Країни свiту. Азія - Мирошникова Валентина Валентиновна - Страница 31

Археологічні знахідки свідчать, що найдавнішим предком китайців був синантроп («пекінська людина») - доісторична людина, яка жила на землях Китаю 4 тис. років тому. Його рештки знайшли в печері Чжоукоудянь на південний схід від Пекіна. Пізніше в Китаї були знайдені поселення кількох давніх культур. Серед них широковідома культура Яншао (ІІІ-ІІ тис. до н. е.). Люди саме цієї культури почали вирощувати рис і виробляти кольорову кераміку дивовижної краси. Інша культура, Луншань, славилася чудовим чорнолаковим посудом, товщину стінки якого іноді можна порівняти з товщиною шкаралупи курячого яйця. Люди луншанської культури гадали на кістках тварин, і це гадання через багато століть перейшло до культури китайців. На гадальних кістках знайдені якісь позначки, котрі, як вважають деякі вчені, є попередниками китайської писемності.

Із часом люди різних культур, що жили на теренах сучасного Китаю, утворили невеликі держави. У давній книзі «Шузш» («Книзі історії»), складеній десь у XIV-XI ст. до н. е., згадується імператор Яо, який правив у великій країні, що простягалася далеко від Шансі на південь і на схід. Його наступником став Великий Юй - «приборкувач повеней». За легендою таке ім’я він дістав через те, що будував укріплення для захисту від цього стихійного лиха. Великий Юй вважається засновником першої китайської династії Ся, яка правила з 2205 по 1557 рр. до н. е. Занепад держави Ся спричинив зміну правлячої династії. У XVIII ст. до н. е. один із феодальних правителів з області Шан на ім’я Лі повалив її і заснував нову династію Шан-Інь. Після цього Лі прийняв ім’я Тан. Його держава займала значну частину території сучасного Китаю, з центром у Хунані. Нова династія протрималася аж до ХІ століття. Наприкінці свого існування вона воювала з могутнім племенем чжоу. Це плем’я створило власну імперію, яка на заході межувала з областю Шан. Після тривалих війн чжоу завоювали Шан і заснували нову династію.

Імперія Чжоу мала вже яскраво виражені риси феодального устрою. На вершині владної феодальної піраміди перебував імператор, потім йшли великі феодали-князі і чиновники при імператорському дворі. Нижче стояли нащадки колишніх могутніх, але вже не надто впливових представників знаті, своєрідних китайських «лицарів», які перебували на військовій службі у князів. Представники цього суспільного прошарку часто ставали дрібними чиновниками. І насамкінець найнижчий щабель цієї соціальної драбини займали селяни.

Велика Китайська стіна

Династія Чжоу ще проіснувала до 256 р. до н. е., а в середині ІІІ ст. до н. е. на її території вже існувало сім самостійних держав - Хань, Чжао, Вей, Янь, Ці і Цінь. У період з 228 по 221 р. царство Цінь спромоглося завоювати всі інші. Його молодий правитель Ін Чжен прийняв титул Цінь Шіхуанді, що означало «Перший імператор династії Цінь», або «земний бог». Він став наймогутнішим і найжорстокішим з китайських імператорів. Саме під час його правління була побудована Велика Китайська стіна. На її будівництво Цінь Шіхуанді наказав зігнати мільйони селян. Вони тисячами вмирали від голоду і непосильної роботи. Тих, хто намагався втекти, замуровували у стіну. Її довжина становила 6 тис. км, а товщина стін сягала 10 метрів. Поряд із цим імператор провів грошову реформу, впровадив єдину систему мір і вагів, а також запровадив єдину систему писемності.

З 1271 р. трон китайської імперії захопив монгол, онук Чінгісхана Хубілай. Він приєднав Китай до імперії монголів і став засновником монгольської династії. Завойовники зневажали китайців і їхні звичаї, всіляко їх утискували. Весь час китайці чинили опір монголам. Одне з таких повстань у 1368 р. завершилося перемогою корінного населення. Засновником нової династії Мін став Чжу Юаньчжан, який прагнув посилити централізоване управління, а до чиновників ставився зневажливо. Навіть при монголах імператори не поводилися з ними так жорстоко. Високопоставлених чиновників у присутності всього імператорського двору карали ударами палиць по п’ятах (дуже болюче покарання). Відомі випадки, коли чучело чиновника, якого було страчено, поміщали в кабінеті його наступника, щоб воно постійно нагадувало про страхітливий кінець у разі помилки чи зради.

