Твори - Хвильовий Микола Григорович - Страница 23

Він (Юрко) писав довго, натхненно.

Ще була вночі тривога і гули гудки — на заводі пожежа.

Остап прийшов пізно — тільки-но ліг» Підвівся, розбудив Юрка:

— Пожар!

— Де?

— На заводі.

Юрко сказав:

— Я захворів, я не піду.

Остап одягався, скаржився:

— Поставлять його за інженера, а воно ні бе-бе. От і пожар, Юрко не стерпів:

— А ви, мабуть, і сьогодні випили?

І відповів Остап байдуже:

— Це наше діло, заводське.

І вийшов.

«Попутчик... так...»

Наталка, як пішов Остап, одразу захропла.

За тиждень був суботник: після пожежі прибирали. Пішли на роботу всі.

Юрко не пішов: йому лагодитись до лекції.

У посьолку було тихо, тільки діти на вулицях кричали. Юрко підійшов до Наталки:

— Наталю! — і голос йому затремтів.

Вона подивилась на нього й зблідла.

— Що таке? — і сіла на ліжко.

І він сів.

— Я вам, як товариш, як...

Вона подивилась на Юрка — йому горіли очі, і їй спалахнули очі.

Він узяв її голову й міцно обняв.

Вона тихо говорила:

— У мене не було дітей... Що-ви кажете?.. Я не хочу... ...На розі в меду горіла липа — прийшов солодкий дух.

— Що ви кажете?.. А Остап?.. Не хочу...

(Я зупинився на найцікавішому місці. Правда? І як ви думаєте, чи не час мені плюнути й почати нову новелу? Час, певно, час. Отже, останнє зусилля!)

...Хтось закричав на вулиці, Наталка наставила вухо. Потім підхопилась»

— Якесь нещастя» ,

Заводські жінки чують нещастя — серцем. Вискочила... ...На рбзі в меду горіла липа...

А потім у кімнату внесли Остапа й положили на ліжко. З крана зірвалась стальна хрестовина й перебила Остапові праву ногу.

Глибокі борозни літ... І це — тоска.... Куди сховаюсь від могил твоїх?

...А втім, добре: і штучні вона мала, та з часом повипадали з ометИо А постать її прибила чвиря. Знаєте — чвиря на глузам шляху.

Мороз коле скло, мережить скло»

Школа, клас...

До повіту — 60, до станції — 80.

Навкруги: глуш,

глуш,

глуш...

Це глибокий чатинник моєї несибірської тайги.

оосЗнаєте, милий друже, от мініатюрний фрагмент із забутої, розвіяної поеми «Азія».

«оооВ п’ятому віці — дикім і далекім — від Уральських хребтів, від волзьких скель до тихих голубих вод Дунаю: гунни сармати 2, германці 3... І вбив син Мундцука свого брата Бледу. Скажений Аттіла 4, король гуннів.

...Проходили віки. І прийшов глухий вік — XI?о І на невідомих азіатських верхів’ях підвелась грізна постать Тамерлана

Це поіа, Ьепе 7 до моєї віри: велика істина землі: сонце підводиться на сході.

сосСоСНИ гудуть-гудуть.о.

Чого так сосни гудуть?

— Хуртовина. Вітри.

Ох ви, сосни мої — азіатський край!

...Школа, клас.

Дітвора співає:

— Ніхто не дасть нам ізбавлення: ні туз, ні дама, ні валет...

...Наталя Миколаївна стурбована. Наталя Миколаївна біжить:

— Боже мій, діти! Не можна так співати: це ж пісня державна!

Наталя Миколаївна скінчила прогімназію — то так далеко! — Нестір — сторож:

— ...Миколаївно! А хліба вже, мать, нема!

— Ах, Несторе! Боже мій! Чого ви турбуєтесь?.. Я як-небудь...

Вона... «як-небудь». Нестір:

— Ох, Миколаївно! Святий ви чоловік. Потому, як мені уздрівається: забули про нас буржуази... Пожалуйте, махорочки...

Закурюють.

1’ ...Нафти нема. Ночі довгі, як степові дороги на великій рівнині. На холодній печі, в ганчірках — фунт сухарів у кутку і старе тіло. А ще старе біля порога: Нестір.

Тоді сни... А може, таємна ява?

