Країни свiту. Азія - Мирошникова Валентина Валентиновна - Страница 43

Володар руських князівств Батий заснував у гирлі Волги столицю Золотої Орди Сарай. І під час правління Батия, і при його наступниках монголи постійно з кимось воювали. І лише час керівництва хана Узбека, яке було тривалим і більш-менш вдалим, вважається золотим століттям золотоординських монголів. Після його смерті до влади прийшов славнозвісний Мамай, під час правління якого почалася боротьба Русі проти татаро-монгольського ярма. Мамай був розбитий великим князем Дмитрієм Донським на Куликовому полі у 1380 році.

Скориставшись перемогою Русі, хан Білої Орди Тохтамиш вторгся до Золотої Орди і захопив Сарай. Вирішальна битва між Мамаєм і Тохтамишем відбулася в Криму і скінчилася повною перемогою Білої Орди. Ставши правителем Золотої і Білої Орди, Тохтамиш знову підкорив Русь і розграбував Москву в 1382 році. Однак Тамерлан завдав жорстокого удару по Золотій Орді, а остаточний розпад її почався з відділення Казанського та Кримського ханств у середині XV століття. Смертельного удару Орда зазнала в 1502 році від кримського хана, який спалив Сарай. Держави-нащадки Золотої Орди - Казанське і Астраханське ханства - були завойовані Росією при Івані Грозному, а Кримське ханство підкорилося Османській імперії, проіснувало до 1783 р. і також було приєднане до Росії. В XVII ст. маньчжурські (китайські) правителі захопили Монголію. А у XX вона знову стає об’єктом політичних суперечок - між Китаєм і Радянським Союзом. Останній хан на території колишніх володінь Монголії був скинутий у 1920 р. в Бухарському ханстві (Узбекистан) радянською владою.

Монастирський музей в Улан-Баторі

Сучасна Монголія - це так звана Зовнішня Монголія (північна Монголія). Конституція, у якій затверджена саме така назва, була прийнята в 1992 році. Інша частина історичної Монголії - Внутрішня Монголія нині є автономним районом Китайської Народної Республіки.

Досі чимало мешканців великих міст, прагнуть мати замість літньої дачі юрту. Тканина справжньої юрти рясно прикрашалася вишивкою й аплікаціями, особливо занавіска входу. Орнамент символізував щастя та довголіття. А вхід до юрти завжди був звернений на південь. Це допомагало кочівникам точно визначати час. Північна сторона вважається найпочеснішою: там садовили гостей. У центрі юрти встановлювалася піч.

Зараз у Монголії активно розвивається туризм. І справді, є на що подивитися! На місці давньої столиці Каракорума можна оглянути найдавніший буддійський монастир Ердене-Дзу. До речі, буддизм є основною релігією Монголії, а деінде навіть збереглася релігія давніх монголів - шаманізм! Можна жити в справжніх юртах, харчуватися кумисом (кобиляче молоко) і кататися на конях. До речі, перегони разом зі стрільбою з лука входять у Монголії до національних видів спорту.

Нині у світі дуже мало країн, де природа досі зберегла свою незайману красу, а люди - давні традиції. Монголія - країна з багатою історією. Вона подарувала світові чимало легенд, талановитих особистостей і цікавих історій. Монголія - це країна, яка і сьогодні, у ХХІ ст., на радість вчених і туристів, залишається загадкою.

М’янма - Країна золотих пагод

Однією з назв М’янми є назва Країна золотих пагод. І недаремно, адже лише храмів і пагод тут просто неймовірна кількість. У давньому місті Баган, наприклад, на досить невеликій території розміщено близько чотирьох тисяч давніх буддійських храмів, кожен з яких є унікальною спорудою зі своєю власною неповторною архітектурою! М’янма - країна, багата на культурні традиції та історичні події. Також тут можна знайти неймовірної краси пейзажі. Столицю М’янми навіть називають Золотою землею… Тут можна побачити все - від суворих, укритих льодовиками Гімалаїв до сонячних і теплих пляжів.

У 1989 р. назва країни змінилася з Бірми на М’янму. У зв’язку з цим є певна плутанина, бо жителі М’янми і досі називають себе бірманцями, а свою мову - бірманською.

