для мене з несподіваного боку. Не знаю, чи можна описати двома словами поезію та музику, яку запропонує своїм шанувальникам Сонцева, але я спробую. Знаєте, це щось таке… живе, — продюсер помацав повітря перед собою. — Не гумове, не картонне, розумієте? Не те, з чого складається поп-музика, з якою вже звикли асоціювати Анжелу. Словом, це буде інша Сонцева, і ми дуже сподіваємося, що такою вона не втратить старих прихильників та здобуде нових. Розуміючи, що новий проект, пов’язаний із кардинальною зміною стилю та іміджу співачки, досить ризикований, ми вирішили підстрахуватися і знайшли підтримку в особі шановного Романа Каракая. Якому зараз я і передаю слово.

Цього разу оплесків не було.

— Добрий день, — Каракай прокашлявся. — Вибачте, трошки застудився. Погода самі бачите, яка… Очевидно, присутнім тут відомо, що я є співвласником мережі нічних клубів. Вони працюють не лише в Києві, а й за його межами. Подробиці ви прочитаєте в прес-релізах. Від себе додам — кожен із наших клубів був і залишається хорошим майданчиком як для молодих, так і відомих виконавців. Ураховуючи те, що співпраця з попереднім продюсером Анжели Сонцевої якось не складалася або, гм, не могла нормально скластися, ми запропонували співпрацю пану Назарову. Глядачам та слухачам буде представлений принципово новий продукт. Тому є певний ризик неприйняття. Аби зробити цей ризик мінімальним, ми взяли частину його на себе: Анжела Сонцева з новим альбомом, запис якого почнеться вже за два тижні, отримає можливість виступити в кожному з наших клубів. Рекламу та промоцію такого своєрідного туру, я б назвав його клубним туром, ми беремо на себе. Заради привернення до нового проекту Анжели якомога більшої уваги квитки на її виступи в нашій клубній мережі будуть дешевші на п’ятдесят відсотків. — Пауза, яку він витримав після цих слів, теж призначалася спеціально для вдячних оплесків, і Каракай отримав потрібну їх порцію. — На інші дні ця скидка не поширюється. — Тут ніхто не плескав. — Думаю, результат не змусить себе довго чекати і він буде успішним. Дякую за увагу, і вибачте — мушу йти. Усі подальші коментарі вам дасть пан Назаров.