Твори - Хвильовий Микола Григорович - Страница 66

І знову гриміла зоря на далеких шляхах...— Хеопс-Хуфу!..

...— Льольо!

— Я.

— Ти слухаєш?

— Слухаю.

Француженка не втихала.

...І тоді ж, коли чуєш віолончель мадам Фур’є, хочеться сказати, що в житті не буває такого болю, коли проходять вітри тривожні.

І сідає поет, і хоче творити не безпорадний реквієм, а гімн весняному шумові. Він не хоче творити реквієм, бо редактор із золотими окулярами на носі скаже написати іншу поему. Тоді поет виходить на вулицю й думає про життя, що воно обов’язково прекрасне, і думає про тайфун, якого ніколи не бачив; і тоді золоті ріки течуть біля його серця. Поет каже:

— Савойя 15!

І думає, що савояри 16 — убогі люди, що уходять з гір на чужину, на заробітки, щоб не вмерти в горах, бо життя—

безмежна кармазинова ріка, і протікає вона по віках невідомо відкіля і невідомо куди.

...Альоша сидить, задумався над героїчною п’єсою, а потяг кричить у степу:

— Гу-гу!..— довго, спроволока.

І думає горбун тоді про мафію, і думає, що він ніколи не належав до таємної мафії — він тільки врізається клинком у нальоти плутократії, його біль у Сіденгемі 17 життя,

...І знову зажурно сказав Альоша.

— Савойя!

МАДАМ ФУР’Є

...Льоля пішла й сказала:

— Драстуйте, мадам Фур’є!

— А, це ви, Льолю?.. Харашо! Сідайте! Здрастуйте!.. Знаю, знаю: у вас Новий рік. Це радісно... А я сюди вже давно приїхала й звикла по-старому. Але це нічого: Новий рік — це радісно... Я буду святкувати і ваш.

Льоля сказалаі:

— Ви хорошая, мадам Фур’є, і я вас люблю за вашу щирість.

Мадам Фур’є збентежилась, заметушилась, а потім не знала куди положити руки.

— Ви, Льольо, мене так схвилювали — і мені соромно, бо я забула про ласку.

Потім француженка заспокоїлась і грала Льолі якусь маленьку пісню з Бордо, здається, з департаменту Жірон-ди 18. Пісня була тепла й запашна, але й туманна, як винний город далекої Франції, як закинутий берег замріяної Гаронни 19.

Льоля думала, що йти на Садову, ЗО, рано: ще не зібралась студія, щоб готовитись — генерально — до постановки пародії на «Лілюлі». Льоля слухала пісню й згадувала гімназію й товариша Огре, коли він кінчав університета і коли вони стрілись на концерті Карузо 20 на гальорці. Це перший раз. Огре сказав:

— Я люблю Карузо за теплоту в його голосі.

І Льоля тоді подумала, що він сказав:

— Я люблю тебе, моя кохана.

Потім він провів її до самої квартири, і вона цілу ніч не спала: боялась, щоб товариша Огре не зачепили хулігани.

...Мадам Фур’є два рази зіграла малесеньку пісню з Бордо і ще грала. Француженка прекрасно володіла віолончеллю, бо вона була колись у консерваторії.

...Проходив трамвай повз будинок — це було чути. Ще було чути: біля Тайгайського мосту гудки. Ще було чути: іде зимою весна.

...У мадам Фур’є була порожня кімната, і тільки стояла біла кровать, а над кроваттю на стіні білий килим із білим лебедем, який хотів улетіти.

Француженці на лівій щоці родинка й три волосики на ній.

...Тоді Льоля подумала: мадам Фур’є і «Лілюлі». А потім подумала про Бордо, про далекий город Франції.

Коли віолончель стихла, Льоля сказала:

— Я слухаю віолончель і думаю, що все-таки моїй душі чогось бракує.

Мадам Фур’є сказала:

— Я, Льольо, не скінчила консерваторії — і я не передам тонких нюансів моєї симфонії.

Льоля сказала:

— Ах, мадам Фур’є, ви мене не зрозуміли. Ви так натхненно, так талановито передаєте маленьку пісню з Бордо!.. Я думаю, що ваша віолончель — жива істота, і в ній жодного дисонансу... А от у моїй душі не те.

