Країни свiту. Азія - Мирошникова Валентина Валентиновна - Страница 57

Після Жовтневої революції, яка викликала в Туркменистані численні повстання, країна стала однією з 15 радянських республік (столиця - місто Ашгабад, де мешкає 517 тис. чол.), одним із головних виробників бавовни. Пізніше, в 1930-х рр., були введені до експлуатації нафтові родовища поблизу Небітдагу. Потім був побудований Каракумський канал, який збільшив площу орної землі. Втім, Туркменія залишалася джерелом сировини, що не сприяло її піднесенню. Після розпаду СРСР Туркменистан проголосив свою незалежність і з того часу йде власним шляхом. Грошовою одиницею держави є манат.

Туркменія - єдина в світі держава, в якій деякі товари та послуги (сіль, вода, газ та електроенергія) є безкоштовними для громадян. Найбідніші люди також безкоштовно отримують борошно.

Сільське господарство Туркменистану має у своєму обороті понад 17 млн га орних земель, на яких вирощують близько 600 тис. тонн бавовни, близько 2 млн тонн зерна, натуральний шовк. В оазисах вирощують бавовну, люцерну, баштанні й садові культури, а також розводять виноград.

За роки незалежності Туркменистан перетворився з аграрної країни на аграрно-індустріальну. Побудовано і будуються нафтопереробні, хімічні, енергетичні, машинобудівні, будівельні, й текстильні комплекси, удосконалюється мережа транспортних комунікацій і засобів зв’язку, розвиваються міста. Велике значення для розвитку країни має газ та нафта, які експортуються до багатьох країн, у тому числі й до України.

Будинок банку Кара-Кум

Інформація про Туркменистан буде неповною, якщо не згадати президента Туркменистану А. Ніязова, що має титул Сапармурат Туркменбаши Великий. З перших днів незалежності Туркменистану він узяв курс на об’єднання всіх верств суспільства навколо ідеї відродження туркменського народу на основі посилення і зміцнення сили його духу. Вираженням національної культури стала написана президентом Ніязовим книга «Рухнама» («Послання Духу»), яка була перекладена з туркменської кількома мовами світу. Вона не тільки повідомляє про славні або трагічні сторінки туркменської історії, але й закликає до праці, самопізнання і збереження багатовікових традицій. Це - головне на шляху перетворення країни на квітучий сад, а саме в таке майбутнє вірить президент Туркменії.

Узбекистан - серце Середньої Азії

Республіка Узбекистан, тобто «країна узбеків», розташована в центрі Середньої Азії. Це дуже давня держава. Її площа становить 447,4 тис. км2. На заході, півночі і північному сході вона межує з Казахстаном, на сході з Киргизстаном, на південному сході з Таджикистаном, на півдні з Афганістаном, на південному сході та на сході з Туркменією.

Більша частина території країни розташована на Туранській низині, значну частину якої займає пустеля Кизилкум. На північному сході й на півдні височать передгір’я та відроги гірської системи Тянь-Шаню та Паміро-Алаю. Висоти найбільших вершин цих гір перевищують 4643 м. Між ними лежать квітучі долини: Ферганська, Зеравшанська, Чирик-Ангренська та ін.

Клімат Узбекистану різко континентальний і посушливий. Середні температури липня тут - від +26 °C на півночі до +32 °C на півдні. У січні температури коливаються від - 10 °C на північному заході до +3 °C на південному сході. Кількість опадів протягом року досить нерівномірна. Якщо в пустелі та на рівнинах вона становить лише 80-90 мм за рік, то у горах вона сягає 1000 мм.

Головними річками Узбекистану вважаються Амудар’я і Сирдар’я. Колись обидві вони впадали в Аральське море. Але нині вода Сирдар’ї повністю використовується для зрошення сільськогосподарських культур та інших господарських потреб і до моря-озера не доходить. У посушливі періоди Амудар’я теж не доходить до свого гирла, гублячи свої води в пісках пустелі. Втім, деякі ділянки цих річок є судноплавними. На тих ділянках створено кілька штучних озер-водосховищ.