— ...у другому двадцятого століття, двадцять років тому він приїхав, бадьорий і радісний, як сама юність. •

Стояв вересень. Стояли .блакитні далекі простори., Тоді обрій цвів гарячими маками, і облітали пелюстки, і обгортали мозок.

На серці співала струнка,~ біла, як молоко, береза: у неї пишні молоді перса, у неї золоті кучері...

...(— Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!..)

...Над архіпелагом осель, у м’ятову даль линула березова пісня.

„..І курів далекий обрій, і пахли в мріях мальтійські мандарини й африканський мигдаль.

— ...Наталочко! Моє миле котятко! Я ввесь дзвеню цукровим троском... Там, десь на Великих Зондських 6, на вулкані Омеру. Наталочко! Моя зелена наядо7.

Тоді кипіла скажено друга молодість, тоді не вірила, що йде тридцята весна, бо в очах темніло, а під ягодою тугої перси ревли від солодких мук отари самців.

Вона:

— ...Олексо! Мій божевільний! Я п’янію... Налий усю мене столітнім медом, туманним хмелем, Олексо! Розірви мені сорочку!

...Мчався багряний олень по горах, по долинах часу. Над байраками летіли журавлі! Курли! курли!

І прокинулась ріка до порогів.

(— Гей, ти, Дніпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навігації?)

о.оНад оселями проходили сторожкі ночі. Проходили по осоках, по заводях і далі в простір, лісовими' стежками, за узлісся.

(— Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!)

¦ —...Миколаївно! Чи чуєте?

— Чую, Несторе.

— Мабуть, прийшов кінець. З’їли сукині сини

революцію.

— Бог його знає, Несторе! Та тільки я думаю: все гарно будво Отже, на тому тижні приїздили з наробразу, казали: все гарно буде.

...А СОСНИ гудуть-гудутьоо.

— Чого так сосни гудуть?

— Хуртовина. Вітри»

Ох, ви, сосни мої — азіатський край!

...Чиркнув сірник. Нестір запалив свічку:

— Отож учора був на базарі, так оратор казав: такий із наших... Треба, каже (читає по записці)... двадцять п’ять архі-воєнських комунізмів„„. Щоб, значить, була правда... Що ви на це скажете?

...— Пф! — свічка погасла.

— Бог його знає, Несторе!

„„.Перший осадчий прийшов з Правобережжя через Сагайдак — великий чумацький шлях. Перша хата була на березі. Але ріку випивало сонце, а тросків підрізували роки, і відходила вода в долину. Тоді будівлі стояли на горбах, а вулицею летіли бенгальськими огнями піски.

...Співала:

— А я дівчина Наталка8, а зовуть мене Полтавка...

— ...Наталочко! Моє миле котятко!

...Він приїхав до бунту, коли в глибинах осель ріс бунт. Говорив про бунт — такий гострий, як бритва на горлі, такий грізний, як смерч в океані... шумують, шумують води: вал за валом. На сході — маяк. Рев сирени.

...А друга молодість і в Нестора була: Наталя Миколаївна — це недосяжні кургани зір.

...З Нестором Олекса й посадив цю сосну. Тоді, двадцять літ тому.

...А бунт виріс і положив бритву на горло.

Він:

— Наталочко! Я йду туди, до них!

— Іди, милий.

Він пішов і не вернувся: не вертаються — хто в бунт.

...У Сибір на золоті розсипини по Володимирській 9 пройшов каторжник. І не прийшов.

...І знову сни... а може, таємна яв?.. Хіба, знала, що в неї закоханий цей незграбний бородатий Нестір?

„„.Плоть не розцвіла в закладний час. Від нього, від Олекси. І ніколи не було. Школа осунулась. Сосна росла й ховала дорогу, що на Сагайдак.

У п’ятому двадцятого століття проходив останній шквал другої молодості. І після заняття з сумом дивилась (з сумом врізаної стеблини) на Нестора. Як вона хотіла, щоб він зрозумів її.

Але не зрозумів. ї одійшла друга молодість... А третя ніколи не приходить.

...Брели роки. Пролітали журавлі, горіли світанки, горіли зорі. А вранці в садках шуміла діамантова паморозь.

— ...Чи скоро земля воскресне? І біжить глибокий чатин-ник моєї несибірської тайги назустріч свіжому вітрові...

День за днем, рік за роком — у вічність... (— Гей, ти, Дніпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навігації?)