Француженка обняла Льолю й сказала:

— Ви Льолю, тендітна дівчинка, яка літає, як метелик. А щоб жити, треба... як це сказати? В Бордо так кажуть: огдге де Ьаїаіііе 28.

Льоля тихо дивилася на мадам Фур’є й мовчала. Тоді француженка говорила далі:

— Так. Бойовий порядок. Огдге де Ьаіаіііе.

Інакше й ви, Льольо, будете «іскопаємоє». Я знаю, це мене так... Але я вже інакше не можу. Вам треба інакше, по-новому. Інший дух. Більшовизм. А я, Льольо, труп.

Мадам Фур’є схилила голову на віолончель і задумалась. Льоля теж задумалась. А потім раптом француженка скинулась:

— Я, Льольо, дуже рада, що ви сьогодні стрічаєте Новий рік. І я буду стрічати Новий рік — гарно: все думаєш — «а чи не прийде щось інше...»

Ще шумів трамвай. Льоля подумала, що мадам Фур’є ніде стрічати Новий рік, і їй було шкода француженки, бо Льоля не могла покликати мадам Фур’є стрічати Новий рік у пролет-' культі, що на Садовій, ЗО.

Льоля попрощалась і пішла в свою кімнату, бо^ вже час було їхати в город. Льоля згадала скриньку з дрібницями біля охотного ряду і на тумбочці підручники й французький роман, здається Гюго, і «Анна Кареніна»21 французькою мовою з порнографічним малюнком на обкладинці.

...Сидів некрасивий карлик, Альоша, і Льоля

йому сказала:

— Ти, Альошо, дійсно художник. Ти гарно придумав: саме так і кричить паровик, коли вилітає в степ.

IV

Товариш Огре був на тютюновій фабриці — по хроніку. Там його стріла жіночий організатор — товаришка Шмідт, яку він часто бачив у парткомі. Товаришка Шмідт схопила його за руку й потягла у фабричний клуб.

...— От подивіться, як ми будемо святкувати. От подивіться.

...Був зал, в залі — буфет, а в буфеті — кон-фети, яблука та інше. Ще в залі було багато дівчат-робітниць із фабрики, які вибігали в зал, підбігали до вікна, дивились у свічадо, і від них пахло дешевими духами. Потім дівчата товпились біля дверей і питали схвильовано.

— Ще?.. Та де ж вони, Господи...

Вони чекали оркестрантів.

Ще було: піраміди (стояли для краси) з рекламою — «Папіроси тов. Петровскій» 22 і з рекламою — «Осінні скрипки».

...Товаришка Шмідт схвильовано говорила:

— Ну, скажіть щиро: де це в світі?.. А може б, хто інший .зробив?

Товариш Огре сказав: •

— Ясно. Тільки — ми!

Товаришка Шмідт була безмежно рада і ро-жево-схвильована. Вона побігла до піраміди «тов. Петров-ській» і до дівчат, що нетерпляче чекали оркестрантів, і не знала, що їй іще зробити, бо все вже було зроблено.

...А коли товариш Огре зібрав хроніку, товаришка Шмідт спитала:

— Ну, а як у вашім районі? Ви, здається, в Замалайськім? Тоді товариш Огре почервонів і збентежено сказав:

— Я — безпартійний!

— ?.. Ви безпартійний?

...І побігла чорна кішка.

...Товаришка Шмідт холодно сказала:

— А я думала, ви в парткомі... Товариш

Огре гадав, що він згорить, і думав несподівано про Тайгай-ський міст і — під ним паровики.

Товариш Огре сказав:

— До побачення!

Товаришка Шмідт сказала: -

— До побачення!

Але це було так холодно, ніби зима, і непри-вітливо, ніби глибока осінь.

...В голові блукали уривки. «Ясно. Тільки — ми!»

...На Байкальській вулиці товариш Огре бачив великий прожектор, що освітлював усю вулицю й комольську новорічну процесію. Це, безперечно, було грандіозне видовисько. Пливло голубе небо, з ріки пахло баговинням, ніби й справді баговиння було зимою. За ріку в темряву відходила міська жура.

...А комольці сурмили в сурми, дзвонили в дзвоники й освіщали вулицю сотнями чарівних смолоскипів. За комольцями гуділи натовпи.