Поступово імператори змогли зміцнити свою владу і розвинути широкі зовнішньоторговельні зв’язки. За їхньої підтримки китайські торгові судна досягали навіть берегів Африки. На берегах Південно-Східної Азії були засновані китайські колонії. Великих успіхів було досягнуто в сільському господарстві, гірничій справі й металургії.

Але на південно-східних кордонах Китайської імперії з часом з’явився могутній супротивник. Вождь тунгуських племен, які називали себе чжурчженями, Нурхаці в 1616 р. проголосив себе ханом і заснував династію Цзінь («Золота»). Таким чином, була створена маньчжурська держава, яка скористалася китайським досвідом державного управління. Маньчжури спромоглися пробитися через проходи у Великій Китайській стіні й захопили більшість китайських провінцій. У 1636 р. наступник Нурхаці Абхай проголосив себе імператором, а свою династію перейменував на Цін, що означає «Світла». Окупанти перейняли всі китайські традиції. До кінця XVIII ст. імперія Цін поширила свою владу на північно-східні території, які колись належали імперії Хань. До них додалися області Внутрішньої і Зовнішньої Монголії. Було відновлено протекторат над Тибетом, а деякі гімалайські держави перетворено на васалів імперії Цін. Був установлений суверенітет Китаю над Кореєю і країнами Південно-Східної Азії. Під час цього правління зміцнилися і розширилися контакти Китаю із Заходом. В країну почали проникати західні релігії, культура і технічні досягнення. Тут були створені численні католицькі місії. Але наприкінці XVIII ст. населення Китаю настільки збільшилося, що економіка імперії була неспроможна прогодувати його. Водночас імперська влада поступово слабшала. Корупція в уряді досягла величезних масштабів. Усе це призвело до численних повстань. Найпотужнішим з них було Тайпінське повстання, яке тривало з 1851по 1864 рік. Його учасники протягом 15 років активно діяли в 16 провінціях країни. Вони навіть заснували в 1853 р. столицю тайпінів у Нанкіні.

Храм Золотого Будди

Ідеологом Тайпінського повстання був сільський вчитель Хун Сюцюань, який проголосив себе молодшим братом Ісуса Христа. Маньчжурів він називав «демонами», а учасникам повстання обіцяв, що вони неодмінно перебуватимуть в раю. Повстанці мали на меті зробити всіх людей, включаючи жінок, рівними. Вони намагалися ліквідувати торгівлю опіумом, а також надати «землю всім, щоб її обробляти, їжу всім, щоб їсти, одяг всім, щоб носити, і гроші всім, щоб витрачати». Придушити повстання влада спромоглася лише за підтримки західноєвропейських країн. Відтоді європейська й американська присутність у Китаї щодалі посилювалася, а представники іноземних держав здобували собі щодалі більше привілеїв. Це дратувало китайців. До того ж низка подій спричинила відторгнення від Китаю деяких територій: Велика Британія захопила Верхню Бірму, яка була під китайським протекторатом, Японія - острів Формозу (Тайвань) і анексувала острови Рюкю, уряд якого сплачував Китаю васальну данину. А після японсько-китайської війни Китай був змушений визнати незалежність Кореї.

Спроба реформування державного устрою на конституційних засадах, започаткованого Кан Ювеєм, одним іх патріотично налаштованих відомих діячів Китаю, зазнала певної поразки. За наказом колишньої імператриці Цисі, яка влаштувала державний переворот і повернула собі владу, шість представників реформаторів було страчено, інші разом з Как-Ювеєм втекли за кордон. Китайська інтелігенція зрозуміла, що їй тепер нічого не залишається, як стати на революційний шлях боротьби. Розвиток революційних подій посилило «боксерське повстання». Воно спалахнуло наприкінці 1890 року. У 1900 р. повстанці зайняли столицю Пекін, але незабаром їх було розбито за допомогою військ Німеччини, Японії, Великої Британії, США, Франції, Росії, Італії та Австро-Угорщини.