М’янма розташована в Південно-Східній Азії, в північно-західній частині півострова Індокитай. Її загальна площа становить 677 тис. км2. Кількість населення становить близько 48,8 млн мешканців. У М’янми багато сусідів. На заході вона межує з Бангладеш та Індією, на півночі і північному сході - з Китаєм, на сході - з Лаосом, на південному сході - з Таїландом. З південного заходу країна омивається водами Бенгальської затоки, з півдня - Андаманським морем, де розташований архіпелаг М’юї, який входить до складу М’янми.

Понад 65 % усього населення країни - м’янми (м’ями). Але, крім них, у країні мешкає ще більше 60 народів і народностей. Деякі мають свої національні округи, що називаються п’ї. Це шани, які становлять приблизно 10 % усього населення, карени - 7 %, араканці - 4 %, чини, качини і міни - по 2 %. Також є китайці (близько 1 %) та індійці. Більшість населення живе в південній частині ріки Іраваді. Щільність населення там сягає 500 чоловік на км2.

Стародавній Баган

Головна географічна ознака М’янми - річка Іраваді, яка перетинає країну з півночі на південь. Загальна довжина її - 2150 км. Іраваді впадає в Андаманське море, розділяючись при цьому на безліч рукавів і утворюючи, таким чином, величезну дельту, площа якої дорівнює близько 30 тис. км2. Інша велика річка М’янми - Салуїн - починається в Китаї і також впадає в Андаманське море. За довжиною Салуїн перевищує Іраваді, він несе свої води протягом 3200 км. Однак через те, що він протікає здебільшого через гірські райони, його роль в житті М’янми набагато менша, ніж Іраваді. Ще одна значна річка - Ситаун, її довжина становить 560 км.

Долини річок Іраваді та Ситауна - єдині рівнинні райони М’янми. На решті території височать гори. Північ М’янми, куди доходять східні відроги Гімалаїв, - справжня гірська країна. Тут знаходиться найвища точка південно-східної Азії - гора Кхакаборазі. Її висота становить 5881 м. Звідси починаються гірські хребти, які, поступово знижуючись, величезними дугами з обох боків обіймають центральну частину країни. На заході ця дуга починається хребтом Паткай, який по суті і є кордоном з Індією, а закінчується хребтом Ракхайхн, який іде вздовж берега Бенгальської затоки. Східна дуга починається хребтом Гаолігон, що простягнувся вздовж кордону з Китаєм. Потім вона проходить через Шанське нагір’я, що займає всю східну частину М’янми. До речі, найвища точка цього нагір’я гора Паннон, її висота сягає 2563 м. Закінчується східна дуга хребтом Білауктонг, що спускається на південь уздовж узбережжя Андаманського моря по кордону з Таїландом.

У всіх гірських місцевостях країни практикується підрубно-вогняне землеробство (таунг’я). Дерева вирубують і спалюють, розчищаючи таким чином ділянки під змішані посіви. Іноді на одній ділянці росте до 45 видів різних культур. За такої системи господарювання родина може забезпечити собі скромний харч, але через кілька років грунт виснажується, і починаються ерозійні процеси. Врожай на таких ділянках падає, і підвищується змивання грунту. На ділянках, що залишаються, ліс не встигає відновитися, бо його витісняють бамбук і жорсткі трави. Цю рослинність важко знищити, і внаслідок цього ділянка стає непридатною для подальшого використання.

М’янма - країна, де упродовж кількох кілометрів може різко змінитися не тільки ландшафт, але й клімат. В основному ж він тропічний мусонний, на півдні країни - субекваторіальний. Вирізняються дві пори року: сухий сезон (з листопада по травень), який пов’язаний зі східним (зимовим) мусоном, і сезон дощів (з червня по жовтень), пов’язаний з південно-східним (літнім) мусоном. Сухий сезон, у свою чергу, поділяється на прохолодний (листопад - лютий), коли середня температура може опускатися до + 16 °C, і спекотний (березень - травень), коли стовпчик термометра іноді підскакує вище +40 °C. Слід зазначити, що розподіл опадів через особливості рельєфу досить нерівномірний. Якщо у південних районах кількість опадів сягає 5000 мм, то в центральній частині країни вона не перевищує 1000 мм.