На рівнинах переважає пустельна рослинність. У Кизилкумах у великій кількості ростуть саксаул та піщана осока. Для гірської місцевості характерні луки, ліси та степи. Деякі куточки Узбекистану є пам’ятками природи. Таким є Чаткальський заповідник, створений для охорони ландшафтів Чаткальського хребта. Тут на висоті понад чотири тисячі метрів збереглися густі ліси з арчі та волоського горіха, мальовничі альпійські луки. А взагалі в республіці створено 10 заповідників, у тому числі Народний парк Узбекистану.

Узбекистан має дуже давню і складну історію. Вже у VIII ст. до н. е. тут існували давні і впливові в тогочасному світі держави Бактрія, Хорезм, Согдіана, Парфія. У VI-IV ст. до н. е. ці землі були завойовані персами і довгий час підкорялися владі персидської династії Ахеменідів. Коли останній цар із цієї династії, Дарій III, загинув у боротьбі з військами Александра Македонського, вони мусили підкоритися новим завойовникам. Коли зі смертю Александра його величезна імперія була розшматована на частини його спадкоємцями, землі Узбекистану дісталися одному діадоху Селевку. Із занепадом династії Селевкідів зі складу їхньої держави відокремилося Греко-Бактрійське царство, яке проіснувало приблизно з 250 по 130 рр. до н. е. Відтоді аж до VIII ст. н. е. тут існувало кілька держав - Кангюй, Фергана, Кушанське царство, Тюркський каганат та інші. Усі вони з часом занепали і стали частиною могутнього Арабського халіфату, утвореного самим пророком Мухаммедом.

Корабель пустелі поряд з юртою

Віддалені нащадки засновника ісламу Аббасиди не спромоглися утримати державу такою, якою вона була за часів Мухаммеда та його прямих спадкоємців Омеядів. Частина територій відокремилася від халіфату. Серед них були і землі сучасного Узбекистану, на теренах якого у 819 р. утворилася нова держава Мавераннахр. Протягом IX-XIII ст. нею правили династії Саманідів, Караханідів та Хорезм-шахи. Останній з Хорезмшахів, Мухаммед, через свою невдалу політику та боягузтво призвів до завоювання країни військами Чингісхана. Квітучі міста Мавераннахра Самарканд, Баміан та інші були зрівняні з землею. Втім, через століття відбудований Самарканд став центром могутньої імперії Тимурідів. Його правитель Тимур (Тамерлан) завоював багато могутніх східних держав і погрожував навіть європейським володарям. З його смертю в 1405 р. сини великого завойовника почали боротьбу за владу. Відтоді на землях поблизу Сирдар’ї та Амудар’ї з’явилися дві держави: Хорасанське царство з центром у Гераті і Мавераннахр зі столицею в Самарканді, який на той час був відомим на весь світ культурним центром Середньої Азії. У Самарканді правив онук Тимура - вчений цар-астроном і просвітитель Улугбек. На жаль, у 1449 р. його вбили за наказом власного сина Абдуллатіфа. Той недовго протримався на троні. Його наступником став засновник нової династії Шейбанідів, Мухаммед Шейбані, який походив з узбеків. Його нащадок Абдулла-хан II, який правив наприкінці XVI ст., спромігся стати ханом усіх узбеків. Але відразу після його смерті, в 1599 р. давній Мавераннахр захопили нащадки астраханських ханів Джаніди, які до того правили у Бухарі. Самарканд та інші узбецькі землі ввійшли до складу Бухарського і Хівинського ханств. На початку XVIII ст. зі складу першого з них відокремилося Кокандське ханство.

Старовинна Бухара

Російська імперія, яка прагнула встановити своє панування у Середній та Центральній Азії, приєднала у 60-70 рр. XIX ст. до себе Самаркандську, Сирдар’їнську області та частину Фергани. Перебіг подій, викликаний Жовтневою революцією 1917 р., привів до утворення у 1924 р. Узбецької Радянської Соціалістичної Республіки. Під час демократичних змін у СРСР узбеки за прикладом інших народів останньої у світі імперії теж спрямували свої зусилля на досягнення незалежності.